Постанова Київський апеляційний суд № 760/2846/21

Справа № 760/2846/21 Головуючий 1 інстанція- Коробенко С.В. Проваження № 22-ц/824/1502/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 14 березня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м.Києва від 16 червня 2021 року за заявою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа для виконання та видачу його дублікатау справі за позовом Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі правонаступників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: Ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 16 червня 2021 року задоволена заява ПАТ АБ «Укргазбанк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа для виконання та видачу його дубліката. Суд ухвалив видати дублікат виконавчого листа № 2-3312/10, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 24 листопада 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , та складеться з двох жилих кімнат загальною площею 50,60 кв.м, жилою площею 30,70 кв.м, та належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою поновлено строк для пред`явлення до виконання дубліката вказаного виконавчого листа № 2-3312/10 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Не погоджуючись із ухвалою, боржниця ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ясинецького О.А. подала дві апеляційні скарги, ідентичного змісту, в яких просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарги мотивовані наступним: - суд не врахував наявність зареєстрованої малолітньої дитини ОСОБА_1 2009 року народження і не залучив Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА для захисту прав дитини; - 2 - - суд не врахував, що на момент постановлення ухвали боржник за виконавчим листом ОСОБА_2 помер та не вирішив питання про заміну учасника на його правонаступників; - суд не повідомив про розгляд справи ОСОБА_1 , чим порушив її права; - суд не врахував дотримання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не перевірив обставини щодо переривання цього строку і надсилання стягувачу виконавчого листа; - суд не врахував факт закриття виконавчого провадження і відсутність дій з боку стягувача щодо його поновлення виконавчого провадження; - не врахував, що згідно Закону України «Про виконавче провадження» при закінченні виконавчого провадження воно не може бути розпочате знову окрім кількох випадків; - із 16 березня 2012 року по 10 лютого 2017 року здійснювалося примусове виконання виконавочго листа і з ОСОБА_1 стягувалися кошти, однак, видаючи дублікат виконавчого листа, суд не змінив у ньому суми стягнення, що є порушенням ст.61 Конституції України щодо неможливості двічі притягнення до відповідальності. Позивач ПАТ АБ «Укргазбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його заяву про видачу дубліката виконавчого листа і поновлення строку для його пред`явлення до виконання, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залучено до участі у справі правонаступників померлого відповідача ОСОБА_2 його матір ОСОБА_1 1935 року народження та його сина ОСОБА_3 2009 року народження. В суді апеляційної інстанції представник божниці ОСОБА_1 адвокатка Ковальчук А.С. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду м.Києва як незаконну. Представник стягувача ПАТ АБ «Укргазбанк» Ткачук А.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування. Законний представник малолітнього ОСОБА_3 2009 року народження його мати ОСОБА_4 просила задоволити скаргу ОСОБА_1 , яку вважала підставною. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає. Відповідно до положень ч.3 ст.433 ЦПК України розгляд заяви про поновлення - 3 - пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи, а їх неявка не є перешкодою для вирішення питання. Згідно частин 6 і 7 ст.128 ЦПК України судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. За приписам п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність учасника справи - відповідачки ОСОБА_1 , яка взагалі не була повідомлена як про наявність вказаної заяви, так і про дату і час її розгляду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 ,яка не повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду і яка обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами. Окрім того, колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв`язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка взагалі не була повідомлена про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідачку висунути свої заперечення і доводи проти заяви банку, в тому числі заявити про відсутність поважних причин пропуску строку, що є істостним в даній справі. Також, вирішуючи заяву, суд допустив наступне порушення норм процесуального права. Відповідно до приписів ч.1 ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК - 4 - України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду (правовий висновок у п.74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10). Вирішуючи заяву, суд не звернув уваги, що відповідачем у справі є ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія спадкової справи у відношенні якого наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.230-244), а відтак з огляду на те, що відповідач помер, а спірні правовідносини щодо стягнення боргу допускають правонаступництво, суд мав вирішити питання про залучення у справі правонаступників, чого не зробив. Водночас апеляційним судом встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 є його непрацездатна мати ОСОБА_1 1935 року народження та малолітній син ОСОБА_5 2009 року народження, які відповідно до приписів ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від подачі ними заяви. Суд наведеного не врахував, та розглянув справу у відношенні померлої сторони, не залучивши її правонаступників. Окрім того, задовольняючи заяву стягувача ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки втратою оригінала виконавчого листа № 2-3312/10 при пересилці. Водночас судом взагалі не з`ясовано та не вказано в ухвалі істотні для справи обставини, зокрема чи пропущено стягувачем строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, якщо пропущено, то за який період та чи є поважні причини пропуску стягувачем цього строку і в чому вони полягають. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи питання про видачу дубліка виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання, апеляційний суд керується наступним. Згідно підпункту 17.4 п.1 розділу VIII Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо - 5 - стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до положень ч.1 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Аналогічні положення містить ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (чинний на час звернення стягувача із даною заявою до суду) згідно якої стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) міститься висновок про те, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч.1 ст.433 ЦПК України). Відповідно до підпункту 17.4 п.1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. Отже, закон пов`язує видачу дубліката виконавчого листа не тільки із його втратою, а в тому числі, що є істотним, із дотриманням строку подання відповідної заяви про видачу дубліката або у зв`язку із поновленням такого строку, що відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати, а також правовій позиції Верховного Суду в постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 10/339/10 та від 28 травня 2020 року у справі № 1003/6035/12. Поширення дії положень Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа. Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-711цс15. Відповідно до ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції чинній на час видачі виконавчого листа у 17 січня 2012 року) виконавчі листи на виконання судових рішень можуть бути пред`явлені до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Згідно ст.23 Закону Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред`явлення виконавчого листа до виконання переривається у випадку його пред`явлення до виконання у межах встановленого законом строку. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження», ст.12 якого встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового - 6 - виконання протягом трьох років. Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону від 05 жовтня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. При цьому, тлумачення п.5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, свідчить про те, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Для цього п.5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплив на час набрання ним чинності (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 522/11429/13-ц та у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 2-9/11). Встановлено, щорішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 24 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, 11 березня 2011 року, задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за договором кредитної лінії № 162/2008 від 10 липня 2008 року в сумі 84774,36 доларів США, що є еквівалентом 672913,44 грн., пеню в розмірі 40559,84 грн. та штраф в розмірі 34300 грн. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , та складеться з двох жилих кімнат загальною площею 50,60 кв.м., жилою площею 30,70 кв.м., та належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» в рівних долях 1700 грн. державного мита та 210 грн на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. На підставі вказаного рішення Солом`янським районним судом м.Києва 17 січня 2012 року видано виконавчий лист № 2-3312/10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який пред`явлено стягувачем до виконання 25 липня 2016 року до відділу ДВС Солом`янського РУЮ в м.Києві, де було відкрите виконавче провадження № 51749751. З доданого до заяви стягувача листа Солом`янського РВ ДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) від 23 жовтня 2020 року вбачається, що постановою державного виконавця Солом`янського РВ ДВС у м.Києві від 10 лютого 2017 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу поштою. Повторно виколнавчий лист на виконання до Солом`янського РВ ДВС у м.Києві не надходив. Виконавче провадження знищене з огляду на термін його зберігання 3 роки. Тобто встановлено, що після повернення виконавчого листа у лютому 2017 року, строк його пред`явлення до виконання з огляду на вимоги ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний з 05 жовтня 2016 року) почав перебіг з дня повернення. Стягувач ПАТ АБ «Укргазбанк» подав заяву про поновлення строку лише 03 лютого 2021 року, тобто після закінчення трирічного строку. За таких обставин, з огляду на те, що стягувач подав заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання лише у лютому 2021 року, тобто більш як через рік після закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання після переривання його перебігу, та недоведеність стягувачем поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання і відсутністю підстав для його поновлення, заява задоволенню не підлягає (правова позиція Верховного Суду у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 2-2017/10 та в ухвалі від 19 жовтня 2020 року у справі № 2-1559/12). Доводи заяви ПАТ АБ «Укргазбанк» щодо наявності поважності причин пропуску - 7 - строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, які обумовлені втратою виконавчого листа при пересилці, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані та непереконливі. Згідно вимог ч.1 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий документ до примусового виконання. Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому колегія суддів керується наступним. Судом встановлено, що після пред`явлення банком 25 липня 2016 року до виконання виконавчого листа № 2-3312/10 та послідуючого поверенння цього листа 10 лютого 2017 року стягувач до лютого 2020 року, тобто спливу строку пред`явлення до виконання, не цікавився наслідками здійснення виконавчого провадження чи місцезнаходженням виконавчого листа і не вживав для цього ніяких заходів. Як і відсутні докази, що стягувач вживав будь-яких дій як учасник виконавчого провадження щодо захисту свої прав у виконавчому провадженні. Також, стягувачвсупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що він не отримував постанову державного виконавця від 10 лютого 2017 року про закінчення виконавчого провадження. Наведене у сукупності свідчить, що стягувач не цікавився та належно не здійснював своїх прав як учасник виконавчого провадження, що у свою чергу стало причиною пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання і свідчить про відсутність поважних причин його пропуску. При цьому колегія суддів враховує, що як відповідно до ст.111 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, так і згідно ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року стягувач як сторона виконавчого провадження наділений широким колом повноважень щодо контролю за діями виконавця, в тому числі має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. З матеріалів справи вбачається, що стягувачем не використано свого права, передбаченого вимогами Закону, як сторони виконавчого провадження, в тому числі на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця тощо, що у свою чергу свідчить про недобросовісне користування стягувачем своїми правами та на переконання колегії свідчить про недобросовісне відношення первісного кредитора до забезпечення своїх прав як стягувача та виконання обов`язків як сторони у справі. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що відсутність на протязі чотрирьох років будь-яких дій з боку стягувача та інтересу до виконання рішення якраз і доводить - 8 - невжиття стягувачем ефективних заходів, які мали б призвести до обізнаності та своєчасного отримання відповідної інформації стосовно стану виконавчого провадження та неналежне здвйснення своїх робов`язків, як стягувача. Це ж стосується посилань скаржника на те, що на стягувача закон не покладає обов`язок контролювати хід виконання судового рішення, які є безпідставними, оскільки йдеться не про контроль за виконанням рішення, як помилково вважає скаржник, що віднесено до сфери суду (глава УІІ ЦПК), а необхідність вжиття заходів щодо обізнаності та своєчасного отримання відповідної інформації стосовно стану виконавчого провадження та неналежне здвйснення своїх робов`язків, як стягувача. Доводи заяви про необхідність врахування судом ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.18 ЦПК України, згідно яких виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що підтверджується практикою ЄСПЛ, а віджсутність можливості домогтися виконання судового рішення на його користь становить втручання у його право власнсоті, захищене ст.1 Першого протоколу Конвенції (справи «+5 посилань»), колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Так згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. А згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, в тому числі щодовиконання судового рішення, як завершальній стадії судового розгляду. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст.6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії», рішення від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п.27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року «Трух проти України»). Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, буде свідчити про його безпідставність та необґрунтованість і порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»). Аналіз наведених рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує - 9 - справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про поновлення пропущених учасником строків для пред`явлення до виконання судового рішення. Судом встановлено, стягувач ПАТ АБ «Укргазбанк» просить поновити встановлений законом строк для пред`явлення виконавчого документа до виконанняу лютому 2021 року, тобто більше ніж через рік після закінчення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання після закінчення виконавчого провадження. При цьому апеляційний суд вважає, що за добросовісного користування своїми правами стягувача та його розсудливості і обачності стягувач ПАТ АБ «Укргазбанк» мав можливість як дізнатися про стан виконавчого провадження, так і про втрату виконавчого листа і звернутися у встановлений законом строк для видачі його дубліката, або оскардення рішень, дій чи бездіяльність державного виконавця, чого на протязі семи років не зробив.. За таких обставин відмова суду у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який встановлено законом у один рік, грунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечитьпринципу юридичної визначеності. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзивах, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконанняне підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Ухвалу Солом`янського районного суду м.Києва від 16 червня 2021 року скасувати і ухвалитти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання та видачу його дубліката у справі № 2-3312/10. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і в частині відмови у видачі дубліката виконавчого листа може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: