Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 214/10038/21
від 20.03.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 березня 2023 року м. Дніпросправа № 214/10038/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року (головуючий суддя Малаховська І.Б.) у справі № 214/10038/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції, інспектора 2-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг, старшого лейтенанта поліції Калашнікової М.М., Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції, інспектора 2-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг, старшого лейтенанта поліції Калашнікової М.М., Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправними дії інспектора 2-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції України ст. лейтенанта поліції Калашнікової М.М. щодо складання постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 812859 від 19.11.2021 та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 812859 від 19.11.2021 стосовно нього; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ДПП НП України на його користь матеріальну та моральну шкоду у розмірі 5942708,25 грн. та судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Позивач зазначає, що 19.11.2021 о 06-30 год. він керував тролейбусом МАЗ під номером 0016 на міському маршруті без захисної маски, що закриває ніс та рот. Під час зупинки на зупинці ТРЦ «Рудана», по проспекту Гагаріна, м. Кривий Ріг, для висадки пасажирів, до позивача підійшов інспектор патрульної поліції Старіков О.В. та повідомив, що позивач керував транспортним засобом без захисної маски, чим порушив карантинні обмеження відповідно до п.1 ч. 2-2 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020, та вимагав надати посвідчення водія або інший документ що посвідчує особу. За твердженням позивача, він не вдяг захисну маску на ніс та рот, так як вважає, що це порушує його конституційні права і свободи як громадянина України. Крім того, оскільки позивач вважав вимогу інспектора патрульної поліції надати документ не законною, він відмовив останньому у наданні такого документу. Також позивач покликався на процедурні порушення, допущені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора 2-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг, УПП в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо протиправних дій працівників патрульної поліції полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції національної поліції на підставі ст. 21, 22, 64, 68 Конституції України в частині позовних вимог про визнати протиправними дії інспектора 2 го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції України ст. лейтенанта поліції Калашнікової М.М. щодо складання постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 812859 від 19.11.2021 та позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з ДПП НП України на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди у розмірі 5942708,25 грн. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджено належними доказами, у зв`язку з чим постанова по справі про адміністративне правопорушення скасуванню не підлягає. Суд зазначив, що станом на 19.11.2021 карантин на всій території України встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка не визнана такою, що не відповідає нормам Конституції України, а факт перебування позивача в громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту останнім не заперечується. Суд залишив поза увагою доводи позивача, що карантин введено з порушенням процедури, оскільки процедура прийняття, підписання та оприлюднення нормативно-правових актів не належить до предмета даного судового розгляду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю доказів, які доводять вину позивача. Посадова особа, яка склала спірну постанову, порушила процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, а подані відео не є належними доказами, оскільки не засвідчені відповідно до вимог, що висуваються до електронних доказів. Крім того, скаржник вважає таким, що не відповідає засадам верховенства права, висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача, що карантин введено з порушенням процедури, оскільки процедура прийняття, підписання та оприлюднення нормативно-правових актів не належить до предмета даного судового розгляду. Відповідачка-2 подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Відповідачка наполягає на правомірності своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зазначаючи, що тролейбус, яким керував позивач, є громадським транспортом, який обслуговує широкий загал на противагу приватному транспорту. Проти факту порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 позивач не заперечує, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся з дотримання вимог закону. Позивачу було роз`яснено його права, передбачені ст.268 КУпАП, право, порядок і строки оскарження постанови згідно ст.287-289 КУпАП, що підтверджено відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського. Доводи позивача щодо протиправності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 відповідачка вважає безпідставними. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 19.11.2021 інспектором 2-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг, старшим лейтенантом поліції Калашніковою М.М. за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ГАА № 812859, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, застосовано штраф в розмірі 255 грн. Підставою для прийняття означеної постанови стали такі обставини. 19.11.2021 о 06 год. 30 хв. інспектором патрульної поліції Старіковим О.В. виявлено, що в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу по пр. Гагаріна, біля будинку 66, водій гр. ОСОБА_1 , керуючи тролейбусом 0016 на маршруті №20, знаходився без вдягнутого засобу індивідуального захисту (респіратора, захисної маски, що закриває ніс та рот), чим порушено вимоги пп.1 п.2-2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Факт правопорушення зафіксовано на відеореєстратор YI BASHCAM, нагрудний відео реєстратор АЕ 00039, АЕ 00150, про що зроблено запис в оскаржуваній постанові. При цьому водію тролейбуса роз`яснено, зокрема, його права, передбачені ст.268 КУпАП. У зв`язку з відмовою надати документи для встановлення особи (паспорт або посвідчення водія) позивача було доставлено до ВП 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів. Наведене вище стало підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 206831 від 09.11.2021, який отриманий позивачем. Згідно наданих позивачем пояснень позивач не заперечує проти виявленого поліцейським правопорушення, зазначив, що вказана вище постанова Кабінету Міністрів України суперечить Конституції України, тому виконанню не підлягає. Предметом спору у цій справі є питання правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ГАА № 812859 від 19.11.2021. