Ухвала КАС ВС № 380/305/22

УХВАЛА 21 березня 2023 року м. Київ справа №380/305/22 адміністративне провадження № К/990/9360/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №380/305/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), у якому просив: - зобов`язати відповідача видати довідку про нараховану, але не виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року з обов`язковим вказанням базового місяця для нарахування, яку долучити до матеріалів адміністративної справи та врахувати при винесенні рішення; - визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року із базовим місяцем - січень 2008 року; - зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ПІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року; - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року, по дату фактичної виплати індексації. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково: - визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 червня 2017 року з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяців), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями відповідачем 16 березня 2023 року подано касаційну скаргу. Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року вирішено здійснювати розгляд справи №380/305/22 за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої та четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України відсутні. Щодо посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, то Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Так, скаржником не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що справа №380/305/22 має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про виняткове значення для скаржника саме цієї справи. З огляду на викладене, зазначення заявником у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ. Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 КАС України Суд, - УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №380/305/22. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк Судді Верховного Суду