Ухвала КЦС ВС № 936/401/22

Ухвала 20 березня 2023 року місто Київ справа № 936/401/22 провадження № 61-2996ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Воловецької селищної ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, просила визнати за нею право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частки коридору, кухні, двох кімнат спірного житлового будинку; на 1/9 частки господарських будівель та споруд, розташованих за адресою вказаного житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 25 лютого 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначив: неврахування висновків постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 13 ЦПК України та статті 28 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у випадку, якщо суди попередніх інстанцій не перевірили анкетні дані позивача (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги, у зв`язку з недодержанням заявником вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Вимоги процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з наведенням обґрунтувань таких доводів. Отже, за змістом зазначених вимог процесуального закону заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм. Щодо оцінки наявності, визначених заявником підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі Незважаючи на наведення змісту відповідних пунктів частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не виклав належного обґрунтування підстав касаційного оскарження. Так, посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року не є зазначенням постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Щодо зазначення іншої підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме наявності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, то заявник не навів змістовного обґрунтування мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду. Зокрема, не вказано щодо якої норми права суд касаційної інстанції виклав правовий висновок, не обґрунтовано міркування заявника щодо неправильності такого висновку, від якого, на його думку, необхідно відступити. Також Верховний Суд не бере до уваги наведену заявником таку підставу касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій як відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 ЦПК України та статті 28 ЦК України, оскільки загальний зміст наведеного заявником доводу свідчить про наявність описки в оскаржуваних судових рішеннях в частині зазначення імені позивача. Водночас процесуальним законом визначено порядок виправлення описок шляхом ухвалення окремого процесуального документа, а практика застосування відповідних положень закону є усталеною. Висновки Отже, касаційна скарга не містить посилання на обов`язкові підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статтею 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконав вимоги процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню. Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2023 року вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Яремко