Постанова 4818 № 621/1919/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 15 березня 2023 року м. Харків справа № 621/1919/21 провадження № 22-ц/818/401/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року, ухвалене суддею Філіп`євою В.В., - В С Т А Н О В И В : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики від 31.12.2018 року в розмірі 42000,00 (сорок дві тисячі) доларів США та витрати по сплаті судового збору. Обгрнутовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що 31 грудня 2018 року між ним та відповідачкою був укладений договір позики, за яким позивач передав у власність відповідачці грошові кошти в сумі 42000,00 доларів США, які остання мала повернути до 31.12.2020 року. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів. Натомість відповідач свої зобов`язання за Договором не виконала, суму позики не повернула, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і інтересів. Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 31.12.2018 року в розмірі 42 000 (сорок дві тисячі) доларів США, що на дату ухвалення рішення за курсом Національного Банку України (28,39 гривні за 1 долар США) становить 1 192 380,00 (один мільйон сто дев`яносто дві тисячі триста вісімдесят) гривень 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 11923,80 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять три) грн. 80 коп. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03.02.2022 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення було ухвалено судом за відсутності відповідача, оскільки її жодного разу не було повідомлено про дату та час судового засідання у даній справі. Вказує, що відсутність в судовому засіданні відповідача позбавило її можливості довести свою позицію в спорі, а також суд не врахував, що відповідач є інвалідом II групи та безпідставно стягнув судовий збір. Зазначає, що у судовому рішенні взагалі відсутні реквізити розписки, також із мотивувальної частини заочного рішення не вбачається, чи були досліджені оригінали доказів (розписки) і чи є належним доказом копія документу, яка стала підставою для стягнення суми боргу за договором позики від 31.12.2018 року в розмірі 42 000 (сорок дві тисячі) доларів США. Зауважує, що судом при задоволенні позовної заяви не було встановлено справжність правової природи укладеної між сторонами договору, що в подальшому і привело до ухвалення оспорюваного рішення. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суми позики в розмірі 42 000 доларів США з визначенням грошового еквіваленту в українській валюті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення, що становить 1 192 380грн., суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог, вважав, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. В пункті 2 частині сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи. Так, в матеріалах справи міститься судова повістка про виклик до суду ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 21 грудня 2021 року (а.с.54). Даних про отримання ОСОБА_2 повістки про судове засідання 21 грудня 2021 року матеріали не містять. Натомість в матеріалах справи містяться конверт, який повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (арк.спр. 56). При цьому, матеріали справи не місять доказів направлення судової повістки відповідачу з викликом її в судове засідання призначене на 03 лютого 2022 року (день ухвалення рішення у справі), та отримання її останньою. Що стосується здійснений судом першої інстанції оголошень про виклик відповідача в судове засідання призначене на 21 грудня 2021 року (а.с.36), на 03 лютого 2022 року (а.с.46), то колегія суддів зазначає наступне. Частиною 11 статті 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Як вбачається з відповіді виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 13 липня 2021 року №4376/02-23 відповідно до картотеки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 11 жовтня 2011 року по теперішній час (а.с.15). Аналогічна адреса зазначена позивачем в позовній заяві, а також зазначена особисто відповідачем в борговому документі (розписці). Оскільки суду першої інстанції було відоме зареєстроване місце проживання відповідача, тому підстав для здійснення оголошення в порядку ч.11 ст.128 ЦПК України у суду першої інстанції не було. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 223, 372 ЦПК України. Апелянт посилалася на те, що вона не повідомлялася належним чином про час та місце розгляду справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Що стосується розгляду справи по суті, то колегія зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 31 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого остання отримала в борг грошові кошти в розмірі 42 000 доларів США в смт.Слобожанське Зміївського (на теперішній час Чугуївського) району Харківської області, строком повернення до 31 грудня 2020 року. На підтвердження зобов`язань відповідач видав розписку. У визначений в договорах позики термін відповідач позичені грошові кошти у добровільному порядку не повернув, зважаючи на що виникла заборгованість в розмірі 42 000 доларів США. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів. Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц). Таким чином, сам факт підписання розписки ОСОБА_2 , за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовлені цим договором сумм грошових коштів у розмірі 42 000 доларів США. Апеляційним судом встановлено, що у підписаній ОСОБА_2 розписці вжито термін «позичила в борг» у минулому часі, тобто підтверджує факт, що написанню цієї розписки передувало отримання грошових коштів боржником за нею. Наявність оригіналу цієї боргової розписки у ОСОБА_1 , оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с.11), свідчить про те, що ОСОБА_2 грошові кошти не повернула. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не було досліджено оригіналу боргового документу (розписки) є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься оригінал розписки складений та підписаний особисто ОСОБА_2 31 грудня 2018 року. При цьому, відповідач не заперечую факт отримання грошових коштів за вказаною розпискою. Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення (повного або часткового) грошових коштів позивачу за розпискою відповідачем не надано, як і не надано доказів на спростування дійсності цієї розписки, колегія суддів не вбачає підстав відмови позивачу у стягненні з відповідача суми боргу. Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України). Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відповідно до правової позиції, викладеній в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 740/4842/15-ц (14-80цс20) за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Разом з тим, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України, а тому суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Також, у зазначеній постанові касаційний суд зазначав, що: «Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17». З аналізу зазначеної правової позиції вбачається, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику без визначення її еквіваленту у національній валюті України за офіційним курсом НБУ. Матеріали справи свідчать, що відповідачем були позичені грошові кошти саме в іноземній валюті в розмірі 42 000 долари США без визначення її гривневого еквіваленту. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача суму в боргу в іноземні валюті, а саме в розмірі 42 000 доларів США. Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума боргу в розмірі 42 000 доларів США без визначення її еквіваленту у національній валюті України за офіційним курсом НБУ. Доводи ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції не було з`ясовано природу боргового документу (розписки), колегією суддів не приймаються, оскільки останнім було досліджено оригінал розписки, який було долучено позивачем до матеріалів справи. Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України). Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_2 не була належним чином обізнана про час та місце судового розгляду справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про задоволення позову. Частинам 1, 2, 6, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір передбачено» що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; Матеріали справи свідчать, що відповідачу встановлено ІІ групи інвалідності довічно (а.с.25). Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 23 липня 2021 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення у справі. За таких обставин витрати по сплаті судового збору у даній справі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 31 грудня 2018 року в розмірі 42 000 доларів США (сорок дві тисячі доларів США 00 центів). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 16 березня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова