Постанова КЦС ВС № 301/1434/17

Постанова Іменем України 15 березня 2023 року м. Київ справа № 301/1434/17 провадження № 61-4951св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Делюкс», Білківське споживче товариство, Білківська сільська рада Іршавського району Закарпатської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс» (далі - ТОВ «Делюкс») Білківського споживчого товариства, Білківської сільської ради, у якому просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 112,2 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Позовну заяву мотивовано тим, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , переданій Білківському споживчому товариству у постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, виданим відповідно до рішення Білківської сільської ради від 18 грудня 1997 року № 45, розташовані кафе та інші споруди. У подальшому Білківське споживче товариство передало ТОВ «Делюкс» вищевказану нерухомість. Вказував, що для здійснення підприємницької діяльності ТОВ «Делюкс» необхідні були грошові кошти, у зв`язку з чим він вирішив взяти участь у будівництві приміщення та на підставі усної угоди з товариством взяв на себе зобов`язання щодо його фінансування. У свою чергу, ТОВ «Делюкс» у випадку відсутності грошових коштів для погашення заборгованості зобов`язувалось передати позивачу у власність новостворене нерухоме майно. Зазначав, що у період з березня 2017 року до червня 2017 року він за власні кошти на земельній ділянці на АДРЕСА_1 збудував нежитлову будівлю, загальною площею 112,2 кв. м, яка зареєстрована комунальним підприємством «Іршавське БТІ», та виготовлений технічний паспорт. Однак ТОВ «Делюкс» відмовилося повернути йому кошти, вкладені ним на будівництво вказаної нежитлової будівлі. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд: - визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, позначену на плані літ. «Ж», загальною площею 112,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати Білківську сільську раду присвоїти поштову адресу на збудовану нежитлову будівлю, позначену на плані літ. «Ж», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю, позначену на плані літ. «Ж», загальною площею 112,2 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Зобов`язано Білківську сільську раду Іршавського району Закарпатської області присвоїти поштову адресу вказаній нежитловій будівлі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі усної домовленості сторін ОСОБА_1 за власні кошти збудував нежитлову будівлю загальною площею 112,2 кв. м, а тому, враховуючи, що ТОВ «Делюкс» відмовляється повернути позивачу кошти, вкладені ним на будівництво спірної будівлі, наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на вказану нерухомість. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу Білківського споживчого товариства повернуто заявнику. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу Білківського споживчого товариства, яка подана ОСОБА_2 , задоволено частково. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-7771св19). Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу Білківського споживчого товариства задоволено. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що саме він здійснював будівництво спірного майна, а тому відповідно до частини третьої статті 376 ЦК України за ним не може бути визнано право власності на нього. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року. Доповнення до касаційної скарги підлягають залишенню без розгляду з таких підстав. Відповідно до вимог частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. За змістом частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, повний текст якої складений 27 лютого 2020 року, сплив 30 березня 2020 року. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ураховуючи зазначене, оскільки доповнення до касаційної скарги подані до суду касаційної інстанції 10 березня 2023 року, тобто з пропуском установленого законом строку на внесення змін чи доповнень до касаційної скарги, то доповнення ОСОБА_1 до касаційної скарги підлягають залишенню без розгляду. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19). Надходження справи до суду касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувану справу із суду першої інстанції. У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачу Ждановій В. С. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу призначено до розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21). Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачу Бурлакову С. Ю. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року, у зв`язку з відрядженням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя, справу передано судді-доповідачу Воробйовій І. А. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 754/204/21. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд належним чином не встановив фактичних обставин справи, не врахував заяв свідків та квитанції, що містяться в матеріалах справи та підтверджують факт будівництва ОСОБА_1 спірної нежитлової будівлі. Апеляційна скарга підписана ОСОБА_2 , який незаконно вказав себе керівником Білківського споживчого товариства на підставі рішення загальних зборів, оформлених протоколом від 04 жовтня 2018 року. Апеляційний суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, оскільки, звертаючись з апеляційною скаргою, Білківське споживче товариство пропустило строк на апеляційне оскарження та не заявляло клопотання про його поновлення, а тому у суду були відсутні підстави для відкриття провадження у справі. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У травні 2020 року адвокат Білківського споживчого товариства - Митровка Я. В. подав до Верховного Суду клопотання, до якого долучив докази, які підтверджують право ОСОБА_2 діяти від імені та в інтересах Білківського споживчого товариства. У травні 2020 року голова правління Білківського споживчого товариства - Горзов Р. П. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить її задовольнити. Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд прийняв незаконну постанову, оскільки апеляційну скаргу від імені Білківського споживчого товариства підписано та подано особою, яка не має права її підписувати, що відповідно до статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судами Білківське споживче товариство передало ТОВ «Делюкс» основні засоби, а саме кафе та інші споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19-22). Зазначені будівлі розташовані на земельній ділянці, переданій Білківському споживчому товариству у постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення Білківської сільської ради від 18 грудня 1997 року № 45 ( а.с. 10-15, т. 1). Відповідно до технічного паспорта на будівлю АДРЕСА_1 від 26 червня 2017 року, він виготовлений КП «Іршавське БТІ» за замовленням відповідача ТОВ «Делюкс», будівлю під літерою «Ж» побудовано самовільно (а.с.8-9.т. 1). Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Делюкс» № 3 без дати, загальними зборами учасників було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу ТОВ «Делюкс» за рахунок додаткового вкладу учасника ОСОБА_1 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він відповідно до усної угоди з ТОВ «Делюкс» взяв на себе зобов`язання щодо матеріального забезпечення будівництва нежитлової споруди, а відповідач ТОВ «Делюкс» зобов`язалося у випадку відсутності матеріальних коштів для погашення заборгованості у повному обсязі передати у власність ОСОБА_1 новостворене нерухоме майно. Позивач вклав свої особисті кошти в будівництво нежитлової будівлі, що позначена на плані літ. «Ж», та в період з березня 2017 року до червня 2017 року на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 , збудував нежитлову будівлю загальною площею 112,2 кв. м. Відповідач ТОВ «Делюкс» відмовляється повернути позивачу кошти, вкладені на будівництво спірної будівлі, тому позивач просив визнати за ним право власності на цю будівлю. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до частин першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За загальним правилом, встановленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до частини третьої, п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що відповідно до технічного паспорта на будівлю АДРЕСА_1 від 26 червня 2017 року, виготовленого КП «Іршавське БТІ» за замовленням відповідача ТОВ «Делюкс», будівлю під літ. «Ж» побудовано самовільно (а.с. 8-9, т. 1). Спірне нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці, переданій Білківському споживчому товариству у постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, виданим відповідно до рішення Білківської сільської ради від 18 грудня 1997 року № 45 (а.с. 10-15, т. 1). У матеріалах справи відсутні докази надання згоди Білківським споживчим товариством на будівництво ТОВ «Делюкс» нерухомого майна на землях, що перебувають у користуванні Білківського споживчого товариства, а також немає доказів, які б підтверджували виділення позивачу у користування в установленому законом порядку земельної ділянки Білківською сільською радою. Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Делюкс» № 3 (без дати), загальними зборами учасників було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу ТОВ «Делюкс» за рахунок додаткового вкладу учасника ОСОБА_1 . Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ним здійснено самочинне будівництво спірного нежитлового приміщення, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. Апеляційний суд правильно зазначив, що кошти, внесені ОСОБА_1 як вклад до статутного капіталу товариства, не можуть відноситися до коштів із фінансування будівництва. Внесення вкладу до статутного капіталу товариства, відповідно до частини першої статті 10 та частини першої статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення), є підставою для виникнення в учасника корпоративних прав, а не права на визнання за ним права власності на майно товариства. Суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, оскільки, звертаючись з апеляційною скаргою, Білківське споживче товариство пропустило строк на апеляційне оскарження та не заявляло клопотання про його поновлення, а тому у суду були відсутні підстави для відкриття провадження у справі, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), що застосовуються до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Білківське споживче товариство не було присутнє у судовому засіданні 24 липня 2017 року під час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (а.с. 34, т. 1). У матеріалах справи відсутні докази вручення Білківському споживчому товариству рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2017 року. Представник Білківського споживчого товариства ознайомився із матеріалами справи 22 січня 2019 року (а.с. 40, т. 1). Апеляційну скаргу на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2017 року Білківське споживче товариство подало 01 лютого 2019 року, тобто в межах строку, встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, то розподіл судових витрат Верховий Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець