Постанова Дніпровський апеляційний суд № 193/652/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3090/23 Справа № 193/652/22 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А. суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Софіївсткої селищної ради, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини (суддя Кравченко Н.О.) ухваленого в приміщенні Софіївського районного суду Дніпропетровської області,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Софіївсткої селищної ради, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини . Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, для викладення обставин та зазначення доказів, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей; долучення до матеріалів позовної заяви висновок органу опіки і піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, які бажають проживати з дітьми, а також на підставі інших документів, що стосуються справи, як це передбачено ст. 19 СК України; надати до суду характеризуючі дані про особу батька дитини, їх майновий стан та житлові умови, інше; оскільки частиною 2 ст. 161 СК України, передбачено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини; надати до суду довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дитини, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дітей; зазначити в позовній заяві в якості третьої особи орган опіки та піклування за місцем проживання дитини; надати до суду належним чином завірені копії документів, що додані до позовної заяви протягом строку,який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали. Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. В апеляційній сказі ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу суду та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що відповідно до вимог ст.. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, при цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для залишення позову без руху та визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Судом не взято до уваги вимоги ч.1 ст. 19СК України, що попереднє звернення до органу опіки та піклування є правом, а не обов`язком позивача. Відсутність висновку органу опіки та піклування не є підставою для повернення позовної заяви судом, оскільки висновок подається безпосередньо до суду під час розгляду справи, отже, саме суд наділений правом зобов`язати орган опіки та піклування скласти письмовий висновок, щодо доцільності встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 .. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, наданих відзивів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позивачу ОСОБА_1 позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, відповідно до ухвали про залишення позовної заяви без руху від 08 серпня 2022 року, у встановлений строк, вимоги ухвали не виконав, недоліки позовної заяви не усунув. Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 19 Сімейного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Системний аналіз наведених статей дає підстави для висновку, що стаття 19 СК України визначає орган опіки та піклування як попередню ланку розв`язання спору між батьками щодо дитини. Спір щодо дитини передається на розгляд батьків, одного з батьків, не вимагаючи дозволу на це звернення у другого з батьків. У той же час другий з батьків, не чекаючи рішення органу опіки та піклування по заявленому спору, може звернутися за вирішенням цього ж спору до суду. Суд зобов`язаний таку заяву прийняти, хоча перший спір в органі опіки та піклування не вирішений до кінця. У цьому випадку орган опіки та піклування припиняє розгляд справи, а якщо спір було розглянуто і по ньому прийнято рішення, орган опіки та піклування припиняє виконувати рішення. До повноважень органів опіки та піклування є забезпечення вирішення питань щодо: встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей; забезпечення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; притягнення до відповідальності осіб, які порушують права дитини; надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) й іншого майна, власником якого є дитина; подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань: а) розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов`язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами; б) розглядають спори, пов`язані з вихованням неповнолітніх дітей; в) беруть участь у розгляді судами спорів, пов`язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою, піклуванням. Орган опіки та піклування може розглянути відповідно до своєї компетенції спір між батьками щодо імені (стаття 146 Сімейного кодексу України), прізвища дитини (стаття 145 Сімейного кодексу України), участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні (стаття 158 Сімейного кодексу України). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України). Відповідно до п. 72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», у разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Таким чином, суд у процесі розгляду справи за необхідності вправі витребувати в органу опіки та піклування висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, а не перекладає цей обов`язок на позивача. Фактично суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з формальних підстав і зобов`язав подавати докази, які позивач не зобов`язаний подавати на стадії подання позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачу. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву. При цьому п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Отже, питання оцінки обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду. Тобто суд не вправі з підстав ненадання доказів, залишити позовну заяву без руху та повертати заявнику. В свою чергу ч. 1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Зазначене свідчить про те, що суд не врахував положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих ним доказів. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: