Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/17777/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" лютого 2023 р. Справа№ 910/17777/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тарасенко К.В. Михальської Ю.Б. за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М. представники: від позивача: Безносик А.О. (посвідчення адвоката № 9145/10 від 31.07.2020) від відповідача: Груба Д.І. (посвідчення адвоката № 000096 від 10.02.2017) від третьої особи: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 (повний текст рішення підписано 24.12.2021) у справі № 910/17777/19 (суддя Нечай О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санворд-Київ" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями "Санворд-Україна" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання відсутності права власності та скасування державної реєстрації права власності на майно, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санворд-Київ" щодо: - визнання недійсним договору купівлі-продажу № 247 від 05.02.2016 про продаж гаражу (126 кв.м) літ. 2Г за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17; - визнання недійсним договору купівлі-продажу № 248 від 05.02.2016 про продаж складу-ангару (1404 кв.м) літ. 2Д за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17; - визнання відсутнім права власності відповідача на нерухоме майно: склад-ангар літ. 2Д, гараж літ. 2Г, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17; - скасування рішення, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., індексний номер 29229016 від 13.04.2016 та скасування запису про право власності 14140720 від 12.04.2016, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на гараж літ. 2Г (126 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за третьою особою; - скасування рішення, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., індексний номер 29229802 від 13.04.2016 та скасування запису про право власності 14141466 від 12.04.2016, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на склад-ангар літ. 2Д (1404 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за третьою особою; - скасування рішення, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., індексний номер 39533728 від 06.02.2018 та скасування запису про право власності 24698241 від 05.02.2018, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на склад-ангар літ. 2Д (1404 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за третьої особи; - скасування рішення, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., індексний номер 29532433 від 06.02.2018 та скасування запису про право власності 24697245 від 05.02.2018, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на гараж літ. 2Г (126 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за позивачем. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.03.2010 позивач придбав майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна. Водночас, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74 було затверджено мирову угоду, укладену 09.02.2006, на підставі якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. 12.04.2016 зареєстровано право власності на гараж літ. 2Г та склад - ангар літ. 2Д, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, та в подальшому зареєстровані за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2018 №248. За твердженнями позивача, шляхом неправомірної реєстрації права власності відповідача на майно, останній створює суттєві перешкоди у користуванні позивачем власним нерухомим майном шляхом відведення земельної ділянки в межах майнового комплексу позивача. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 910/17777/19, відмовлено у задоволенні позову. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/17777/19 скасовано. Вказану вище справу № 910/17777/19 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій: - фактично проігнорували доводи позивача, належним чином не дослідили характеристики зареєстрованого майна, жодним чином не обґрунтували висновку, що це майно належить до категорії нерухомості, не перевірили, чи не належать вищезазначені об`єкти до передбачених ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень об`єктів", що не підлягають державній реєстрації; - обмежились формальним підходом до розгляду справи та, констатуючи правомірність дій державного реєстратора, не перевірили фактичних обставин у який передбачений законом спосіб попередній власник набув право власності на вищезазначені об`єкти, якими правовстановлюючими документами таке право підтверджувалося та чи було це майно зареєстровано як нерухоме майно на час укладення мирової угоди та/або з якого моменту воно набуло такий статус; - прийнявши до уваги те, що державна реєстрація вищезазначеного майна була здійснена на підставі мирової угоди, не врахували того, що для державної реєстрації права власності на підставі мирової угоди предметом такої угоди повинно бути нерухоме майно, яке вже має такий статус та права на нього зареєстровані в установленому законодавством порядку. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення спору суду в межах предмету та підстав позову підлягають встановленню обставини пов`язані з набуттям права власності на спірне майно, його реєстрацією, приналежністю до нерухомого майна, наявності або відсутності порушених прав позивача. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності факту порушення прав позивача укладеними між відповідачем та третьою особою договорами купівлі-продажу від 05.02.2018 реєстраційний номер № 247, № 248, на підставі яких було зареєстровано за відповідачем право власності на склад-ангар літ. 2Д та гараж літ. 2Г, що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Зрошувальна,

17. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі № 910/17777/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення з неповним з`ясуванням всіх обставин у справі, а також надано перевагу одним доказам над іншими. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного Позивач вказує, що він є законним власником майнового комплексу загальною площею 3654,80 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, а перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на земельну ділянку в набувача об`єкта нерухомості, та можливість реалізації таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку. Таким чином, за твердженнями позивача, він є законним користувачем земельної ділянки, на якій розміщено збірно-розбірну конструкцію, а тому його право вільного користування порушено незаконними діями відповідача та третьої особи. Також, позивач зауважує на тому, що на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:63:324:0230, щодо якої відповідач має намір укласти договір оренди, знаходиться частина майнового комплексу, яка належить позивачу. Окрім цього, в апеляційній скарзі завертається увага на те, що у справі № 7/74 Господарським судом Дніпропетровської області не досліджувалося питання набуття права власності третьої особи на склад-ангар (літ. 2Д) площею 1404 кв.м та гараж (літ. 2Г) площею 126 кв.м, та ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2006 у справі № 7/74 і мирова угода, на підставі якої державним реєстратором зареєстровано право власності, не містять підтвердження того, що виробничі приміщення закритого ангару-складу та гаражу є нерухомим майном та належать на праві власності ВАТ "Укрстальконструкція". На думку позивача, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/1566/19 не можуть вважатися преюдиційними, оскільки предмет дослідження у вказаній справі був іншим, так само як і був іншим суб`єктний склад учасників справи. Позивач також не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно невірного визначення суб`єктного складу учасників справи, оскільки право на спірні гараж та склад-ангар з порушенням законодавства зареєстровано за відповідачем, тому саме останній є належним відповідачем у даній справі. Також, до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в який останній зазначає, що обраний ним спосіб захисту є найбільш ефективним для припинення порушення прав та нівелювання негативних наслідків. Короткий зміст відзиву відповідача на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач, зокрема, посилається на встановлені Господарським судом міста Києва у справі № 910/1566/19 обставини, згідно з якими позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є землекористувачем земельної ділянки, яка є суміжною зі земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:324:0230. Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:324:0230 сформована у встановленому законодавством порядку та в межах такої ділянки розташоване нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності відповідача а саме: склад-ангар літера 2Д, гараж літера 2Г. Відповідач також вказуючи на правомірність набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, зазначає на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74 було досліджено питання щодо віднесення складу-ангару та гаражу до об`єктів нерухомого майна, в тому числі у справах № 910/1566/19 та № 7/74 судами було встановлено, що відповідач є власником саме об`єктів нерухомості, а рішення у цих справах набули законної сила та не скасовані. Крім того, відповідач стверджує, що позивачем не доведено, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:324:0230 знаходиться нерухоме майно позивача, а також на те, що позивач не є законним користувачем будь-якої земельної ділянки по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві та вказує на відсутність порушеного права позивача. Відповідач також звертає увагу на преюдиційність ряду фактів, зокрема вказує, що під час розгляду господарської справи №910/1566/19 було, серед іншого, встановлено факт відсутності існування як земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:324:010, так і будь-яких прав позивача на неї. Разом з тим, відповідач зазначає, що у відповідності до положень чинного станом на 2010 рік законодавства, ДП "Транселектромонтаж" (продавець за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26.03.2010) було зобов`язано виділити частину земельної ділянки в окрему земельну ділянку, в межах якої розташовано її нерухоме майно, та присвоїти їй кадастровий номер у встановленому законодавством порядку. Однак жодних дій ДП "Транселектромонтаж" зроблено не було, а тому право користування земельною ділянкою до позивача в порядку, встановленому ст. 120 Земельного кодексу України, не перейшло. Крім того, за твердженням відповідача, з моменту набуття позивачем права власності на майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м по вул. Зрошувальній, 17, позивачем не було здійснено жодних дій щодо виконання вимог закону відносно оформлення права користування земельною ділянкою (її частини), в межах якої розташоване належне йому нерухоме майно, та отримання в оренду земельної ділянки. При цьому, відповідач також наголошує на вірності висновків місцевого господарського суду щодо невірного визначення позивачем суб`єктного складу учасників справи та обрання позивачем неналежного способу захисту. Узагальнений виклад позиції третьої особи Третя особа не скористалася правом подати письмові заперечення на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 910/17777/19 призначено повторний автоматизований розподіл. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/17777/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі № 910/17777/19 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б.; розгляд апеляційної скарги призначено на 09.11.2022. 09.11.2022 судове засідання не відбулося, у зв`язку із знеструмленням електромережі суду, про що Північним апеляційним господарським судом складено акт від 10.11.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 розгляд справи № 910/17777/19 призначено на 14.12.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 оголошено в судовому засіданні по справі № 910/17777/19 перерву на 08.02.2023; вирішено: - зобов`язати сторін письмово висловити свою правову позицію з посиланням на докази, щодо необхідності залучення ПАТ "Укрстальконструкція" до справи, з урахуванням п. 5.16 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.08.2022 по даній справі. Зобов`язано позивача надати довідку з державного реєстру нерухомого майна в підтвердження місця знаходження спірного складу-ангару та гаражу із збірно-розбірних металоконструкцій; - зобов`язати сторін письмово висловити свою позицію з урахуванням п. 5.17 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.08.2022 по даній справі щодо проведення будівельно-технічної експертизи на предмет з`ясування чи відноситься об`єкт до категорії нерухомого майна. 27.12.2022 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення стосовно висвітлення правової позиції з посилання на докази щодо необхідності залучення ВАТ "Укрстальконструкція" до справи з урахуванням п. 5.16 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.08.2022 по даній справі. У вищевказаних письмових пояснень позивач посилається на те, що на час розгляду даної справи, жодних цивільних прав та обов`язків не існує між ВАТ "Укрстальконструкція" та учасниками справи, а відтак юридична заінтересованість ВАТ "Укрстальконструкція" у розумінні процесуального закону відсутня. Також, позивач наголошує на тому, що в додатку до позовної заяви ним було долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 13.04.2016 щодо складу-ангару та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 13.04.2016 стосовно гаражу. Крім того, позивач зазначає, що підтвердженням місця знаходження спірного складу - ангару та гаражу із збірно-розбірних металоконструкцій є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74 про затвердження мирової угоди. Позивач також зауважує на тому, що склад-ангар літ. 2 Д (1404 кв.м.) та гараж 2Г (126 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 не було введено в експлуатацію у встановленому порядку. 30.01.2023 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про продовження процесуального строку, у зв`язку замовленням відповідачем висновку судової будівельної - технічної експертизи, який станом на 30.01.2023 відповідачем не отримано. 01.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення на виконання ухвали суду від 14.12.2022, в яких останній зазначає про відсутність підстав для залучення ПАТ "Укрстальконструкція" як третьої особи. Також, відповідач наголошує на тому, що станом на завершення будівництва спірних об`єктів та стосовно введення їх в експлуатацію системи державної реєстрації нерухомого майна або ж прав на нього в Україні не існувало. При цьому, відповідач зазначає, що нормативно-правовими актами не було зобов`язано власників нерухомого майна проводити державну реєстрацію нерухомого майна або ж прав на нього, збудованого та введеного в експлуатацію до набуття ним чинності. Окрім цього, відповідач зауважує на тому, що питання визначення та віднесення складу-ангару та гаражу до об`єктів нерухомого майна було предметом судового розгляду в інших судових справах. Зокрема, у справах № 910/1566/19 та №7/74 судами було встановлено факт того, що відповідач є власником саме нерухомого майна. Відповідач також зазначає, що відповідно до наданого висновку експертів № 31-01-23 за результатами проведення комісії судової будівельної експертизи від 31.01.2023 було встановлено, що майно відповідача, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Зрошувальна, 17, в межах земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:324:0230, а саме - будівля "Гараж літера 2Г" та будівля "склад-ангар літера 2Д", відповідають критеріям віднесення до нерухомого майна, встановленим нормативними актами та відповідно, є об`єктами нерухомого майна". 08.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучено довідки з державного реєстру нерухомого майна в підтвердження місця знаходження спірного складу - ангару та гаражу із збірно-розбірних металоконструкцій та витяг з ЄДР. 14.02.2023 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові заперечення проти долучення відповідачем додаткових доказів. У вищевикладених запереченням позивач посилається на те, що відповідачем подано до суду вищевказані докази в порушення норм Господарського процесуального кодексу України та строків встановлених судом апеляційної інстанції. Також, позивач наголошує на тому, що відповідачем в додаткових поясненнях не обґрунтовано підстав (причин неможливості подання їх до суду першої інстанції) для залучення в суді апеляційної інстанції додаткових доказів, які датовані 2018 роком. Крім того, за твердженням позивача, у висновку експертів № 31-01-23 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31.01.2023 досліджувалося питання чи є станом на 2023 рік майно нерухомим, що на думку позивача не відповідає висновкам викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по даній справі, оскільки дослідженню підлягало саме питання чи було майно, що належить відповідачу на праві власності нерухомим майном станом на 1995, 2010, 2016 роки і чи вводилося останнє до експлуатації. При цьому, позивач вважає, що судовими експертами не досліджувалася документація, яка необхідна для введення об`єкту в експлуатацію. Окремо, позивач зауважує на тому, що договори купівлі-продажу майна 05.02.2018, а технічні паспорти виготовлені через 8 місяців 26.10.2018, тобто станом на час придбання відповідачем нібито об`єктів нерухомого майна були відсутні технічні паспорти на них. В судове засідання, яке відбулося 15.02.2023, з`явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги. Також, в судовому засіданні представником позивача було подано наступні документи: - клопотання про виклик експертів для надання роз`яснення висновку експертизи і надання відповідей на питання позивача по справі; - письмові пояснення щодо висновку експертів, в яких заперечуючи проти висновку експертів, позивач наголосив на тому, що експертами фактично було проведено правову експертизу та досліджено виключно документацію розроблену після 2018 року. Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, до суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю та за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що явка представника третьої особи у судове засідання не була визнана судом апеляційної інстанції обов`язковою, апеляційний господарський суд визнав можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників позивача та відповідача щодо додаткових пояснень відповідача разом з долученим до них висновком експертів від 31.01.2023 № 31-01/23 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи; клопотання позивача про виклик експертів для надання роз`яснення висновку експертизи і надання відповідей на питання позивача по справі; письмові пояснень позивача щодо висновку експертів, колегія суддів дійшла висновку про приєднання до матеріалів справи додаткових пояснень відповідача разом з долученим до них висновком експертів від 31.01.2023 № 31-01/23 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи, оскільки вказані докази сприятимуть належному виконанню судом апеляційної інстанції вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 18.08.2021 у даній справі. В задоволенні клопотання позивача про виклик судових експертів, судова колегія відмовляє, оскільки у вказаному вище клопотанні не наведено питань, які потребують роз`яснення експерта у судовому засіданні. Письмові пояснення позивача щодо висновку експертів, колегією суддів долучено до матеріалів справи. В судовому засіданні колегією суддів ставилось питання щодо можливого залучення ПАТ "Укрстальконструкція" у якості третьої особи. Проте, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність процесуальних підстав для залучення ПАТ "Укрстальконструкція" у якості третьої особи. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 26.03.2010 між Закритим акціонерним товариством "Транселектромонтаж" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" (покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований за № 462 (далі - договір № 462), відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс, що складається з: головного корпусу та адміністративно-побутового приміщення (літ. А, Б) площею 2222,8 кв.м, боксів ремонтних (літ. В) площею 489,5 кв.м, будівлі ремонтного цеху (літ. Г) площею 213,9 кв.м, будівлі матеріального складу (літ. Д) площею 303,1 кв.м, будівлі панельної збірної (літ. Ж) площею 305,2 кв.м, прохідної диспетчерської (літ. Л) площею 13,2 кв.м, напівпідземного складу ПММ, (літ. М) площею 107,1 кв.м, загальною площею 3654,80 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 (далі - об`єкт). Згідно з п. 1.5 договору № 462 об`єкт належить продавцю на праві колективної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серія МК №010004030, виданого Головним управлінням з питань майна 10.08.2001 за наказом від 10.08.2001 № 526-В та реєстраційного посвідчення, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації 04.10.2001, про що записано в реєстрову книгу № 10з-32 за реєстровим № 715-з. До покупця переходить право користування на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:324:010) площею 2,8339 га без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для продавця договором оренди земельної ділянки, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 14.06.2000 за реєстровим № 1910 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів (п. 1.8 договору № 462). Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі №7/74 було затверджено мирову угоду, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Укрстальконструкція" та Товариством з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями "Санворд-Україна" (далі - третя особа). 12.04.2016 на підставі зазначеної мирової угоди за третьою особою було зареєстровано право власності на: склад-ангар, літера 2Д загальною площею 1404 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900766680363) та гараж, літера 2Г загальною площею 126 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900720580363). 13.04.2016 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74, прийнято реєстраційне рішення № 29229802 про державну реєстрацію права власності на склад-ангар літ. 2Д та реєстраційне рішення № 29229016 про державну реєстрацію права власності на гараж літ. 2Г, що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Зрошувальна, 17 за третьою особою. З матеріалів справи вбачається, що 05.02.2018 між третьою особою (продавецем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санворд Київ" (покупець, відповідач) було укладено: - договір купівлі-продажу, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., зареєстрований за № 247 (далі - договір № 247), за умовами якого третя особа передає у власність, а відповідач приймає та оплачує відповідно до умов цього договору нерухоме майно, яке складається з гаража літ. 2Г площею 126 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17; - договір купівлі-продажу, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., зареєстрований за № 248 (далі - договір № 248), за умовами якого третя особа передає у власність, а відповідач приймає та оплачує відповідно до умов цього договору нерухоме майно, яке складається зі складу-ангару літ. 2Д площею 1404 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, на підставі яких за відповідачем було зареєстровано право власності на вказане майно. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2018, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Транселектромонтажбуд" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74. Звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом, позивач зазначив, що шляхом неправомірної реєстрації права власності на вищевказане майно відповідач створює йому перешкоди в користуванні власним нерухомим майном шляхом відведення земельної ділянки в межах майнового комплексу, що належить позивачу. При цьому, позивач стверджував, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74 була виконана всупереч положенням Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про виконавче провадження, внаслідок неправомірних дій відповідача та третьої особи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на об`єкти, які не підлягали державній реєстрації (малі архітектурні форми) за відсутності у вказаному судовому рішенні та мировій угоді умов щодо визнання за третьою особою права власності на нерухоме майно, договори № 247 та № 248, укладені між відповідачем та третьою особою, щодо майна, право власності на яке було зареєстровано за третьою особою з грубим порушенням законодавства, суперечать актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим позивач заявив позовні вимоги про: - визнання недійсними договорів № 247 та № 248, які укладені між відповідачем та третьою особою; - визнання відсутнім права власності відповідача на нерухоме майно: склад-ангар літ. 2Д площею 1404 кв.м., та гараж літ. 2Г площею 126 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17; - скасування рішення приватного нотаріуса № 29229016 від 13.04.2016 і запису про право власності №14140720 від 12.04.2016 на гараж літ. 2Г, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 за третьою особою та скасування рішення приватного нотаріуса № 29229802 від 13.04.2016 і запису про право власності № 14141466 від 12.04.2016 на склад-ангар літ. 2Д, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 за третьою особою; - скасування рішення приватного нотаріуса № 39533728 від 06.02.2018 і запису про право власності №24698241 від 05.02.2018 на склад-ангар літ. 2Д, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 за відповідачем та скасування рішення приватного нотаріуса № 39532433 від 06.02.2018 і запису про право власності № 24697245 від 05.02.2018 на гараж літ. 2Г, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 за відповідачем. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача, зокрема, про скасування запису про реєстрацію за третьою особою та відповідачем права власності на склад-ангар та гараж. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно. Крім того, згідно вказаного Закону об`єкти нерухомого майна мають бути капітального типу, а не тимчасовими, що є притаманним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Таким чином, при зверненні з позовом позивачем на вирішення суду було передано спір щодо наявності у майна статусу нерухомого та правових підстав проведення його реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно з ч. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. При цьому, приналежність об`єкта до рухомого або нерухомого майна має різне юридичне значення у тому числі й щодо прав на земельну ділянку відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України. Крім того, в силу ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії. Колегія суддів зауважує на тому, що під час розгляду справи, як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, позивач наголошував, що мирова угода, на підставі якої державним реєстратором зареєстровано право власності, не містить підтвердження того, що склад-ангар та гараж із збірно-розбірних металоконструкцій, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 належать на праві власності ВАТ "Укрстальконструкція" як нерухоме майно. Водночас, виходячи із системного аналізу статей 1, 2, 5, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для державної реєстрації права власності на підставі мирової угоди предметом такої угоди повинно бути нерухоме майно, яке вже має такий статус та права на нього зареєстровані в установленому законодавством порядку. Судова колегія зазначає, що 12.04.2016 на підставі зазначеної мирової угоди за третьою особою було зареєстровано право власності на: склад-ангар, літера 2Д загальною площею 1404 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900766680363); гараж, літера 2Г загальною площею 126 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900720580363. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2019, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Транселектромонтажбуд" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74. Таким чином, вище вказана ухвала суду першої інстанції від 21.02.2006 у справі № 7/74 на момент перегляду справи № 910/17777/19 в суді апеляційної інстанції є чинною. Як було вище вказано, відповідачем до суду апеляційної інстанції надано висновок експертів №31-01/23 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31.01.2023 на вирішення якої було поставлено наступне питання: "Чи є майно ТОВ "Санворд Київ" що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, а саме "Гараж літера 2Г (два Г) " та "Склад-ангар літера 2Д (два Д)", об`єктами нерухомого майна? " Відповідно до висновків, яких дійшли експерти під час проведення згаданої комісійної експертизи та які зазначені ними у наданому висновку експертів №31-01/23 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31.01.202. "В результаті проведення дослідження, встановлено, що майно ТОВ "Санворд Київ", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, в межах земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:324:0230, а саме - будівля "Гараж літера 2Г" та будівля "Склад-ангар літера 2Д", відповідають критеріям віднесення до нерухомого майна, встановленим нормативними актами, та, відповідно, є об`єктами нерухомого майна. " Враховуючи, що оцінка експертного висновку на його відповідність, відноситься до компетенції суду у відповідності до положень чинного Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зауважує на тому, що матеріали справи не містять будь яких інших документів про те, що спірні об`єкти були тимчасовими спорудами чи нерухомим майном станом на момент винесення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області про справі № 7/74 у 2006 році. Судова колегія також зазначає, що станом на день перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції встановити ці обставини також неможливо. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц. Таким чином, колегія суддів критично оцінює твердження позивача, що вищевказані об`єкти - гараж та склад-ангар не було введено в експлуатацію у встановленому законом порядку, переконливих доказів зворотного позивачем до суду не надано. Колегія суддів також зазначає, що оцінка правомірності набуття права власності третьої особи на склад-ангар літ. 2Д (площею 1404 кв.м.) та гараж літ. 2Г (площею 126 кв.м.) була надана під час розгляду справи Господарським судом Дніпропетровської області по справі № 7/74. Як вже зазначалось, 26.03.2010 між ТОВ "Транселектромонтажбуд" (покупець) та ЗАТ "Транселектромонтаж" (продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за яким позивач придбав у власність майновий комплекс, що складається з: головного корпусу та адміністративно-побутового приміщення (літ. А, Б) площею 2222,8 кв.м, боксів ремонтних (літ. В) площею 489,5 кв.м, будівлі ремонтного цеху (літ. Г) площею 213,9 кв.м, будівлі матеріального складу (літ. Д) площею 303,1 кв.м, будівлі панельної збірної (літ. Ж) площею 305,2 кв.м, прохідної диспетчерської (літ. Л) площею 13,2 кв.м, напівпідземного складу ПММ, (літ. М) площею 107,1 кв.м, загальною площею 3654,80 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна,

17. Викладеним підтверджується, що майно яке набув відповідач за договорами купівлі-продажу від 05.02.2018 реєстраційний номер № 247, № 248, а саме: склад-ангар літ. 2Д (площею 1404 кв.м.) та гараж літ. 2Г (площею 126 кв.м.) не входить до складу майнового комплексу, який придбаний позивачем за договором від 26.03.2010 реєстраційний номер

462. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. За змістом ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Окремо колегія судді зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, яким чином договори купівлі-продажу від 05.02.2018 реєстраційний номер № 247, № 248, що укладені між відповідачем та третьою особою порушують права та законні інтереси позивача, як і не підтверджено доказами порушення прав позивача реєстрація права власності за відповідачем та третьою особою на склад-ангар літ. 2Д та гараж літ. 2Г, що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Зрошувальна,

17. Щодо тверджень позивача, які наведені ним в апеляційній скарзі щодо його обізнаності про ініціювання відповідача інвентаризації земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, кадастровий номером 8000000000:63:324:0230, з метою обслуговування майна, яке на думку позивача набуте відповідачем протиправно, та подачі клопотання до Київської міської ради щодо надання земельної ділянки в користування, на якій, за твердженням позивача, знаходиться частина майнового комплексу позивача, колегія суддів зазначає наступне. Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 910/1566/19 за позовом ТОВ "Транселектромонтажбуд" до ТОВ ІІ "Санворд-Україна", Комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин" та Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, треті особи: ТОВ "Санворд Київ" та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності ТОВ "Транселектромонтажбуд" на нерухоме майно будівлю панельну збірну (літ. Ж), загальною площею 305,2 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Зрошувальна, 17; скасування державної реєстрації земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:63:324:0230), що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Зрошувальна, 17, здійснену 22 вересня 2017 року в Державному земельному кадастрі державним кадастровим реєстратором ГУ Держгеокадастру у місті Києві; визнання незаконними дій КП "Київський інститут земельних відносин" щодо складання технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Києва у Дарницькому районі в межах кварталу 63:324, обмеженого вулицями Ремонтною та Зрошувальною, яка була затверджена директором КП "КІЗВ" М.К. Варламовим та його заступником сертифікованим інженером-землевпорядником Є. А. Тарнопольським. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 по справі № 910/1566/19 в задоволені позову відмовлено. Вказане рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 та постановою Верховного Суду від 24.09.2020. Під час розгляду вказаної справи № 910/1566/19 судом першої інстанції було встановлено, що позивач з моменту набуття позивачем права власності на майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м рішення про передачу в оренду земельної ділянки площею 2,8339 га Київською міською радою не приймалось, договір оренди не укладався, а позивач не здійснив жодних дій щодо виконання вимог закону відносно оформлення права користування земельною ділянкою, в межах якої розташоване нерухоме майно, та отримання в оренду сформованої земельної ділянки. З огляду на викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є землекористувачем земельної ділянки, яка є суміжною зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:324:0230, натомість під час розгляду вказаної справи №910/1566/19 судами було встановлено, що в будь-яке майно позивача в межах ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:324:0230 відсутнє. Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У свою чергу, ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. При цьому, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Отже, колегія суддів під час перегляду нею рішення суду першої інстанції на підставі встановлених нею обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) здійснила самостійну оцінку обставин (фактів), які є предметом судового розгляду у цій справі. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19. Також, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про необхідність відмови в задоволенні позову в частині вимог про скасування рішень приватних нотаріусів та записів про реєстрацію права власності на вказане майно, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 247 та № 248, в тому числі й з тієї підстави, що позивач пред`явив позов лише до відповідача та не визначив за пред`явленими ним вимогами іншу особу, яка має бути відповідачем - ТОВ ІІ "Санворд-Україна", а в частині позовної вимоги про визнання відсутнім права власності відповідача на вказане майно - з огляду на невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права. Відповідач є обов`язковим учасником господарського процесу - його стороною. Основною ознакою сторін господарського процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення ст. 48 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. У постанові Великої Палати Верховного Суду 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 зазначено, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.01.2021 у справі № 753/905/18, від 10.03.2021 у справі № 127/2209/18 та від 17.03.2021 у справі № 201/8844/18. У цій справі позивач визначив відповідачем лише ТОВ "Санворд Київ", натомість у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд скасувати рішення приватного нотаріуса №29229016 від 13.04.2016 і запис про право власності №14140720 від 12.04.2016 на гараж літ. 2Г, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 та скасувати рішення приватного нотаріуса №29229802 від 13.04.2016 і запис про право власності №14141466 від 12.04.2016 на склад-ангар літ. 2Д, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 за ТОВ ІІ "Санворд-Україна", яке за клопотання позивача було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи ту обставину, що позов в частині вимог про скасування вищевказаних рішень приватного нотаріуса та записів про право власності на вказане майно пред`явлено не до особи, за якою зареєстровано речове право (ТОВ ІІ "Санворд-Україна"), позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Як вже зазначалось, ч.ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Тлумачення ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19. Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено судом, договори купівлі продажу № 247 та № 248, на підставі яких відповідач набув право власності на склад-ангар літ. 2Д площею 1404 кв.м. та гараж літ. 2Г площею 126 кв.м., були укладені між ТОВ ІІ "Санворд-Україна" (третя особа у цій справі) та відповідачем. Згідно з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18 та від 27.01.2021 у справі № 463/1540/14-ц, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. У свою чергу, за вимогами про визнання договорів купівлі-продажу № 247 та № 248 недійсними, у зв`язку з їх невідповідністю приписам законодавства, позивач визначив відповідачем лише одну із сторін вказаних договорів - ТОВ "Санворд Київ", а іншу сторону - ТОВ ІІ "Санворд-Україна", як було вказано вище, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що також виключає можливість задоволення позову в цій частині. Колегія суддів встановила, що, на підставі договорів купівлі-продажу № 247 та № 248, за відповідачем було зареєстровано право власності на гараж літ. 2Г площею 126 кв.м. та на склад-ангар літ. 2Д площею 1 404 кв.м., про що свідчать наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.02.2018. Враховуючи ту обставину, що вимоги позивача про скасування рішень приватного нотаріуса і записів про право власності на вищевказане майно за відповідачем є похідними від позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу № 247 та № 248 недійсними, які з вищезазначених підстав не підлягають задоволенню, вказані вимоги також не підлягають задоволенню. Щодо вимоги позивача про визнання відсутнім права власності відповідача на нерухоме майно - гараж літ. 2Г площею 126 кв.м. та на склад-ангар літ. 2Д площею 1 404 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 17, суд зазначає наступне. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплено в статті 16 Цивільного кодексу України. Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом. Однак, на час розгляду справи судами, такий спосіб мав бути встановлений законом або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Разом із тим, такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2019 у справі № 359/8381/16-ц. Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі № 910/17777/19 - без змін. Матеріали справи № 910/17777/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 21.03.2023. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді К.В. Тарасенко Ю.Б. Михальська