Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2789/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2789/22 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Черкаській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И В : До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Черкаській області, якому позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час розрахунку при звільненні в сумі 299841 грн. 35 коп. Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористану відпустку за період проходження служби з 01.01.2017 по 15.01.2017, з 02.06.2017 по 31.12.2017, які на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі № 580/6558/21 виплачені позивачу лише 07.02.2022, тому, позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 р. позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 31.08.2021 по 07.02.2022. Стягнуто з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку за період з 31.08.2021 по день фактичного розрахунку 07.02.2022 в сумі 6419 (шість тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн. 75 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 22.03.2023. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 07.11.2015 по 15.01.2017, а також у період з 02.06.2017 по 11.04.2018, проходив службу в Управлінні поліції охорони в Черкаській області. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі № 580/6558/21, яке набрало законної сили 25.01.2022, зокрема, зобов`язано Управління поліції охорони в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за періоди проходження служби з 01.01.2017 по 15.01.2017 та з 02.06.2017 по 31.12.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Так, на виконання вказаного рішення суду від 23.12.2021 у справі № 580/6558/21, відповідач нарахував та 07.02.2022 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку за періоди проходження служби з 01.01.2017 по 15.01.2017 та з 02.06.2017 по 31.12.2017 у сумі 5651 грн. 10 коп. Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористану відпустку за періоди проходження служби), звернувся до суду із вказаним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, тому відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише в сумі 6419 грн. 75 коп. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк відповідач здійснив повний розрахунок із затримкою, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для зменшення суми до відшкодування, а також не мотивував чому визначив саме такий розмір коштів що стягнув з відповідача, протиправно зазначив не середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а інший. Також, апелянт вважає, що протягом всього часу вчиняв активні дії по отриманні повного розрахунку після звільнення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ). Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно норм статті 116 КЗпП України, на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що із наданої позивачем до матеріалів справи довідки Управління поліції охорони в Черкаській області від 19.04.2018 № 90, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 313 грн. 97 коп. (18524 грн. 39 коп. (середнє грошове забезпечення за останні два календарні місяці перед звільненням позивача зі служби) / 59 (кількість днів) = 313 грн. 97 коп.). Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що позивач 31.08.2021 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом (справа № 580/6558/21) до Управління поліції охорони в Черкаській області про стягнення грошового забезпечення за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи саме з дати звернення позивача до Черкаського окружного адміністративного суду (справа №т580/6558/21) за захистом порушеного прав, тобто виникнення спору між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми, зокрема, з 31.08.2021, а не з дати звільнення зі служби, та до дня проведенням відповідачем із позивачем остаточного розрахунку - до 07.02.2022, тому, позов в частині не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2018 до 30.08.2021, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Оскільки період за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 (з моменту виникнення спору та звернення до суду із позовом щодо виплати позивачу грошового забезпечення за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) по 07.02.2022 становить 161 календарних днів, відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за цей період становить 50549 грн. 17 коп. (313 грн. 97 коп. (середньоденний заробіток) х 161 днів затримки розрахунку при звільненні). Тож, непроведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у відповідні строки, дійсно, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Розглядаючи цю справу, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, а також дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби. Суд першої інстанції, беручи до уваги та посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, але не виключно, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, застосував принцип співмірності та зменшив визначений позивачем розмір відповідного відшкодування. Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України, дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідні висновки корелюються із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, у якій, зокрема, зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За таких обставин, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (відступлено від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16) і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, суд першої інстанції при розгляді цього спору правомірно застосував принцип співмірності, зменшивши розмір відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що сама сума виплаченої за рішенням суду, є меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, заявленим позивачем до стягнення. Слід врахувати, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає у сумі 55155 грн. 76 коп. (6135 грн. 76 коп. (грошове забезпечення при звільненні у сумі) + 42000 грн. (грошова допомога при звільненні) + 7020 грн. (компенсація за невикористану відпустку), отже, виплачена компенсація за невикористану відпустку у сумі 7020 грн. - складає 12,7%, тому, виходячи із критеріїв зменшення розміру відшкодування з огляду на їх співмірність суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належна суми до виплати позивачу в якості компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить у розмірі 6419 грн. 75 коп. (50549 грн. 17 коп. (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 по 07.02.2022) х 12,7% (розмір своєчасно невиплаченої компенсації за невикористану відпустку від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат). Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, складає 6419 грн. 75 коп. Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що, дійсно, відповідач, всупереч нормам чинного законодавства, не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, а тому, наявні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано застосував принцип співмірності та визначив, що середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачеві. Однак, не в заявленій до стягнення сумі, яка не співмірна із самою сумою, що не була йому виплачена. Тож, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. У цілому, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко