Постанова 4824 № 761/30856/21

Справа № 761/30856/21 Головуючий 1 інстанція- Савицький О.А. Проваження № 22-ц/824/3559/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 16 березня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Мета Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Мета Банк» до ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України, в с т а н о в и в: У серпні 2021 року АТ «МетаБанк» звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що17 квітня 2007 року між АБ «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 607300001298, за умовами якого банк надав позичальнику для придбання нерухомого майна кредит у розмірі 185000 доларів США строком на 120 місяців із сплатою 14 % річних за користування коштами. Цього ж дня, тобто 17 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором було укладено іпотечний договір № 973000012901, згідно якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Отже, АТ «МетаБанк» як іпотекодержатель за іпотечним договором, має переважне право щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 у порівнянні з іншими особами, вимоги яких виникли та зареєстровані після 17 квітня 2007 року. Вказував, що через невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору АТ «МетаБанк» скористався своїм правом на позасудове врегулювання та 07 березня 2019 року зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1 відповідно на підставі ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку». Водночас позивачу стало відомо, що 28 серпня 2012 року Головним слідчим управлінням МВС України зареєстровано обтяження на належну банку квартиру на підставі постанови слідчого про накладення арешту на майно від 27 серпня 2012 року, винесеної у рамках кримінального провадження № 12012000000000034. Вважає, що наявність зареєстрованого обтяження порушує його права власника, передбачені положеннями ст.ст.317, 319, 321 ЦК України. У зв`язку з наведеним просив зняти арешт з належної банку квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління МВС - 2 - України від 27 серпня 2012 року. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 26 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач АТ «МетаБанк» в особі адвоката Большакова Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позов задоволити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність і необгрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про незаконність реєстрації права власності на спірну квартиру за банком з огляду на положення п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також те, що на момент реєстрації ця квартира перебувала під арештом. Суд не врахував, що згідно п.7 ч.4 ст.24 цього Закону відмова в державній реєстрації, зазначена у п.6 ч.1 цієї статті не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою. Суд не врахував, що інше обтяження, а саме арешт квартири у рамках кримінального провадження № 12012000000000034 виникло після державної реєстрації іпотеки. Суд належним чином не застосувавши Закони України «Про іпотеку» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», допустив перешкоди у реалізації прав банку як власника майна на вільне користування та розпорядження ним, що суперечить ст.41 Конституції України. Відповідач МВС України подало відзив на апеляційну скаргу, де вказало, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги АТ «МетаБанк» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Позивач АТ «МетаБанк» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його офіційну електронну адресу, а також на електронну адресу представника банку адвоката Большакова Д.В., судовими повістками і повідомленнями про їх доставлення. 22 лютого 2023 року представник АТ «МетаБанк» адвокат Опря С.І. подав до суду заяву про участь у судовому засіданні 16 березня 2023 року в режимі відеоконференції, яка апеляційним судом задоволена, про що постановлена ухвала від 01 березня 2023 року і копія ухвали направлена на адресу представника позивача. В судовому засіданні 16 березня 2023 року при спробі серетаря встановити відеозв`язок із представником АТ «МетаБанк» адвокатом Опря С.І., останній в мережі був відсутній. Спроби зв`язатися з адвокатом за вказаним ним номером телефону (099- 2334959), результату не дали (абонент недоступний). В цей же день пізніше адвокат Опря С.І. направив електронною поштою заяву про відкладення з огляду на збій в системі відеозв`язку і відсутність технічної можливості його участі у відеоконференції, яка залишена судом без задоволення, оскільки згідно ч.4 ст.212 ЦПК України усі ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Щодо відповідача ОСОБА_1 , то судова повістка повернулася із відміткою пошти, що особа за даною адресою не знаходиться, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки та відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на - 3 - засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 17 квітня 2007 року між АБ «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором № 607300001298 від 17 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір № 973000012901, згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Іпотечний договір 17 квтіня 2007 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом КМНО Косарєвою-Соловей Т.В., а також зареєстровано обтяження у виді заборони на предмет іпотеки. Також судом встановлено, що постановою слідчого про накладення арешту на майно від 27 серпня 2012 року, винесеною в межах кримінальної справи № 59-2066, що розслідувалася Голо­вним слідчим управлінням МВС України, накла­дено арешт на квартиру обвинуваченого ОСОБА_1 з метою відшкодування завданих збитків, забезпечення цивільного позову, конфіскації майна обвинуваченого. 28 серпня 2012 року на підставі вказаної постанови слідчого приватним нотаріусом КМНО Косарєвою-Соловей Т.В. зареєстровано обтяження у виді арешту квартири АДРЕСА_1 , власником якої на той час був обвинувачений у кримінальній справі ОСОБА_1 . У подальшому відомості про кримінальну справу № 59-2066 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000000000034, яке після закінчення досудового слідства було передане до суду. Судовий розгляд даного провадження закінчився ухвалення відносно ОСОБА_1 обвинувального вироку, за яким йому призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків строком на 3 роки. Після ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12012000000000034 (кримінальна справа № 59-2066) арешт квартири АДРЕСА_1 скасовано не було. На даний час вирок відносно ОСОБА_1 в частині конфіскації майна перебуває на примусовому виконанні. Окрім того, встановлено, що у зв`язку з невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 607300001298 від 17 квітня 2007 року та умов іпотечного договору № 973000012901 від 17 квітня 2007 року позивач в порядку позасудового зверення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень іпотечного договору № 973000012901 від 17 квітня 2007 року та положень ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» звернувся до приватним нотаріусом КМНО Косарєвої-Соловей Т.В., якою 07 березня 2019 року було здійснено реєстрацію права власності за позивачем на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 в рахунок задоволення вимог за кредитним договором - 4 - № 607300001298 від 17 квітня 2007 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанці обгрунтовував свої висновки тим, що на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , і яка за вироком суду, що набрав законної сили, підлягала конфіскації на користь держави, постановою слідчого був накладений арешт, який є чинним, а відтак відбулась неправомірна перереєстрація права власності на вказану квартиру за позивачем за наявності чинного арешту. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки розглядаючи дану справу, суд допустив порушення правил юрисдикції загальних судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст.125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (п.24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Щодо визначення предметної та суб`єктної юрисдикції справи необхідно зазначити таке. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст.19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим, згідно п.10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу. Відповідно до ст.174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. - 5 - Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями п.1 ч.1 ст.303 КПК України 2012 року, який передбачає право оскарження під час досудового провадження рішення, дії чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Таке співпадає з положеннями ч.4 ст.21 цього Кодексу, згідно якої здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України. Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19, де Велика Палата у п.21 постанови звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала у п.21.3, що якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В даній справі судом встановлено, що арешт наспірну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала обвинуваченому ОСОБА_1 , накладено у кримінальній справі № 59-2066 постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління МВС України від 27 серпня 2012 року, тобто в період дії КПК України 1960 року. Вироком Апеляційного суду м.Києва від 27 грудня 2017 року призначено ОСОБА_1 до реального відбування остаточне покарання, визначене йому вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року за ч.4 ст.190; ч.3 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.15, ч.3 ст.27, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.2 ст.209; ч.3 ст.209 КК України у виді у виді 9 /дев`яти/ років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно господарських обов`язків строком на 3 /три/ роки. На даний час вирок відносно ОСОБА_1 в частині конфіскації майна перебуває на примусовому виконанні. Також встановлено, що позивач АТ «МетаБанк» набув права власності на предмет іпотеки у вигляді спірної квартири 07 березня 2019 року, тобто під час дії КПК України 2012 року, тобто через півтора року після набрання вироком законної сили. За таких обставин питання зняття арешту має розглядатися в порядку кримінального судочинства за правилами КПК 2012 року. Викладені у позовній заяві доводи позивача про те, що розгляд даної справи має відбуватися за привилами цивільного судочинства, про що йдеться у п.21.1. наведеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Згідно п.21.1 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду спір щодо - 6 - звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року або КПК України 2012 року, а тому залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. За змістом наведеного висновку спір щодо зняття арешту є приватноправовим,за однієї обов`язкової умови, а саме - якщо особа, яка не була учасником кримінального провадження, є власником спірного майна на момент накладення арешту на це майно. В той же час судом встановлено, що на час накладення арешту постановою слідчого ГСУ МВС України від 27 серпня 2012 року власником спірної квартири був обвинувачений ОСОБА_1 , який в тому числі залишався власником квартири на момент ухвалення вироку та набрання ним законної сили вже під час дії КПК України 2012 року. Позивач АТ «МетаБанк» на час накладення арешту постановою слідчого від 27 серпня 2012 року не являвся власником цієї квартири, а набув права власності після ухвалення вироку під час дії КПК України 2012 року. При цьому намагання позивача переконати суд щодо наявності у позивача права власності на вказану квартиру після укладення договору іпотеки недоречні та помилкові. Укладений 17 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 іпотечний договір № 973000012901 не є правочином, який тягне виникнення права власності у банку, оскільки згідно ст.1 Закону «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. Отже, власником іпотечної квартири залишається ОСОБА_1 , а іпотека обмежує лише його розпорядження спірною квартирою, тобто її відчуження ОСОБА_1 . Згідно п.21.3 вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19, якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц). З урахуванням даного висновку і встановлених обстаивн щодо набуття АТ «МетаБанк» права власності на квартиру, належну ОСОБА_1 , після засудження останнього з конфіскацією майна і набрання вироком законної сили квартиру, апеляційний суд вважає, що питання щодо звільнення спірного майна з-під арешту має здійснюється за правилами кримінального судочинства. З урахуванням наведеного дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст.255 цього Кодексу Відповідно до ч.2 ст.377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. За положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. - 7 - З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснити АТ «МетаБанк», що розгляд його вимог щодо зняття арешту має відбуватися в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, а також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Мета Банк» задоволити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26 вересня 2023 року скасувати, провадження у справі закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: