Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 522/25041/16-а

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 522/25041/16-а Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В. Дата і місце ухвалення 30.04.2021, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Осіпова Ю.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення №892-VII від 30.06.2016 року в частині відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , В С Т А Н О В И В: У 2016 році ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Одеської міської ради, в якому просила: - визнати неправомірним винесення сесією Одеської міської ради рішення від 30.06.2016 року № 892-УІІ у додатку № 2, яке стосується ОСОБА_1 , оскільки воно прийнято не на підставі заяви ОСОБА_1 «про бажання приватизувати свою земельну ділянку» за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняте не на підставі її документів, доданих до такої заяви, як передбачено ст. 118-122 ЗК України, тоді як у 2016 році позивач ніяких клопотань на адресу Одеської міської ради «про бажання приватизувати земельну ділянку» не складала та до міської ради не зверталася; - скасувати таке рішення сесії Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 892-УІІ додаток № 2 до наведеного рішення «перелік громадян, яким відмовляється у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у м. Одеса», як незаконно прийняте та немотивоване, яке не ґрунтується на письмових доказах відповідно до ст. 118-122 ЗК України; - надати згоду ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 без дозволу сесії Одеської міської ради; - визнати протиправним порушення Одеською міською радою строків розгляду 4-х клопотань ОСОБА_1 «про бажання приватизувати земельну ділянку» за адресою: АДРЕСА_1 , передбачених ст. 118-122 ЗК України. В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона з 1998 року зверталася до Одеської міської ради із чотирма клопотаннями (від 02.07.1998 року, 21.04.2003 року, 01.11.2010 року та 18.05.2011 року) «про бажання приватизувати у приватну власність свою земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 »,однак рішення за наслідками подання вказаних клопотань Одеською міською радою не приймалось. Позивач зазначила, що у 2016 році вона не зверталась до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того позивач вказувала на безпідставність посилань міської ради, як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення, на ненадання нею графічних матеріалів. На думку позивача оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є протиправним та таким, що прийнято без належних на то правових підстав, зокрема, без відповідної заяви ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2021 оку у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилалась на те, що нею не подавалась до Одеської міської ради заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а в оскаржуваному рішенні відсутня інформація щодо дати та номера реєстрації клопотання, яке нібито подано позивачем, та яке розглядалось на сесії ради. Також позивач вказувала, що Департамент комунальної власності повинен був розробити проект рішення сесії Одеської міської ради, однак такий проект не розроблявся. Про вказані обставини, як зазначає позивач свідчать наявні постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження відносно Департаменту комунальної власності щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року та постанови про накладення на Департамент штрафу за невиконання вказаного судового рішення. Апелянт вказувала в якості доказу нерозгляду Одеською міською радою заяви про надання дозволу на розробку проект землеустрою на запис прямої трансляції сесії Одеської міської ради від 30.06.2016 року. З огляду на викладене апелянт просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2021 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити її апеляційну скаргу та позовні вимоги, а саме: визнати недійсним рішення сесії Одеської міської ради відносно ОСОБА_1 від 30.06.2016 року № 892-УІІ додаток № 2. 29.09.2021 року Одеською міською радою було подано до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому віповідач просив визнати подання ОСОБА_1 апеляційної скраги із численними лайливими висловами щодо учасників судового процесу та суду зловживанням процесуальними правами та повернути апеляційну скаргу апелянту. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає наступне: Згідно ст. 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 2 цієї статті, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства. Зазначені положення свідчать про те, що визнання вчинення певних процесуальних дій учасниками справи зловживанням процесуальними правами, є правом суду, а не його обов`язком. В даному випадку суд апеляційної інстанції, дослідивши доводи поданого клопотання, розглянувши матеріали апеляційної скарги не вбачає підстав для висновку, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1 з метою, що суперечить завданню адміністративного судочинства, та відповідно, для визнання в даному випадку дій апелянта зловживанням процесуальними правами та повернення апеляційної скарги. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 13 КАС України гарантує, зокрема, учасникам справи право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів вважає, що апелянт в даному випадку не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження рішення суду пешої інстанції з підстав, викладених відповідачем у поданому клопотанні. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого Одеською міською радою клопотання про повернення апеляційної скарги. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2016 року Одеською міською радою було прийнято рішення № 892-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Пунктом 36 додатку 2 до вказаного рішення, Одеська міська рада, керуючись п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статтями 12, 89, 116, 118, 120, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 19, 20 Закону України «Про землеустрій», розглянувши клопотання громадян, а також інші додані до них документи та графічні матеріали, зокрема, відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою вказана невідповідність ст. 118 Земельного кодексу України, а саме, відсутні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржила його до суду першої інстанції. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне: Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач вказувала на те, що нею неодноразово подавались до Одеської міської ради заяви про надання у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, заяви від 02.07.1998 року № 37-472, від 21.04.2003 року, від 01.11.2010 року № 01-27/а-34-1882, від 18.05.2011 року № 37а-4218. Однак відповідач не надав згоди чи вмотивованої відмови у приватизації земельної ділянки. Заперечуючи проти позовних вимог, Одеська міська рада вказувала на те, що підставою для вирішення Одеською міською радою питання надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слугували її звернення від 04.11.2010 року № 01-27/А-34-1882 та від 18.05.2011 року № 37-А-4218, скарга ОСОБА_1 від 03.06.2015 року № 01-26/А-37-764 (у якій вона просила розглянути саме вказані заяви та надати відповідний дозвіл або вмотивовану відмову у його наданні), рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року у справі № 2-4126/04, лист юридичного департаменту Одеської міської ради від 19.04.2016 року № 1046вх. Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року, яке набрало законної сили, було зобов`язано Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, як спеціально уповноважений орган, підготувати в установленому законами та нормативними актами України порядку відповідні матеріали для оформлення та передачі у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 648 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 , та за умови надання громадянкою ОСОБА_1 всіх передбачених законом документів та матеріалів правовстановлюючого та технічного характеру, необхідних для оформлення матеріалів по виділенню земельної ділянки у власність громадянина. Також було зобов`язано Одеську міську раду у встановленому законом порядку розглянути питання про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 648 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 , та при позитивному рішенні видати громадянці ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку. Відповідач вказував на те, що первинно звернення позивача від 04.11.2010 року № 01-27/А-34-1882 та від 18.05.2011 року № 37-А-4218 не були винесені на розгляд Одеської міської ради з підстав ненадання всіх необхідних для розгляду викладених в них питань документів. Також відповідач вказав, що за наслідком розгляду Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради вказаних звернень, позивач була повідомлена листами від 22.11.2010 року № 01-27/А-34-1882-08 та від 30.05.2011 року № 01-26/А-34-460-08 про необхідність подання додаткових документів. Однак в подальшому, у зв`язку із набранням законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року, а також у зв`язку із наявністю нерозглянутих клопотань ОСОБА_1 від 04.11.2010 року № 01-27/А-34-1882 та від 18.05.2011 року № 37-А-4218, Одеською міською радою все ж таки було розглянуто на сесії питання щодо передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком чого прийнято рішення від 30.06.2016 року № 892-VII, яким відмовлено їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, чинного на час прийняття оскаржуваного рішення, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України). Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Відповідно до норм частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Право та порядок прийняття актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами статті 59 вказаного Закону, згідно із частиною першою якої рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та про надання земельної ділянки у власність належить до виключних повноважень Одеської міської ради та здійснюється шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні цієї ради. Як встановлено судом, та не заперечувалось сторонами, до 30.06.2016 року Одеською міською радою жодних рішень на підставі поданих позивачем заяв, які б стосувались питання щодо передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось. Тобто фактично звернення позивача від 04.11.2010 року № 01-27/А-34-1882 та від 18.05.2011 року № 37-А-4218 відповідачем у встановленому законом порядку розглянуті не були. Згідно із ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу (чинного на момент звернення позивача із відповідними заявами) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу (в редакції чинній на момент подачі позивачем заяв) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Аналіз положень Земельного кодексу України свідчить про те, що законодавцем передбачено певний алгоритм дій для отримання особою безоплатно у власність земельної ділянки. Першим етапом отримання у власність земельної ділянки є звернення громадянина із відповідним клопотанням, другим етапом є надання, зокрема, органом місцевого самоврядування, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; в подальшому здійснюється розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України. Кінцевим етапом є затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17. В подальшому до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України були внесені зміни, згідно яких відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, первинно, за наслідком розгляду звернення особи щодо надання безоплатно у власність земельної ділянки орган місцевого самоврядування відповідно до ст. 118 ЗК України приймає одне з двох рішень, або надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовляє у наданні такого дозволу. З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на неправомірність оскаржуваного рішення Одеської міської ради з тих підстав, що вказаним рішенням не розглядалось питання щодо передачі їй у власність земельної ділянки, а безпідставно вирішено питання щодо наявності підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки безоплатній передачі у власність земельної ділянки передує процедура, передбачена ст. 118 ЗК України, яка передбачає, в першу чергу, вирішення уповноваженим органом питання щодо надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Як вже зазначалось вище, позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявами про передачу у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , однак доказів розгляду у встановленому порядку вказаних клопотань із прийняттям відповідного рішення до 30.06.2016 року відповідачем до суду не надано, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача про порушення відповідачем строків розгляду її клопотань про надання безоплатно у власність земельної ділянки. Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення відповідачем порядку розгляду поданих позивачем чотирьох клопотань про приватизацію земельної ділянки від 02.07.1998 року, від 21.04.2003 року, від 01.11.2010 року та від 18.05.2011 року вже було предметом розгляду судами у справі № 522/22796/15-а. В свою чергу, з оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року, як вірно зауважив позивач, не вбачається, за наслідком розгляду яких саме клопотань ОСОБА_1 . Одеською міською радою вирішувалось питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою; з вказаного рішення також не вбачається, що воно прийнято відносно ОСОБА_1 саме на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2017 року у відповідача у справі Одеської міської ради були витребувані документи, на підставі яких Одеською міською радою прийнято рішення від 30.06.2016 року № 892-VІІ. На виконання вимог зазначеної ухвали відповідачем були надані до суду копії заяви позивача від 18.05.2011 року разом із доданими до неї документами. Крім того, відповідачем був наданий лист Юридичного департаменту Одеської міської ради від 19.04.2016 року № 1046вих., адресований Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому було запропоновано Департаменту винести подані ОСОБА_1 клопотання від 04.11.2010 року та від 18.05.2011 року на розгляд сесії Одеської міської ради. Таким чином, колегія суддів враховує, що станом на момент вирішення Одеською міською радою питання щодо надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (30.06.2016 року), на розгляді у раді перебували кілька клопотань позивача, в тому числі від 04.11.2010 року № 01-27/А-34-1882 та від 18.05.2011 року № 37-А-4218 разом із доданими до них документами, які повинні були бути всі враховані Одеською міською радою при вирішенні питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення невиконаним залишалось рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року, яке зобов`язувало Одеську міську раду у встановленому законом порядку розглянути питання про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 648 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 . Як вже зазначалось вище, підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стала невідповідність поданої заяви (заяв) ст. 118 ЗК України, а саме, вказано, що позивачкою не були надані графічні матеріали, на яких вказане бажане місце розташування земельної ділянки. Однак з копії поданої позивачкою до Одеської міської ради заяви від 01.11.2010 року, яка була зареєстрована в Одеській міській раді 04.11.2010 року, вбачається, що позивачем було додано до вказаної заяви копію геопідоснови 1:500. В свою чергу, системний аналіз положень частин першої, шостої, сьомої та восьмої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент подачі заяв від 01.11.2010 та від 18.05.2011), підпунктів 1.3, 1.4 пункту 1, пункту 3 Положення про порядок надання земельних ділянок у користування, передачу їх у власність, оформлення права власності на землю фізичним особам, затвердженого рішенням Одеської міської ради №136-ХХІІІ від 29.06.1999 (далі - Положення №136-ХХІІІ), а також Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 №15 свідчить про те, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, до якої, зокрема, додає викопіювання, геодезичну підоснову М 1:500 або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, правовстановлюючі документи на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, інші необхідні документи. За результатами розгляду таких заяв, органи, визначені у статті 118 ЗК України, приймають одне з відповідних рішень (про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки або вмотивовану відмову у його наданні). Таким чином, з огляду на надання позивачем разом із заявою від 04.11.2010 року графічних матеріалів, відмова Одеської міської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладена у спірному рішенні від 30.06.2016 року № 892-VІІ, є протиправною. Посилання відповідача на те, що саме лише зазначення позивачем у поданій заяві від 04.11.2010 року про подання геопідоснови, не свідчить про її фактичне подання до міської ради, не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на ненадання відповідачем до суду будь-яких доказів (наприклад актів нестачі документів), які б свідчили про невідповідність поданих позивачем документів зазначеним у заявах додаткам. Згідно ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та ін. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві, редакція якої була прийнята судом першої інстанції до розгляду, позивач просила визнати рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 892-VІІ неправомірним та скасувати його, а також надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 без згоди сесії Одеської міської ради. Однак, у поданій апеляційній скарзі апелянт просить визнати недійсним рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 892-VІІ. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, позовні вимоги, які були заявлені позивачем у позовній заяві, в редакції, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду не можуть бути змінені при поданні апеляційної скарги. Крім того, слід зазначити, що згідно ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та ін. Оскаржуване позивачем рішення Одеської міської ради є актом індивідуальної дії, а тому за наслідками оцінки його правомірності та у разі, якщо суд дійде висновку про недотримання при його прийнятті вимог чинного законодавства, такий акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, колегія суддів за наслідками розгляду даної адміністративної справи доходить до висновку про наявність підстав саме для визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 892-VІІ, як акту індивідуальної дії, в частині, що стосується відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Що стосується вимог позивача про надання згоди ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 без дозволу сесії Одеської міської ради, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне: Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення. В свою чергу, в даному випадку матеріалами справи підтверджено, що 12.06.2019 року Одеською міською радою було прийнято рішення № 4725-VІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким, зокрема, ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 97). Таким чином, оскільки відповідачем вже наданий ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , підстави для задоволення вимоги позивача про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною вище адресою, відсутні. З огляду на все вищезазначене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 892-VІІ в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Що стосується посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у неповідомленні її про дату, час та місце розгляду справи, а також у нездійсненні розгляду справи спочатку після залучення третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, колегія суддів зазначає наступне: Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи був призначений на 22.04.2021 року о 14.30 год, про що позивач повідомлялась повісткою, направленою на зазначену нею адресу. Однак, конверт повернувся до суду без вручення адресату, причина невручення адресат відсутній за вказаною адресою. Таким чином, повідомлення про розгляд справи не був вручений адресату з незалежних від суду причин, що не є перешкодою для розгляду справи. 22.04.2021 року іншими сторонами у справі були подані до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні. З огляду на викладене подальший розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження. Зважаючи на викладене, доводи апелянта про неналежне сповіщення її про дату, час та місце розгляду справи не знайшли свого підтвердження. Крім того, слід зазначити, що Департамент комунальної власності ОМР був залучений до участі в якості у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору згідно протокольної ухвали від 20.03.2019 року. Згідно положень ч. 2 ст. 49 КАС вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Таким чином, доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення не знайшли свого підтвердження. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. В даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що постановлене Приморським районним судом м. Одеси рішення від 30.04.2021 року підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволенні позовних вимог. Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 240, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Відмовити у задоволенні клопотання Одеської міської ради про визнання подання ОСОБА_1 апеляційної скарги зловживанням процесуальними правами та про повернення апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2021 року скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким позовом ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №892-VII від 30.06.2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Судді: Ю.В. Осіпов О.А. Шевчук