Постанова КАС ВС № 160/8956/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року м. Київ справа № 160/8956/19 адміністративне провадження № К/9901/16998/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Бучик А.Ю., суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу депутата Дніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року (суддя Верба І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (колегія суддів: Круговий О.О., Шлай А.В., Щербак А.А.) у справі №160/8956/19 за позовом депутата Дніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: Депутат Дніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" про визнання протиправним та скасування рішення від 16.08.2019 № 479/VII «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 за № 376-16/ХХІІІ «Про затвердження зон санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро-Кривий Ріг». В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач при затвердженні меж зон санітарної охорони не був наділений дискреційними повноваженнями зменшувати за шириною розміри другого поясу зон санітарної охорони Мар`янської затоки по акваторії. Зауважено, що спірним рішенням фактично затверджені межі другого поясу зон санітарної охорони Мар`янської затоки, що не допускається чиним законодавством. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В касаційній скарзі вказує, що позивач звернувся до суду не як депутат обласної ради, а як фізична особа - громадянин, мешканець Дніпропетровської області, а захисту підлягають його екологічні права. Вказує, що судами не враховано правової позиції Верховного Суду, сформованої у справі № 826/3820/18, згідно якої відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля. Відтак оскаржувані судові рішення порушують його конституційне право на доступ до правосуддя для захисту права на екологічну безпеку. Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2020 відкрито касаційне провадження на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме щодо наявності права у депутата місцевої ради, діючи у власних інтересах, оскаржити рішення місцевої ради у сфері екологічної безпеки до суду та стосується застосування ч. 1 ст. 5 КАС України. Від відповідача та третьої особи надійшли відзиви, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є депутатом Дніпропетровської обласної ради VІІ скликання. 26.08.2019 п`ять фізичних осіб - мешканців міста Кривого Рогу та міста Дніпра звернулись до депутата Дніпропетровської обласної ради Коротюка Костянтина Геннадійовича із зверненням про вжиття всіх можливих заходів для скасування рішення обласної ради від 16.08.2019, яким затверджено зони санітарної охорони Мар`янської затоки, у тому числі, про звернення до суду. Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 № 376-16/ХХІІІ «Про затвердження зон санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро - Кривий Ріг» затверджено зони санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро - Кривий Ріг» згідно з додатком. ТОВ «ВД Проект» за замовленням виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Апостолівського району Дніпропетровської області розроблено проект «Обґрунтування розмірів зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу «Дніпро-Кривий Ріг» у межах населеного пункту Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області». 15.04.2019 за вих. № 1721/02-11 виконавчий комітет Зеленодольської міської ради направив подання про винесення на розгляд обласної ради питання внесення змін у рішення від 26.06.2001 № 376-16/ХХІІІ в частині доповнення рішення відомостями про розміри, межі та площі трьох поясів зони санітарної охорони (ЗСО) водозабірної частини каналу «Дніпро-Кривий Ріг». До обласної ради надійшло клопотання Дніпропетровської обласної адміністрації від 24.04.2019 № 29-1634/0/2-19 з пропозицією винести на розгляд чергової сесії обласної ради питання про затвердження розмірів зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання каналу «Дніпро-Кривий Ріг» у межах населеного пункту Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, за результатами розгляду якого постійною комісією обласної ради з питань використання природних ресурсів складена довідка із пропозицією розгляду на сесії обласної ради проекту такого рішення. Протоколом від 09.08.2019 № 17 постійної комісії обласної ради з питань використання природних ресурсів вирішено проект рішення «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 за № 376-16/ХХІІІ «Про затвердження зон санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро - Кривий Ріг» винести на розгляд сімнадцятої сесії обласної ради VІІ скликання. 16.08.2019 відповідачем було прийнято рішення № 479/VII «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 за № 376-16/ХХІІІ «Про затвердження зон санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро-Кривий Ріг». Пунктом 1 вказаного рішення були внесені зміни до розділу А додатка, доповнивши його пунктом 6, Розділ Б додатка у частині «Для каналу «Дніпро-Кривий Ріг» доповнивши його пунктом 5, яким встановлені відповідно до проекту «Обґрунтування розмірів зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу «Дніпро-Кривий Ріг» у межах населеного пункту Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області» в межах: І пояс ЗСО (зона суворого режиму) - територія площею 81,3812 га з відповідними межами; ІІ пояс ЗСО (зона обмеження) - територія площею 436,6635 га з відповідними межами; ІІІ пояс ЗСО (зона обмеження) територія площею 720,4360 га. Для II поясу ЗСО (зона обмеження) встановлені межі: - смуга завширшки 500 м по акваторії від зовнішньої межі водозабору до найближчої межі фарватеру та навколо водозабірного ковша; - смуга завширшки 500 м по території вище автошляху Н-23 від зовнішньої межі каналу, включаючи акваторію і берегову полосу протилежного від водозабору берега; - смуга завширшки 500 м до 1010 м по території прилеглого до водозабірної споруди берега від урізу води при нормальному підпірному рівні у водосховищі з зовнішньою межею, що проходить у західному напрямку по лінії водорозділу: по вул. 8-го березня, далі на північ по вул. 1-го Травня до перетину вул. Шевченка, по вул. Шевченка до перетину з вул. Ю. Гагаріна, далі за межі с. Мар`янське по дорозі Н-23. Зони санітарної охорони викладено кресленням. Не погодившись з цим рішенням, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що депутат обласної ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях. Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Відповідно до статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов`язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді. При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку. Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об`єднаннями громадян. Статтею 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності. У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об`єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов`язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради. У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» . З аналізу положень указаних Законів випливає, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю. Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки. З огляду на вимоги статтей 2, 6 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень. Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів. Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012). Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закон №280/97-ВР, є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади. Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва. Аналогічні правові висновки сформовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №803/413/18. Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до суду із позовом як депутат Дніпропетровської обласної ради VII скликання. Відтак, суди дійшли вірного висновку про відсутність у позивача права на звернення до суду з позовом про оскарження рішення відповідача від 16.08.2019 № 479/VII «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 за № 376-16/ХХІІІ «Про затвердження зон санітарної охорони Карачунівського і Південного водосховища та каналу «Дніпро-Кривий Ріг» в межах спірних правовідносин. Водночас позивачем не наведено, в чому полягають порушення його права як депутата обласної ради. Позивач в касаційній скарзі вказує, що він звернувся до суду не як депутат обласної ради, а як фізична особа - громадянин, мешканець Дніпропетровської області, а захисту підлягають його екологічні права. Колегія суддів зазначає, що при надходженні позовної заяви, суд першої інстанції залишив її без руху, про що постановив ухвалу від 17.09.2019, в якій зазначив, що позивач у позовній заяві вказує, що оскаржуване рішення обласної ради не відповідає вимог нормативних документів (ДБН В.2.5-74:2013) та прийняте без дотримання засад, закладених у статті 2 КАС України, а саме: з перевищенням повноважень; без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Таким чином, у позові належить зазначити про порушення прав та інтересів позивача, на захист яких заявлений цей позов. 30.09.2019 на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2022 від позивача надійшла уточнена позовна заява, з якої вбачається, що позивач звертається до суду з позовом саме як депутат Дніпропетровської обласної ради. Зокрема посилається на Закон України «Про статус депутатів місцевих рад», який, на його думку, надає право на звернення до суду з цим позовом та на колективне звернення мешканців Дніпропетровської області до нього як депутата обласної ради з метою захисту своїх прав на безпечне довкілля. Крім того суд зазначає, що в позовній заяві позивач самостійно вказує власний статус як "депутат Дніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 ", а в додатках до позову додано копію його депутатського посвідчення. Відтак колегія суддів не приймає доводи, наведені в касаційній скарзі, що позивач звернувся з цим позовом як фізична особа - громадянин, а не депутат обласної ради, оскільки на етапі відкриття провадження у справі судом першої інстанції чітко встановлено статус позивача, предмет та підстави цього позову. В касаційній скарзі позивач вказує, що судами не враховано правового висновку Верховного Суду, сформованого у справі № 826/3820/18, згідно якого відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства. З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки. Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість). Колегія суддів не приймає цей довід, оскільки конституційним принципом є принцип верховенства права який закріплений у ст. 8 Конституції України, громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а державні органи та їх посадові особи - за принципом "дозволено лише те, що прямо визначено законом". Позивач у цій справі не є громадськістю, в розумінні Орхуської конвенції, а є депутатом обласної ради, права і обов`язки якого чітко визначені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», що виключають можливість звернення до суду в інтересах мешканців громади. Відтак Верховний Суд вважає за необхідне сформувати висновок, згідно якого у депутата місцевої ради відсутні повноваження на звернення до суду у власних інтересах та інтересах мешканців територіальної громади щодо оскарження рішень місцевої ради у сфері екологічної безпеки, оскільки воно не передбачене Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що судові рішення Суд залишає без змін, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу депутата Дніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий А.Ю. Бучик Судді Л.Л. Мороз А.І. Рибачук