Постанова Закарпатський апеляційний суд № 301/3888/21

Справа № 301/3888/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 березня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Мацунич М.В. суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сідун Владислав Мирославович, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 травня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Золотарем М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням встановив: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу № 144 від 02.12.2021 за відповідною адресою зареєстровано 4 осіб, а саме: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - сини позивача та ОСОБА_5 - дружина власника. Натомість, відповідачка, будучи дружиною одного із синів позивача, без його дозволу як власника, вселилася до відповідного будинку без належних правових підстав та добровільно звільнити помешкання у зв`язку із наявністю у неї іншого законного житла за місцем реєстрації, відмовляється. При цьому, відповідачка не є членом сім`ї позивача та не має права без його дозволу використовувати відповідний будинок чи його окремі частини для проживання чи з іншою метою. Відповідачка не є членом сім`ї позивача, за відповідної адресою у встановленому законом порядку не зареєстрована, оскільки, позивач не давав на це дозволу, має інше постійне місце проживання, в якому зареєстрована. Її перебування за адресою проживання позивача створює психологічну напругу та перешкоди для вільного використання позивачем належного йому на праві власності будинку та є підставою для заявленого негаторного позову щодо усунення перешкод у користуванні будинком шляхом примусового виселення її з будинку та зобов`язання звільнення його від особистих речей. З врахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди в користуванні житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з нього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 травня 2022 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сідун В.М., подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зазначає, що відповідачка не є членом його сім`ї та не має право без його дозволу використовувати відповідний будинок чи його окремі частини для проживання чи з іншою метою. Відмовляючи у задоволенні позову, суд безпідставно дійшов висновку, що відповідачка є членом сім`ї позивача, хоча жодного доказу відповідної обставини відповідачка суду не надала. Натомість, відповідачка нещодавно змінила місце реєстрації за адресою с. Мстичево, а перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , всупереч установленого законом порядку, створює перешкоди позивачеві та ОСОБА_6 (сину позивача) у користуванні відповідним житлом, не допускає його до помешкання, в якому він зареєстрований, застосовуючи відносно них фізичну силу та створення відповідних перешкоду в доступі до житлових приміщень, про що подано відповідну скаргу до органів поліції. Судом проігноровано зміст норм права, на які посилається позивач у відповідному позові. Так, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі ст. 64 ЖК УРСР слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст. 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї. Відтак, суд безпідставно вбачав доведеною ту обставину, що відповідачка є членом сім`ї позивача та має право користування відповідним будинком у якості житла, та безпідставно відмовив у задоволенні відповідного позову. ОСОБА_2 просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що у спірному будинку вона проживає після одруження з ОСОБА_4 за згодою позивача, вела з ними спільне господарство, обробляли земельну ділянку, спільно харчувалися та мали спільні витрати. З оглядну на наведене та норми закону, вона є членом сім`ї позивача. Нею не чиняться позивачу жодні перешкоди у користуванні житловим будинком. Натомість, ОСОБА_1 чинить домашнє насильство щодо членів своєї сім`ї. 06.09.2021 ОСОБА_1 було нанесено їй тілесні ушкодження за що його притягнуто до кримінальної відповідальності. Крім того, щодо позивача застосовувався обмежувальний припис. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що позивач з 10.07.2012 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9-10). Згідно витягу № 144 від 02.12.2021 року та довідки виконавчого комітету Білківської сільської ради ( а. с. 11, 52) за даною адресою зареєстровано 5 осіб, а саме ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - сини позивача та ОСОБА_5 - дружина власника, ОСОБА_7 - внук власника. Сторони не заперечують та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , будучи дружиною ОСОБА_4 - сина позивача з 19.02.2011, зареєстрована в АДРЕСА_2 , а фактично проживає АДРЕСА_1 з часу одруження до набуття позивачем права власності на житловий будинок. Син відповідачки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом дитинства, що стверджується копією посвідчення ( а. с. 74). Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України. Згідно частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним;б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Права члена сім`ї власника житла на користування житлом визначені у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що з 19 лютого 2011 року ОСОБА_2 , на законних підставах у зв`язку з одруженням із сином позивача, за згоди власника (позивача) фактично проживає в належному йому будинку за адресою АДРЕСА_1 . З довідки виконавчого комітету Білківської сільської ради №97 від 03.02.2022 слідує, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та проживає разом з дружиною ОСОБА_5 , сином ОСОБА_4 , невісткою ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_7 і ведуть спільне господарство. Отже, відповідач може бути позбавлена права користуватися цим житлом лише з підстав, передбачених законом. Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачка має інше житло в якому зареєстрована ( АДРЕСА_2 ), не підтверджено належними доказами, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок, матеріали справи не містять. З наведеного слідує, що іншого житлового будинку для проживання відповідачка не має. Законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Позивачем заявлено позов з підстав ст. 391 ЦК України, якою передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Однак, посилаючись на те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні йому житлом, належних та допустимих доказів на підтвердження цього позивачем не надано, а судом не встановлено. При вирішенні спору необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на житловий будинок та права на проживання у ньому відповідача, яка є членом сім`ї власника житла та іншого житла не має. У даному випадку право позивача на майно не може бути захищено шляхом виселення відповідача, яка іншого житла не має, що стане надмірним тягарем та порушуватиме її право на повагу до житла, яке є постійним місцем проживання та не є справедливим з урахуванням усіх обставин справи. Дослідивши встановлені обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та виселення відповідача. Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження, оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення. На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сідун Владислав Мирославович, залишити без задоволення. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 травня 2022 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 18 березня 2023 року. Суддя-доповідач: Судді: