Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/11403/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/11403/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 23 березня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я "Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу охорони здоров`я "Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи", в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення від 10.08.2022 про відсутність підстав для інвалідності у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. 27.02.2023 від відповідача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. За правилами п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі направлення від 27.06.2022 проходив 10.08.2022 огляд медико-соціальною експертною комісією. За результатом огляду Хмельницька обласна МСЕК відмовила у встановленні позивачу групи інвалідності, оскільки ступінь функціональних порушень в даний час не дає підстав для встановлення групи інвалідності (пункт 34 Акту №2640 огляду медико-соціальною експертною комісією від 10.08.2022). Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ). Частиною першою статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Частиною першою статті 3 Закону №875-ХІІ визначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (частина друга статті 6 Закону №875-ХІІ). Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За визначенням, наведеним в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону №2961-IV інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №2961-IV). Медико-соціальна експертиза-це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону №2961-IV). Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності (частина третя статті 7 Закону № 2961-IV). Положення про медико-соціальну експертизу затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317). Згідно з пунктом 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Відповідно до пункту 17 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. За змістом п.10 Положення №1317 залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Пенсійного фонду України, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники органів державної служби зайнятості та у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог. Порядок участі представників органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики. Згідно з пунктом 17 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. У пункті 19 Положення №1317 закріплено, що комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України (п.20 Положення №1317). Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності № 1317, у редакції, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин станом на час винесення відповідачем 1 спірного рішення № 033942 сер. 10 ААА від 16 лютого 2011 року (набрало чинності з 18 грудня 2009 року), визначено. В свою чергу пунктом 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності № 1317 (далі Положення) врегульовано, що медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Пунктам 16-17 Положення визначено, що комісія визначає ступінь втрати здоров`я, групу і час настання інвалідності та їх причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою на підставі експертного висновку, визначеного в установленому порядку МОЗ лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання з Чорнобильською катастрофою та за наявності: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років. Особи, що належать до категорії постраждалих із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали з інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, подають, крім посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років, відповідний експертний висновок уповноваженого лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанову військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, що призвело до інвалідності, з іншими ядерними аваріями, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями із застосуванням ядерної зброї, порушенням правил експлуатації обладнання з радіаційною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин. У пунктах 22-27 зазначено, що повторний огляд інвалідів з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки. Повторний огляд інвалідів, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такого інваліда, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду чи прокуратури. Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання інваліда, а також інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення шістдесяти років - у чоловіків та п`ятдесяти п`яти років - у жінок. У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або інвалід має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення. В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м.Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер. Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку. Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені: обмеження самообслуговування II ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися II ст.; обмеження здатності до навчання II ст.; обмеження здатності до трудової діяльності II ст.; обмеження здатності до орієнтації II ст.; обмеження здатності до спілкування II ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ст. До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності. Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов`язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції. Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в тому числі і висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви роботі, режим харчування, окремі приміщення і т. ін.). Третя група інвалідності. Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися I ст.; обмеження здатності до навчання I ст.; обмеження здатності до трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст. Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що саме ступінь обмеження життєдіяльності є загальним критерієм як при встановленні інвалідності, так і при визначенні ступеня стійкої втрати професійної працездатності. Рішення про інвалідність приймається МСЕК та ґрунтується, зокрема, на оцінці комплексу клініко-функціональних з урахуванням характеру захворювання та ступеню вираженості порушених функцій організму. Критеріями встановлення інвалідності є обмеження категорій життєдіяльності, в тому числі працездатності. Ступінь втрати професійної працездатності визначається МСЕК у відсотковому співвідношенні у залежності від вираження обмеження життєдіяльності. При цьому, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. В той же час, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень МСЕК, суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, однак суд не вправі здійснювати власну оцінку правомірності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 30 квітня 2021 року у справі № 160/12235/19. У цій справі встановлено, що у зв`язку з незгодою ОСОБА_1 з результатами проведення медико-соціальної експертизи, яка надійшла на адресу Комунального закладу охорони здоров`я "Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи", відповідачем за згодою позивача, останнього направлено для проведення стаціонарного медико-соціального експертного обстеження до ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України". Після повернення медико-експертної справи, відповідачем повторно розглянута медико-експертна документація з урахуванням консультативного висновку №562 від 10.02.2021 ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" та винесено остаточне рішення-особою з інвалідністю не визнаний. Оскільки законом передбачено можливість повторного переогляду медико-соціальною комісією вищого рівня та прийняття нею остаточного рішення, щодо рішення Комунального закладу охорони здоров`я "Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи", тому за заявою ОСОБА_1 від 20.10.2021 року по оскарженню рішення Хмельницької обласної МСЕК медико-експертна справа направлена до ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» для огляду. 24.01.2022 за результатами розгляду медичних документів та очного огляду ОСОБА_1 рішенням ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» підтверджено рішення Хмельницької обласної МСЕК, а також, останньому були надані роз`яснення щодо порушених питань, з урахуванням витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 28.12.2021 року №1043 та висновків профільних закладів охорони здоров`я, де він перебував на обстеженні та лікуванні упродовж 2021 року. 28.06.2022 ОСОБА_1 повторно надав до КЗОЗ «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи» нове направлення та посильну документацію на МСЕК, а саме: направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) від 27.06.2022 року (форма №088/о) з планом медичної реабілітації; витяг з протоколу №1043 від 28.12.2021 року засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв; консультаційний висновок спеціаліста від 03.06.2022 року; копії довідок та виписок. За результатами огляду ОСОБА_1 та вивчення наданої посильної документації, опитування хворого, об`єктивного обстеження та оцінки стану всіх систем організму 10.08.2022 року усіма членами комісії одностайно прийнято рішення Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії КЗОЗ «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи», яким ОСОБА_1 особою з інвалідністю не визнаний. Як зазначено, у відзиві на апеляційну скаргу, таке рішення на думку фахівців Хмельницької обласної МСЕК вмотивоване тим, що на момент огляду захворювання ОСОБА_2 не призвело до такого ступеню порушення функцій організму та обмеження життєдіяльності, що надає підстави для встановлення останньому будь-якої з груп інвалідності, у відповідності до вимог Положення про медико-соціальну експертизу, Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. №1317 та Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року №

561. Слід зазначити, що чинним законодавством визначено можливість проведення переогляду особи медико-соціальною комісією вищого рівня та прийняття нею остаточного рішення. Так, пунктами 23, 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 визначено, що рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ. МОЗ доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства проведення медико-соціальної експертизи. Поряд з цим, як стверджує відповідач, та не спростовано позивачем, своїм правом оскарження спірного рішення до Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України, останній не скористався. В той же час колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивач не зазначає про порушення процедури прийняття оскарженого рішення МСЕК, не встановлено такої і під час апеляційного розгляду справи. При цьому, зважаючи на те, що суд не вправі надавати оцінку підставності висновку МСЕК поза межами дотримання процедури прийняття, колегія суддів не вбачає підстав для проведення судово-медичної експертизи в рамках розгляду даної справи. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.