Постанова 4807 № 331/7778/13-ц

Дата документу 14.03.2023 Справа № 331/7778/13-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/7778/13 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г. Провадження № 22-ц/807/429/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «14» березня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Рикун А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2022 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документу, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Запорізького регіонального управління Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ: В вересні 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Запорізького регіонального управління Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Запорізького регіонального управління ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №5-2611-106И від 31 жовтня 2006 року у розмірі 44845,02 доларів США (з них: заборгованість за основним боргом в розмірі 41456,22 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків в сумі 3388,80 доларів США) та 58456 грн. (з них: заборгованість по комісії в розмірі 1999,65 грн., пеня за несвоєчасну сплату основного боргу, процентам по комісії в розмірі 56 456,35 грн.). В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №5-2611-106И від 31.10.2006 року у розмірі 44 845,02 доларів США та 58 456 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного договору № 5-2611-106І від 31.10.2006 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф. 31 жовтня 2006 року за реєстровим № 2906, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, що буде визначена в порядку виконавчого провадження. Вирішено питання про судові витрати. В січні 2022 року ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документу. В обґрунтування вимог посилалось на те, що 09.10.2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним договором № 5-2611-106И від 31.10.2006 року, за іпотечним договором № 5-2611-106І від 31.10.2006 р. та за договором поруки № 5-2611-106П від 31.10.2006 року. На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.12.2013 року банку було видано виконавчі листи, які були пред`явлені до виконання, однак 29.09.2015 року були повернуті стягувачу без виконання на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до акту приймання та передачі до договору про відступлення прав вимоги від 09.10.2020 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» будь-які виконавчі документи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відсутні, що свідчить про їх втрату. Закон України «Про мораторій на стягнення майна України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21.04.2021 року, таким чином трирічний строк на пред`явлення виконавчих документів, виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, почав свій відлік 02.04.2021 року, тобто не є пропущеним. На підставі зазначеного просило: замінити стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у виконавчих листах № 2/331/2154/13, виданих 07.02.2014 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя на ім`я боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на правонаступника ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ», видати ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» дублікати виконавчих листів № 2/331/2154/13, виданих 07.02.2014 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя на ім`я боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у справі № 331/7778/13. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2022 року заяву задоволено. Замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника - ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» у виконавчих листах № 331/7778/13-ц (пр. №2/331/2154/13), які видані Жовтневим районним судом м. Запоріжжя на боржників: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Видано ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» дублікат виконавчого листа по справі № 331/7778/13-ц на ім`я боржника ОСОБА_1 . Видано ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» дублікат виконавчого листа по справі № 331/7778/13-ц на ім`я боржника ОСОБА_3 . Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що договір відступлення прав вимоги нотаріально не посвідчений, у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні відомості про виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вказаними виконавчими листами, відсутні підстави для переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, заявником не надано доказів втрати виконавчих листів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», просила скасувати ухвалу суду та відмовити в задоволенні заяви. ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09 жовтня 2020 року засвідчений приватним нотаріусом, ОСОБА_1 не спростовано презумпцію правомірності договору, заява подана в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, виконавчі листи в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відсутні, ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» не передавались, на виконанні в органах виконавчої служби не перебувають, що свідчить про їх втрату. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходів з того, що перехід права вимоги підтверджується договором про відступлення прав вимоги, укладеним 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ», виконавчі листи в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відсутні, за актом приймання-передачі до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» не передавались, на виконанні в органах виконавчої служби не знаходяться, строк на пред`явлення виконавчих листів не пропущено. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 17 грудня 2013 року позовну заяву ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Запорізького регіонального управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Запорізького регіонального управління ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №5-2611-106И від 31 жовтня 2006 року у розмірі 44 845,02 доларів США (з них: заборгованість за основним боргом в розмірі 41 456,22 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків в сумі 3388,80 доларів США) та 58 456 грн. (з них: заборгованість по комісії в розмірі 1999,65 грн., пеня за несвоєчасну сплату основного боргу, процентам по комісії в розмірі 56456,35 грн.). В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №5-2611-106И від 31.10.2006 року у розмірі 44845,02 доларів США та 58456 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного договору № 5-2611-1061 від 31.10.2006 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф. 31 жовтня 2006 року за реєстровим № 2906, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, що буде визначена в порядку виконавчого провадження. Вирішено питання про судові витрати (т. 1, а.