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ст.4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право, зокрема на: безпечні для здоров`я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; відшкодування шкоди, завданої їх здоров`ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров`я, здоров`я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров`я та їх ступінь. Відповідно до ст.5 цього ж Закону громадяни зобов`язані: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей. У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень. Згідно з ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню. Статтею 29 вказаного Закону № 1645-III передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. З 12.03.2020 по 31.04.2021 на усій території України було встановлено карантин, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами), від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України). Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» строк дії карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 та від 22.07.2020 № 641, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, продовжено до 31.03.2022. Відповідно до пп.1 п.2-2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 в редакції на час виникнення спірних правовідносин з 17 червня 2021 року на території України встановлюється «зелений» рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Отже, встановлення Кабінетом Міністрів України під час карантину певних обмежувальних заходів обумовлено в спірному випадку необхідністю недопущення поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. При цьому запровадження таких заходів віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, зокрема, наведеними вище Законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб». Норма Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає, що в Україні в умовах карантину тимчасово можуть бути обмежені окремі права фізичних і юридичних осіб, а також покладені на них додаткові обов`язки, в установленому порядку неконституційною не визнана. Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Статтею 15 Європейської конвенції з прав людини, яку ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, визначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що застосовані відповідачами положення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020 Конституції України та Законам України не суперечать, є обов`язковими на всій території України. Відтак, незгода позивача із запровадженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 обмеженнями у зв`язку з карантином, не може свідчити про незаконність оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 812859 від 19.11.2021. Відповідно до ст.41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України. Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 06.11.2020 № 1000-IX, який набрав чинності 21.11.2020, внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною 2 такого змісту: «Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Крім цього, зазначеним Законом внесено зміни до ст. 222 КУпАП, яка визначає повноваження органів національної поліції з розгляду справ про адміністративні правопорушення, шляхом доповнення ч. 1 ст. 222 КУпАП, після цифр « 44» словами і цифрами «частина друга статті 44-32. Відповідно до вказаних змін, які набрали чинності 21.11.2020, до повноважень працівників органів та підрозділів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення за ч .2 ст. 44-3 КУпАП. Таким чином, вказаною вище нормою ч.2 ст.44-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Наявні у справі докази, встановлені обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності, який не вважав свою поведінку протиправною, свідчать про те, що позивач оспорював допущене порушення і адміністративне стягнення. Як наслідок, згідно ч.5 ст.258 КУпАП поліцейський мав скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Вказана норма КУпАП дотримана інспектором патрульної поліції, а отже процедура притягнення до адміністративної відповідальності та порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення не порушені. Питання порушення прав позивача внаслідок проведення його затримання із порушенням встановленого законодавством порядку не є предметом розгляду даної справи та не підлягає оцінці судом при встановленні наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Із змісту ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Положення ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи з наведеного, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів. В спірному випадку на підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення відповідачем надано такі відеозаписи: відеореєстратор YI BASHCAM, нагрудний відеореєстратор АЕ 00039, АЕ 00150. З вказаних чітких відеозаписів, а саме: з відеофайлу doc_2022-01-25 11-05-57 з 00 хв. 50 секунд зафіксовано, що позивач (водій тролейбусу) під час зупинки, перебував у тролейбусі без застосування засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. На відеофайлі 000663 з 00 хв. 36 секунд зафіксовано, що позивач не погоджується із запровадженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 обмеженнями у зв`язку з карантином, вважає їх незаконними, та зазначає, що виконувати їх не повинен. На відеофайлі 0664 з 02 хв. 31 секунди зафіксовано, що позивачу повідомлено про підготовку до розгляду справи та ознайомлено з правами передбаченими ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Аналіз і співставлення доказів, наданих відповідачами, свідчать, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 44-3 КУпАП. Отже, суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт невиконання позивачем вимог закону, що ставило під загрозу життя та здоров`я усіх осіб, які перебували на час виявлення правопорушення у транспортному засобі, внаслідок чого постанова по справі про адміністративне правопорушення від 19.11.2021 серії ГАА №812859 є законною та скасуванню не підлягає. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року у справі № 214/10038/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко