Ухвала КГС ВС № 922/4338/21

УХВАЛА 21 березня 2023 року м. Київ cправа № 922/4338/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В.(головуючий), Малашенкової Т. М. і Селіваненка В. П., розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (далі - Прокурор) на рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області до фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича про визнання недійсним договору, ВСТАНОВИВ: Прокурор 06.03.2023 (згідно з поштовою відміткою на конверті) направив до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 зі справи № 922/4338/21. Водночас до касаційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Перевіривши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що остання підлягає залишенню без руху, виходячи з такого. Відповідно до частин першої та другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у даній справі ухвалена 31.01.2023 (повний текст підписаний 07.02.2023), а тому строк на її оскарження закінчився 27.02.2023. Касаційну скаргу ж було подано скаржником до Верховного Суду 06.03.2023, підтвердженням чого є поштова відмітка на конверті, в якому касаційна скарга надсилалася на адресу Суду, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження зазначеної постанови апеляційного господарського суду від 31.01.2023. Звертаючись з клопотанням про поновлення строку на подання касаційної скарги, скаржник посилається на те, що він отримав копію оскаржуваної постанови лише 17.02.2023, підтвердженням чого є додані до скарги копія роздруківки (скриншот)з програми документообігу Прокуратури та копія першого аркуша постанови суду апеляційної інстанції з відміткою скаржника про її отримання, а тому вважає, що строк для подання касаційної скарги підлягає поновленню. Однак Суд, розглянувши доводи скаржника та подані докази щодо дати отримання копії постанови суду апеляційної інстанції дійшов висновку, що вхідний штрих-код Харківської обласної прокуратури на першому аркуші копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та її реєстрація у внутрішній системі документообігу (СЕД) скаржника як зацікавленої особи не може бути належним доказом її отримання, а інших доказів на підтвердження отримання повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції скаржником не додано. Крім того у клопотанні Прокурором також не наведено аргументів стосовно того, що саме позбавило скаржника можливості дізнатися про оскаржувану постанову апеляційного господарського суду раніше, ніж 17.02.2023, адже назване судове опубліковане в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.02.2023. Разом з тим суд касаційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Враховуючи, що Прокурор був скаржником в суді апеляційної інстанції, а також був присутнім в судовому засіданні в режимі відеоконференції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, а тому останній не був позбавлений можливості відстежувати хід розгляду справи та в розумні інтервали часу вжити всіх необхідних заходів, зокрема, ознайомитись з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень (або ж ознайомитись з матеріалами справи) для звернення з касаційною скаргою в межах строків, визначених ГПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що підстави, наведені Прокурором у клопотанні, є неповажними, оскільки останнім не додано належних доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження. Статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Право на звернення до суду не є абсолютним, оскільки воно реалізується тільки в порядку і спосіб, встановлених законом, у цьому разі ГПК України. Частиною третьою статті 292 ГПК України передбачено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Окрім того, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках : 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Приписами пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зміст касаційної скарги свідчить, що підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеної у постанові від 30.06.2022 у справі №927/774/20. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Однак, саме лише посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду під час ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції як на підставу касаційного оскарження судового рішення без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття) щодо застосування яких, на думку скаржника, такий висновок не був врахований не можуть формувати чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України. З огляду на викладене Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить належного обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга . Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Порядок і розмір сплати судового збору, встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон). Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За приписами підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позов у цій справі було подано у 2021 році, в якому згідно з приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року визначений у розмірі 2 270,00 грн. За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, враховуючи викладене, судовий збір з цієї касаційної скарги мав обчислюватись та сплачуватись до спеціального фонду Державного бюджету України з урахуванням вимог вказаних норм Закону у сумі 4 540, 00 грн (2 270,00*200%). Проте скаржником до касаційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, про що Верховним Судом складено акт від 09.03.2023 №29.1-25/114. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що Прокурору необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: - навести Суду інші підстави, за їх наявності, та надати інші докази (щодо отримання копії оскаржуваного судового рішення) для підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження; - уточнити наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення та зазначити конкретні норми права (пункт, частина, стаття), висновок про застосування яких (якої) був сформований Верховним Судом та не врахований судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у цій справі; - надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 4 540,00 грн на реквізити, які зазначені на вебсайті Верховного Суду у розділі "Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях" із зазначенням обов`язкових реквізитів у призначенні платежу (зокрема, щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга). Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України або відмову у відкритті касаційного провадження. З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України. На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 зі справи № 922/4338/21 залишити без руху.

2. Надати заступнику керівника Харківської обласної прокуратури строк для усунення недоліків касаційної скарги, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити заступнику керівника Харківської обласної прокуратури, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто або відмовлено у відкритті касаційного провадження. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя І. Малашенкова Суддя В. Селіваненко