Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/4482/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4482/22 Головуючий у І інстанції - Руденко А.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо необхідності проведення своєчасного повного фактичного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2021 по 29.08.2022; - стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, за період з 15.07.2021 по 29.08.2022 у сумі 229 001 грн 40 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що з 17.07.2001 по 14.06.2019 проходив військову службу у Збройних Силах України, в тому числі з 05.04.2011 - в ІНФОРМАЦІЯ_3. Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № 130 від 03.06.2019 Позивач був звільнений з військової служби та наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) № 132 від 14.06.2019 був виключений зі списків особового складу. При звільненні Позивача зі служби Відповідач не провів з ним всі необхідні розрахунки, а саме: не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення. Відповідач 15.07.2021 виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 4798 грн 50 коп. У подальшому 29.08.2022 Відповідач виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 77 572 грн 36 коп., тобто через 1172 календарних дні після звільнення зі служби. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України Позивач просить стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10 (десять) тисяч гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована також тим, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував суттєве зменшення присудженої до стягнення з Відповідача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, ухваливши оскаржуване судове рішення, яке не відповідає дійсним обставинам даної справи та не відтворює дійсно понесених Позивачем майнових втрат внаслідок протиправної бездіяльності Відповідача. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки Позивач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 17.07.2001 по 14.06.2019, зокрема з 05.04.2011 - в ІНФОРМАЦІЯ_3. Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 03.06.2019 № 130 Позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). Наказом Т.в.о. військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 21.09.2018 № 211 Позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 і всіх видів забезпечення. При цьому, під час звільнення уповноваженим органом не було проведено з Позивачем індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі № 580/3070/21, зокрема зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно з урахуванням для обчислення відповідних базових місяців. Відповідачем на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі № 580/3070/21 виплачено 15 липня 2021 року Позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 4798,50 грн. У зв`язку з невірним визначенням базового місяця при нарахуванні цієї індексації грошового забезпечення Позивач звернувся до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 580/6101/21, зокрема зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених виплат індексації грошового забезпечення за вказаний період. 29 серпня 2022 року Відповідач на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 580/6101/21 виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 77 572,36 грн. У зв`язку з вищевикладеним та вважаючи дії Відповідача, які полягають у не проведення своєчасного і повного розрахунку при звільненні, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням ймовірних майнових втрат Позивача та справедливого і розумного балансу між інтересами Позивача і Відповідача суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, та вважає достатньою компенсацією втрат Позивача від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення компенсацію у сумі 10 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17. Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає стягненню на користь Позивача, колегією суддів встановлено наступне. Як уже зазначалося частиною другою статті 117 КЗпП установлено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що співставлення зазначених сум свідчить про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періодом затримки її виплати, характером цієї заборгованості, діями Позивача та Відповідача. Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів. Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 29.08.2022 року складала: з 21.01.2022 - 10%, з 03.06.2022 - 25%. Таким чином, орієнтовний розмір майнових втрат Позивача за період з 28.02.2022 по 28.08.2022 внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні складав 6641,46 грн: - 77 572,36 грн х 10% / 365 днів х 95 днів (з 28.02.2022 по 02.06.2022) = 2019 грн; - 77 572,36 грн х 25% / 365 днів х 87 днів (з 03.06.2022 по 28.08.2022) = 4622,46 грн. Отже, вказана сума ймовірних втрат Позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення. За таких обставин, суд першої інстанції при ухваленні рішення дійшов обґрунтованого висновку, що враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням ймовірних майнових втрат Позивача та справедливого і розумного балансу між інтересами Позивача і Відповідача, сплаті на користь Позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 10 000,00 грн, з чим погоджується колегія суддів. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко