Постанова Київський апеляційний суд № 381/3377/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2023 року м. Київ справа №381/3377/21 провадження №22-ц/824/5562/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року у складі судді Осаулової Н.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 137 000 грн та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 здійснив грошовий банківський переказ на рахунок отримувача ОСОБА_2 у розмірі 137 000 грн. Зазначені грошові кошти були перераховані позивачем помилково. Посилався на те, що на момент подачі позову будь-які договірні відносини між платником та одержувачем грошових коштів були відсутні. Також, між позивачем та відповідачем були відсутні ділові чи приятельські відносини, сторони спільну діяльність, інвестування не вели. Зазначені особи між собою не були знайомі, домовленості між ними були відсутні. Від банку, що прийняв платіж та здійснив перерахування грошових коштів, позивач отримав інформацію щодо місця реєстрації відповідача та 08 вересня 2021 року направив ОСОБА_2 вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів та додав документи, на підтвердження обґрунтованості вимоги. Зазначив, що у строк, визначений частиною другою статті 530 ЦК України, відповідач грошові кошти добровільно позивачу не повернув та продовжував користуватись грішми без належних правових підстав. На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись з указаним рішенням, 19 січня 2023 року позивач направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договірних відносин, рішення суду від ґрунтується на припущеннях, які не знаходять підтвердження матеріалами справи. Наголошує на тому, що суд не мав брати до уваги додаткові письмові пояснення представника відповідача від 25 жовтня 2022 року та усні заяви відповідача, оскільки закон вимагає викладення письмових вимог, заперечень учасників справи щодо предмету спору, виключно у заявах по суті справи, визначених ЦПК. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували домовленості, адже їх поведінка засвідчує волю до настання відповідних правових наслідків, обумовлених договором комісії. Права позивача не є порушеними, враховуючи наявність між сторонами договірних відносин, а тому такі не підлягають захисту у відповідності до способів, визначених у статті 16 ЦК України. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 (банк платника - АТ «Мотор-Банк») здійснив грошовий банківський переказ на рахунок отримувача - ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , банк отримувача АТ «Універсал Банк» грошових коштів у розмірі 137 000 грн, що підтверджено копією квитанції №ПН575910 від 27 липня 2021 року (а.с. 33). Відповідно до копії довідки АТ «Мотор-Банк» від 23 вересня 2021 року вих. №124/33 ОСОБА_1 27 липня 2021 року здійснив переказ коштів в сумі 137 000 грн на користь отримувача ОСОБА_2 через АТ «Мотор-Банк». Надходжень по поверненню зазначених коштів не було (а.с. 36). 08 вересня 2021 року представником позивача направлено відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів (а.с. 35). Відповідач свої зобов`язання щодо повернення отриманих коштів не виконав, що не заперечував у судових засіданнях під час розгляду справи судом першої інстанції, на яких він був присутній особисто. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що набуття спірних коштів відповідачем є абсолютно безпідставним як на час набуття, так і на момент розгляду справи, враховуючи, що іншого стороною відповідача не доведено, а матеріали справи не підтверджують будь-якої підставності набуття відповідачем коштів позивача. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Як убачається з додаткових пояснень представника відповідача та долучених до них документів, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість, що відповідач на замовлення позивача повинен був придбати за його кошти у сумі 130 000 грн криптовалюту біткоїн та перевести її на адресу криптогаманця позивача, а останній, у свою чергу, зобов`язувався сплатити за це відповідачу вартість таких послуг у розмірі 7 000 грн. Позивач перевів відповідачу кошти за даними останнім реквізитами, а відповідач виконав усі домовленості. При цьому, дата здійснення платежів відповідачем співпадає з перепискою сторін у соціальній мережі (а.с. 146-152). Долученими до матеріалів справи копіями квитанцій про оплату, заявок на придбання криптовалюти та фотознімками переписок підтверджується укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищевказаного усного договору 25 липня 2021 року, на виконання якого відповідач повідомив позивачу реквізити свого карткового рахунку, а позивач перерахував на цей рахунок грошові кошти у розмірі 137 000 грн, які, у свою чергу, були перераховані ОСОБА_2 п`ятьма сумами на придбання криптовалюти біткоїн для позивача та в подальшому криптовалюта переведена на адресу крипто гаманця ОСОБА_1 . Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України). Згідно частини першої статті 1012 ЦК України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Відповідно до частини першої статті 1013 ЦК України, комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. За змістом частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відтак конклюдентними діями може підтверджуватися укладення в усній формі лише того договору, який в силу закону не повинен обов`язково укладатись в письмовій формі. Таким чином, зважаючи на пояснення відповідача ОСОБА_2 , а також враховуючи приписи частини другої статті 205 ЦК України, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами існували домовленості, адже поведінка останніх засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, обумовлених договором комісії. Сторона позивача даний факт не спростувала, не довела під час огляду справи безпідставність отримання відповідачем коштів у порядку статті 1212 ЦК України, адже позивач перевів кошти за наданими відповідачем реквізитами, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Відхиляючи заяву свідка ОСОБА_4 , в якій він вказав на наявність домовленостей між сторонами, місцевий суд правильно вважав, що факт наявності між сторонами договірних зобов`язань не може підтверджуватись показаннями свідків. За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик