Ухвала ККС ВС № 146/1188/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ справа № 146/1188/22 провадження № 51-1710 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргупрокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року щодо ОСОБА_4 , встановив: Вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чугуїв Чугуївського району Харківської області та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 04 вересня 2017 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України, звільнено від призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вирішено питання судових витрат та речових доказів у провадженні. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. За обставин, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він, 30 травня 2022 року о 18:30 год, у період дії на території України режиму воєнного стану, знаходячись у АДРЕСА_2 , на подвір`ї домогосподарства ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно вчинив крадіжку майна останньої, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 3 253 грн, розпорядившись викраденим на власний розсуд. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на його думку, потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог, зазначає, що місцевим судом були неправильно застосовані до ОСОБА_4 положення ст. 75 КК України, оскільки, на його думку, суд необґрунтовано визнав обставину, яка пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та наявність на утриманні засудженого трьох неповнолітніх дітей, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання, внаслідок м`якості. Вважає, що всупереч приписам ст. 419 КПК України, апеляційний суд відповідних доводів його скарги належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок суду без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у ній мотивів, з огляду на таке. Згідно з положеннями ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. У касаційній скарзі прокурором не оспорюються висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який його засуджено та кваліфікація його діянь за ч. 4 ст. 185 КК України. Також, касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили, що ОСОБА_4 призначено покарання, яке через м`якість не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого. Разом із тим, прокурор стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування місцевим судом до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України, які, на його думку, з урахуванням особи винного та інших обставин, не підлягали б застосуванню та, що мало бути виправлено судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення. Однак, такі доводи прокурора колегія суддів вважає необґрунтованими. Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. При цьому, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок в апеляційному порядку за апеляційною скаргою заступника керівника обласної прокуратури, належним чином перевірив дотримання вказаних вимог закону судом першої інстанції в частині застосування до засудженого ОСОБА_4 закону України про кримінальну відповідальність. Так, перевіривши наведені у скарзі доводи прокурора, апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_4 від суспільства в умовах контролю за його поведінкою, обґрунтовано визнав правильним рішення місцевого суду про наявність підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України. При цьому, апеляційний суд дав належну оцінку наведеним в апеляційній скарзі прокурора доводам стосовно врахування судом при призначенні покарання наявності на утриманні ОСОБА_4 трьох неповнолітніх дітей та визнання обставини, що пом`якшує покарання засудженого-активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, які прокурор вважав необґрунтованими та просив їх виключити. Відхиляючи наведені прокурором доводи, апеляційний суд зазначив, що судовий розгляд проведено у порядку ст. 349 КПК України, обвинувачений ОСОБА_4 під час розгляду справи у суді першої інстанції давав послідовні пояснення щодо обставин вчиненого ним злочину та ці обставини ніким із учасників не оспорювались та, при цьому, прокурор, який брав участь кримінальному провадженні в суді першої інстанції, під час розгляду провадження просив призначити покарання ОСОБА_4 у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням. Також, апеляційний суд, перевірив твердження прокурора про відсутність, на його думку, у ОСОБА_4 стійких соціальних зв`язків та визнавши їх безпідставними, встановив, що ОСОБА_4 працевлаштований, на утриманні має троє неповнолітніх дітей та перебуває у фактичних шлюбних відносинах із їх матір`ю, що підтверджувалось даними довідки про склад сім`ї. Таким чином, апеляційний суд, при залишені скарги прокурора без задоволення, встановивши, що суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_4 злочину, характер та обставини його вчинення, рівень суспільної небезпеки, не погашені судимості та разом з цим, позитивні характеризуючи дані про особу засудженого, наявність міцних соціальних зв`язків, склад сім`ї, утримання трьох неповнолітніх дітей, та з урахуванням двох обставин, що пом`якшують покарання й відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також позицію обвинуваченого і прокурора, які просили призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, мотивовано погодився з рішенням суду першої інстанції, що виправлення засудженого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства. Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Суд касаційної інстанції, відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. З касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для її задоволення, тому колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за скаргою прокурора необхідно відмовити. Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року щодо ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3