с. 147-151). 10 лютого 2014 року представник позивача отримав чотири виконавчі листи (т. 1, а.с. 164). 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» укладено Договір про відступлення прав вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках № 1,2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1,2 до цього Договору (т. 1, а.с. 179-186). Згідно з Додатком №1 до Договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року право вимоги за кредитним договором № 5-2611-106И від 31 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» (т. 1, а.с.181-183). Відповідно до Додатку №2 до Договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року право вимоги за договором поруки № 5-2611-106П від 31 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , перейшло до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» (т. 1, а.с. 184-186). Також 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» укладено Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до Іпотекодавців (Заставодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (т. 1, а.с. 187-191). Згідно з Додатком №1 до Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09 жовтня 2020 року право вимоги за договором іпотеки № 5-2611-106І від 31 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» (т. 1, а.с.189-191). Відповідно до акту приймання та передачі до договору про відступлення прав вимоги від 09 жовтня 2020 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» встановлено, що серед переліку переданих документів, в тому числі, які стосуються безпосередньо боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , будь-які виконавчі документи відсутні (т. 1, а.с. 196-200). Згідно з листом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 083-1499/21 від 06 вересня 2021 року, оригінали виконавчих листів відносно боржників, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відсутні (т. 1, а.с. 201-202). Як вбачається з листа-відповіді Олександрівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)№ 32099/6 від 16 листопада 2021 року на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження № 48555791 (відносно боржника ОСОБА_1 ) та № 48555767 (відносно боржника ОСОБА_3 ). 29 вересня 2015 року державним виконавцем винесені постанови про повернення зазначених виконавчих листів на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. Станом на 16 листопада 2021 року виконавчі документи не поверталися до відділу, відкриті виконавчі провадження відносно цих боржників відсутні (т. 1, а.с. 203). Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Із наведеними конституційними положеннями кореспондується частина перша статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року в справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 вказав, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили. У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня2012 року № 11-рп/2012). Оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією цивільного процесу, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначених ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Відповідно до приписів статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК України). За змістом цієї норми права суд при вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження має пересвідчитися, що особа, яка звертається із такою заявою, відноситься до переліку осіб, визначених частиною другою статті 442 ЦПК України, та, що до заяви додано документи, які підтверджують правонаступництво сторони виконавчого провадження. У зв`язку із заміною боржника або стягувача відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, з огляду на що припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним боржником або стягувачем проводиться відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та норм ЦПК України за заявою заінтересованої особи зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього боржника або стягувача всі права та обов`язки у зобов`язанні, у тому числі, й право бути стороною виконавчого провадження. Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Під правонаступництвом у виконавчому провадженні розуміють заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від попередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брала участі у виконавчому провадженні. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197 цс 21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ураховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони у справі (стягувача у виконавчому документі), є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. Заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. Отже, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в матеріалах цивільної справи є докази, які свідчать про передачу прав та обов`язків від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» за кредитним договором № 5-2611-106И від 31 жовтня 2006 року та договором іпотеки № 5-2611-106І від 31 жовтня 2006 року, укладеними між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , за договором поруки № 5-2611-106П від 31 жовтня 2006 року, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 . Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» є правонаступником ПАТ «Банк « Фінанси та Кредит». Стосовно вимог про видачу дублікатів виконавчих листів колегія суддів виходить з наступного. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) було визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Пунктом 17.4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. У постанові від 21 серпня 2019 року у справі №2-836/11 (провадження № 14-308цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи з положень частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) передбачалось, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Частиною третьою статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Виконавчі листи у цій справі видані 07 лютого 2014 року та були пред`явлені до виконання в межах строку, передбаченого частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження». Постановами державного виконавця від 29 вересня 2015 року ВП № 48555791 (боржник ОСОБА_1 ) та ВП № 48555767 (боржник ОСОБА_3 ) виконавчі листи повернуті стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. За приписами пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Отже, неможливість виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року державний виконавець пов`язував саме із забороною, встановленою Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та відсутністю у боржника іншого майна, на яке може бути звергнуто стягнення. Відповідно до пункту 1 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна. За приписами пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Кодексу України з процедури банкрутства через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визнається таким, що втратив чинність. Кодекс України з процедури банкрутства введено в дію 21 жовтня 2019 року, отже мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з 21 квітня 2021 року втратив чинність. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 29 вересня 2015 року) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Аналогічна по суті норма щодо переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання викладена у частині п`ятій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VIII. З урахуванням наведених положень закону, оскільки постановою державного виконавця від 29 вересня 2015 року виконавчий документ стягувачу повернуто, серед іншого, у зв`язку із наявною встановленою законом мораторію на звернення стягнення на об`єкти житлового фонду, що виключало можливість виконання рішення, тому відлік строку на його пред`явлення повинен обраховуватись за правилами статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Повернення виконавчого листа є підставою для перевивання строку на його пред`явлення, строк пред`явлення виконавчого документа після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-1380/08 (провадження № 61-10540св22). На час звернення ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» до суду із вимогою про видачу дубліката виконавчого листа (у грудні 2021 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду закінчився (21 квітня 2021 року), тому заява ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» про видачу дубліката виконавчого листа вважається такою, що подана у межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Заявник стверджував що оригінали виконавчих листів на ім`я боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в нього відсутні, також відсутні виконавчі листи в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», за актом приймання-передачі до ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» не передавалися, на виконанні в органах виконавчої служби на теперішній час не знаходяться. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконавчі листи були втрачені. Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні відомості про виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вказаними виконавчими листами, не заслуговують на увагу, оскільки перебування виконавчих листів на виконанні підтверджено листом-відповіддю Олександрівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 32099/6 від 16 листопада 2021 року. На спростування вказаних в листі Олександрівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 32099/6 від 16 листопада 2021 року відомостей щодо перебування виконавчих листів на виконанні ОСОБА_1 не надано належних доказів, що є її обов`язком в розумінні вимог ст.12 ЦПК України. За правилами частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 37 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З огляду на викладене, належним доказом підтвердження надсилання стягувачу копії постанови про повернення виконавчого листа разом із направленням його оригіналу є виключно квитанція про відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-15062св20). Однак, до листа Олександрівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 32099/6 від 16 листопада 2021 року не долучено копії квитанції про відправлення оригіналів виконавчих листів та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення стягувачу. Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06 (провадження № 61-11034св19) вказав, що факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби може свідчити про те, що оригінал виконавчого документу втрачено. Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для заміни стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ», у зв`язку з тим, що договір відступлення прав вимоги, укладений 09.10.2020 року, нотаріально не посвідчений, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на таке. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 викладено висновок, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень щодо перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про відступлення прав вимоги, укладеного 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» (т.1, а.с.179-186). При цьому, Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, укладений 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ» посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г. та зареєстровано в реєстрі за №1252 (т.1, а.с.187-191). Зазначені договори недійсними не визнано. За приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. При цьому, неповідомлення про заміну кредитора тягне наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобов`язання не новому, а колишньому кредитору та не впливає на правомірність правочину, укладеного 09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ОЛКОМ-ЛІЗИНГ». Доводи ОСОБА_1 про відсутність підстав для переривання строку пред`явлення виконавчих документів до виконання та відсутність доказів втрати виконавчих листів спростовуються вищевикладеними висновками суду. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2022 року цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 16 березня 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова