Ухвала КАС ВС № 640/1859/22

УХВАЛА 23 березня 2023 року м. Київ справа № 640/1859/22 адміністративне провадження № К/990/7602/23 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №640/1859/22 за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, третя особа - Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України, про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради Адвокатів України, в якому просив: - визнати протиправними і нечинними з моменту прийняття слова «виключно для адвокатів свого регіону», які містяться в абзаці «є операторами підвищення кваліфікації, які не потребують акредитації, виключно для адвокатів свого регіону» пункту 12, а також пункти 18,19, 20, пункт 2 розділу IV Перехідні положення Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 03.07.2021 №

63. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного суду від 02 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику. 03 березня 2023 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 . За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим Статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею- доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому слід зазначити, що в ухвалі від 02 березня 2023 року Верховний Суд, повертаючи касаційну скаргу скаржнику, уже надавав оцінку вказаним скаржником підставам. Суд повторно зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга). Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину другу статті 264 КАС України без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування, викладеного у постановах у справах №826/9779/17, №826/5493/16, №826/16725/17, №826/11279/16 та постанові Верховного Суду України №21-282во10. Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. При цьому в деяких з вищезазначених постанов Верховного Суду правове питання, яке вирішувалось судом, стосувалось строку звернення до суду при оскарженні нормативно-правового акту, що не дає стверджувати, що в даних справах суд виклав висновок щодо застосування ч. 2 статті 264 КАС України. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Разом з тим, посилання скаржника на постанову Верховного Суду України у №21-282во10 є безпідставним, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне ^застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Так, у тексті касаційної скарги указано про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" пункту 2.3.3 Статуту НААУ та пункту 1.31 Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року. Так, частиною першою статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено професійні обов`язки адвоката. У той час, як позивач зазначає, що спір у цій справі стосується повноважень Ради адвокатів України. З огляду на те, що зазначена норма не регулює окреслене позивачем питання, Суд відхиляє таке посилання. При цьому посилання скаржника на пункт 2.3.3 Статуту НААУ та пункт 1.31 Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року є а необгрунтованим, оскільки ці норми є загальними норми, щодо яких не доведено, що вони потребують висновку Верховного Суду, що свідчить про формальне зазначення скаржником щодо відсутності висновку щодо цих норм. Скаржник, також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 57 Конституції України та статті 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у подібних правовідносинах. Так, статтею 57 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Положення статті 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" стосуються обов`язковості рішень органів адвокатського самоврядування. Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Однак, у текстах оскаржуваних судових рішень відсутні посилання на зазначені норми, що свідчить про незастосування судами цих норм права (а не неправильного застосування), а тому Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обгрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №640/1859/22 за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, третя особа - Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України, про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська