Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/10918/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2954/23 Справа № 202/10918/22 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року, по справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів,- ВСТАНОВИЛА: В грудні 2022 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року по справі № 202/10918/22. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті вимог заяви. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у видачі судового наказу заявнику, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявником зазначено, що після припинення сімейних відносин з боржником їх спільні неповнолітні діти проживають разом з нею та перебуває повністю на її утриманні. Однак заявником не додано до заяви документів на підтвердження зазначених обставин (зокрема, довідку про склад сім`ї), що позбавляє можливості встановити наявність правових підстав для стягнення з боржника на користь стягувача аліментів на утримання дітей. Але з таким висновком суду повністю погодитись неможливо з наступних підстав. За змістом розділу ІІ ЦПК України наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер. Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Згідно ст. ст. 188 та 183 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей матеріально, до досягнення ними повноліття. Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина. Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов`язки заявника і боржника. Згідно положень п.5 ч.2 ст.163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Також, у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Таким чином, заявнику слід лише довести, що вона є матір`ю дітей, а відповідач батьком, і що діти проживають разом з нею. Ненадання батьком утримання, презюмується самою подачею заяви, в цьому і є сутність наказного провадження надати вразливій стороні максимально легкий спосіб захисту порушеного права. В той же час, і друга сторона не позбавлена можливості захисту його права шляхом подачі, в установленому процесуальним законом порядку, заяви до суду про скасування судового наказу. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції ухвалу про відмову у видачі судового наказу ОСОБА_1 постановлено 29 грудня 2022 року, однак суд першої інстанції не звернув увагу, що матеріали справи містять клопотання заявника ОСОБА_1 про долучення доказів по справі, а саме копій довідок про реєстрацію місця проживання заявника та її дітей, яке надійшло до суду першої інстанції та зареєстроване 22 грудня 2022 року. Окрім того, слід зазначити, що дане клопотання про долучення доказів по справі, яке зареєстровано в суді першої інстанції 22 грудня 2022 року підшито до матеріалів справи після постановленої ухвали про відмову у видачі судового наказу від 29 грудня 2022 року. Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 на підтвердження її права на таке звернення, а саме на підтвердження факту, що вона є матір`ю дітей та що вони проживають разом з нею, надано необхідні суду першої інстанції докази. Зазначені обставини свідчать про наявність права заявника на звернення з заявою про стягнення аліментів на дітей у відповідній частині від заробітку (доходу) платника аліментів і це було достатнім для прийняття до розгляду її заяви про видачу наказу. Однак, суд першої інстанції належної уваги не звернув, чим порушив права заявника на доступ до правосуддя, оскільки згідно цивільного законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті. Більше того, аналіз зазначених вище дій суду, свідчить про те, що занадто суворе дотримання судом правил процесуального законодавства в даному випадку фактично позбавило ОСОБА_1 можливості реалізувати своє право на стягнення аліментів у безспірному порядку, саме шляхом видачі судового наказу про стягнення аліментів, що свідчить про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, оскільки застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Таким чином, колегія суддів вважає, що знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про неправильність висновку суду першої інстанції, щодо подання заяви про видачу судового наказу без дотримання вимог статті 163 ЦПК України. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, у зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу про відмову у видачі судового наказу судом постановлено з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 376, 382, ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити. Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова