Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/12752/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1556/23 Справа № 201/12752/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року в цивільній справі номер 201/12752/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В грудні 2021 року до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 08 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим відповідачем була підписана анкета-заява б/н від 08 червня 2017 року, після підписання якої ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, який потім було збільшено до 82000,00 грн. Підписавши анкету-заяву від 08 червня 2017 року, відповідач погодився з запропонованими йому Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом з заявою складають Договір про надання банківських послуг. Зобов`язання за Договором про надання банківських послуг Банк виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, не здійснив в повному обсязі сплату отриманих кредитних коштів, пені, штрафів, передбачених договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2021 рік становить 86371,15 грн, з яких 63760,21 грн заборгованість за тілом кредиту, 15411,53 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4433,52 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 2765,89 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Позивач просив стягнути з відповідача зазначену вище суму боргу за договором та судові витрати по справі. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «Приватбанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до анкети-заяви від 08.06.2017 року відповідач погодився, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, правилами користування, умовами обслуговування та кредитування складають Договір про надання банківських послуг». Зазначене свідчить про укладення договору про надання Банківських послуг. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. З виписки по картковому рахунку прослідковується, що відповідач знімав кошти через банкомат, розраховувався кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнював карту через термінали самообслуговування. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карт та їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності карти. Банком були надані суду саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Не прийняття їх в якості доказів по справі є порушенням норм статей 76-80 ЦПК України. Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Від відповідача ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідач ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 8). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 міститься інформація про зміну кредитного ліміту (а.с. 6). Відповідно до довідки про надані картки відповідачем було отримано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 від 08.06.2017 року з терміном дії до 06/18, НОМЕР_2 від 27.06.2018 року з терміном дії до 06/19, НОМЕР_3 від 04.07.2019 року з терміном дії до 05/20, НОМЕР_4 від 06.08.2020 року з терміном дії 05/23 (а.с. 7). 27.06.2018 року ОСОБА_1 було підписано інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту без визначення суми кредиту (а.с. 9 10зв.). До матеріалів справи долучено витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток та Умови та Правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 11-15, 16-64). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до статті 2 цього Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми. Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 1, 2, 4, 8, 9, 10 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 підписав заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. 27.06.2018 року ОСОБА_1 підписано інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту без визначення суми кредиту. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про суму кредиту, розмір процентів за його користування, а також будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 86371,15 грн. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предметом розгляду справи є стягнення заборгованості в розмірі 86371,15 грн за кредитним договором від 08 червня 2017 року, однак позивачем не надано жодного розрахунку заборгованості, тому суд першої інстанції позбавлений можливості його безпосередньо дослідити та дати оцінку; жодних інших доказів на підтвердження обставин, що зазначені у позовній заяві позивачем також не подано. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази, і, надавши їм належну оцінку, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: