Постанова Одеський апеляційний суд № 947/11643/21

Номер провадження: 22-ц/813/1662/23 Справа № 947/11643/21 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.02.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Цюри Т.В., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк"), відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року у складі судді Бескровного Я.В., встановив: У квітні 2021 року АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позов обґрунтований тим, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено угоду про надання особистого кредиту №5010070661 у розмірі 260 383,71 грн. на строк до 26.09.2022. На виконання вказаної угоди відповідач отримала кредитні кошти в зазначеному розмірі. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання щодо повернення коштів, у неї утворилася заборгованість станом на 09.03.2021 за тілом кредиту у розмірі 201450,43 грн., процентами 16 022,23 грн та комісією 52 425,33 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") заборгованість станом на 09.03.2021 у розмірі 269 898,19 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту 201 450,43 грн, процентів 16 022,23 грн та комісії 52 425,53 грн, а також судові витрати у розмірі 4 048,47 грн. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і направити справу на новий розгляд. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в наданому АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") розрахунку вбачається додаткова послуга у вигляді комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3 254,80 грн, щомісячно, що на погляд відповідача є неправомірною. 30.10.2020 ОСОБА_1 було подано звернення вх. № 194801 150-48 до АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") про надання розстрочки на оплату заборгованості по кредитному договору №501070661 від 26.09.2018. На теперішній час, незважаючи на той факт, що врегулювання питання заборгованості за договором не врегульоване, відповідачем було отримано ухвалу про відкриття провадження по справі №947/11643/21 та копію позову з додатками 14.06.2021. Відповідач зазначила, що не намагається уникнути взятих на себе обов`язків по кредитному договору, але вважає, що остаточна сума боргу надмірно завищена та є несправедливою, особливо враховуючи той факт, що банк намагається завдяки ситуації, що склалася, заробити додаткові кошти шляхом нав`язування додаткових послуг, таких як плата за страхування та стягнути комісію за обслуговування кредиту. Кошти, одержані АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") від ОСОБА_1 на виконання зобов`язання згідно угоди про надання кредиту №501070661, які мали бути зараховані як погашення кредиту або відсотків, але які зараховані на погашення комісії за недійсною частиною договору на підставі ст. 216 ЦПК України підлягають поверненню ОСОБА_1 . Угода про надання кредиту №501070661 в частині умов про сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1,25 % суперечить вимогам актів цивільного законодавства, а саме вимогам частини першої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Тому ОСОБА_1 була вимушена звертатись з зустрічними позовними вимогами до АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") та просити суд визнати частково недійсним кредитний договір № 501070661 від 26.09.2018, а саме: в частині сплати щомісячної комісії в розмірі 1,25% від початкової суми кредиту та стягнення страхового платежу щодо страхування ризиків позичальника. А також, вважає необхідним зобов`язати АТ «Альфа банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") провести перерахунок її кредитних зобов`язань за даним кредитним договором № 501070661 від 26.09.2018. Також посилається на те, що судом порушено вимоги ст. 275 ЦПК України про строк розгляду справи. Позивач в судове засідання 28.02.2023 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. 28.02.2023 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану. Враховуючи що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, відповідач причин неможливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не навела, а сам по собі воєнний стан не є підставою для відкладення розгляду справи, то апеляційний суд вважає, що клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує зобов`язань за договором кредиту, заборгованість не погашено, у зв`язку з чим з останньої підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 269 898,19 грн. Щодо стягнення комісії суд вказав про те, що на момент укладення кредитного договору набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування», який визначає загальні витрати за споживчим кредитом, до яких належать проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування та повернення кредиту, відтак втратила чинність норма ЗУ «Про захист прав споживачів», яка забороняла кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Проте апеляційний суд не погоджується в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2018 між АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання оферти на укладення угоди про надання кредиту №501070661, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, що містить підпис відповідача про отримання акцепту пропозиції на укладення зазначеної угоди; анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції АТ "Альфа-Банк" (після зміни назви АТ "Сенс Банк") на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк" (після зміни назви АТ "Сенс Банк"); додатку N1 до угоди про надання кредиту №501070661 від 26.09.2018 - графіка платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. За умовами оферти на укладання угоди про надання кредиту №501070661 від 26.09.2018 ОСОБА_1 надано споживчий кредит: сума кредиту 260 383,71 грн., фіксована процентна ставка - 13,99 % річних на 48 місяців. Відповідно до п. 1 вказаної Оферти під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме: (а) за надання кредиту 0.00% від суми кредиту, зазначеної в цьому акцепті на укладення Угоди (далі - Акцепт) без ПДВ; (б) за обслуговування кредиту 1.25 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в Банку сплачується згідно діючих Тарифів Банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору. Згідно з п. 3 кредит надається для: власних потреб у розмірі 106 242,75 грн.; повернення заборгованості за кредитним договором №500622627 від 09.10.2017 у розмірі 66 507,83 грн.; повернення заборгованості за кредитним договором №501022839 від 26.04.2018 у розмірі 87 383,13 грн.; оплати страхового платежу у розмірі 250 грн. згідно з умовами добровільного страхування фінансових ризиків позичальника. Дата повернення кредиту-26.09.2022. Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що містить пункт - проценти за користуванням кредитом та розрахунково-касове обслуговування в певних сумах був підписаний особисто відповідачем як і заява (акцепт) про прийняття пропозиції (оферта) на укладення договору про банківське обслуговування. ОСОБА_1 отримала кредит на зазначену суму, що не заперечується останньою. 30.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до банку зі зверненням про можливість розгляду розстрочки на оплату заборгованості за кредитним договором без урахування відсотків та штрафів. 06.11.2020 відповіддю банк залишив без задоволення звернення ОСОБА_1 . Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2021 у справі №947/27465/20 визнано виконавчий напис вчинений 09.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. щодо звернення стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") 222 180,52 грн. таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до розрахунку заборгованості наданого АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк") , станом на 09.03.2021 заборгованість ОСОБА_1 за кредитом складає 269 898,19 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 201 450,43 грн., заборгованість за відсотками 16 022,23 грн. та заборгованість за комісією 52 425,33 грн. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ "Сенс Банк")). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Оскільки фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ "Альфа-Банк" (після зміни назви АТ "Сенс Банк") не повернуті, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 201 450,43 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 16 022,23 грн. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача комісії у розмірі 52 425,53 грн. слід зазначити наступне. Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі N496/3134/19 (провадження N 14-44цс21) зазначено, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умов, якими встановлено плату щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування". Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Статтею 11 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року N 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту". Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути проінформований про строки i суми належних платежів. Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону "Про банки і банківську діяльність"), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. За змістом цих приписів комісія за обслуговування може включати плату за розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умови договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності 10 червня 2017 року Законом України "Про споживче кредитування", про оплатність таких послуг, які один раз на місяць споживач вимагає або потребує для того, щоб виконати його обов`язок на користь банку, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". (Вказані висновки викладені у постанові від 13 липня 2022 року Великої Палати Верховного Суду у справі N 496/3134/19 (пункти 31.26-31.29). Як зазначалося вище умовами підпункту б п. 1 Оферти на укладення угоди про надання кредиту №501070661 встановлено комісійну винагороду за обслуговування кредиту у розмірі 1,25% від суми кредиту. Графіком платежів та розрахунку вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком N 1 до угоди про надання кредиту, передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 3 254,80 грн. Відповідно до графіку платежів до суми щомісячного платежу за розрахунковий період входить: погашення суми кредиту, проценти за користування кредитом, а також платіж за додаткові та супутні послуги у вигляді розрахунково-касового обслуговування у незмінній сумі 3 254,80 грн щомісячно. Всього за кредитом позичальник повинен сплатити на його погашення 497 705,33 грн. з яких: 260 383,71 грн - сума кредиту, 81 091,22 грн - проценти за користування кредитом та 156 230 грн - платежі за розрахунково-касове обслуговування. Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачу встановлено обов`язок щомісячної плати (комісії) за послуги банку, які за законом позивач має один раз на місяць надавати безоплатно, положення підпункту б п. 1 Оферти на укладення угоди про надання кредиту №501070661 щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а тому вимоги банку в частині стягнення заборгованості з комісії у розмірі 52 425,53 грн. не підлягають задоволенню. Отже, суд першої інстанції не врахувавши вказаних положень у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з комісії. За таких обставин доводи апеляційної скарги в частині безпідставності нарахування банком та стягнення з відповідача комісії є обґрунтованими. Щодо посилань апелянта на порушення судом норм процесуального права, які полягали у неприйнятті судом першої інстанції відзиву на позов та зустрічного позову, відхилення заяви про поновлення строку на їх подання, апеляційний суд не вбачає таких порушень з огляду на те, що доказів причин не вчасного подання зустрічного позову та письмових пояснень, які додано до апеляційної скарги, відповідач суду першої інстанції не надавав. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (після зміни назви АТ "Сенс Банк") про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії в розмірі 52 425,53 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства "Альфа-Банк"(після зміни назви АТ "Сенс Банк") про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії в розмірі 52 425,53 грн. скасувати. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (після зміни назви АТ "Сенс Банк") до ОСОБА_1 про стягнення комісії в розмірі 52 425,53 грн. відмовити. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 17.03.2023. Головуючий: Судді: