Постанова 4813 № 501/670/17

Номер провадження: 22-ц/813/808/23 Справа № 501/670/17 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.02.2023 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до Чорноморської міської ради Одеської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Петрюченко М.І. 18 грудня 2020 року у м. Чорноморськ Одеської області, - встановила: У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до Чорноморської міської ради Одеської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії (т. 1 а.с. 3-5, 198-203). В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що рішенням Іллічівської міської ради від 27.10.2006 року № 113/19-V сину позивачки ОСОБА_3 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,111 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказане рішення було прийнято на підставі рішення виконавчого комітету Олександрівської селищної ради № 260 від 27.11.2001 року про надання гр. ОСОБА_3 цієї земельної ділянки у постійне користування під будівництво індивідуального житлового будинку. В листопаді 2006 року ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вказану земельну ділянку. Позивачка є спадкоємицею за законом після смерті сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 відкрито, безперервно та добросовісно продовжувала користуватись спірною земельною ділянкою, сплачувала за неї належні платежі. Згодом стало відомо про те, що її відведено іншій особі. ОСОБА_2 зверталась до Чорноморської міської ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки їй, але позивачці було відмовлено. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 було задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 25.11.2016 року №174/18-VІІ «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0901 га за адресою: АДРЕСА_1 ». Визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 16.06.2017 року №249/25-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0901 га ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ». Визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 16.06.2017 року №249/84-VІІ «Про відмову у наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,111 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ». Визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 30.08.2018 року №358/86-VІІ «Про відмову у наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,111 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ». Зобов`язано Чорноморську міську раду Одеської області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,111 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 » (т. 3 а.с. 223-233). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вирішити питання про судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 235-244). На думку апелянта судом першої інстанції не було враховано, що процедура приватизації землі ОСОБА_3 була розпочата за цільовим призначенням земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а отже позивачка, як спадкоємець ОСОБА_3 , мала право на завершення процедури приватизації саме за тим цільовим призначенням землі, за яким така приватизація розпочата. Крім того, представник ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилося в тому, що судом було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_2 в редакції позову від 05.11.2018 року, однак процесуальне рішення щодо прийняття до розгляду цієї редакції позову судом не приймалось. Сторони про розгляд справи на 28.02.2023 року були сповіщені належним чином. Заяв, клопотань від сторін по справі на адресу Одеського апеляційного суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Олександрівської селищної ради № 260 від 27.11.2001 року, вирішено надати ОСОБА_3 із земель неугідь селища земельну ділянку площею 0,11 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку (т.1 а.с.11). Рішенням №113-ХХІІІ дванадцятої сесії Олександрівської селищної ради двадцять третього скликання від 18.12.2001 року, розглянувши рішення виконавчого комітету Олександрівської селищної ради про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, які раніше знаходились у користуванні, вирішено передати у постійне користування під будівництво житлового будинку, під город ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 , площею 0,11 га, згідно рішення № 260 від 27.1.2001 року (т.1 а.с.12, 44-45). Пунктом 2 рішення Іллічівської міської ради № 153-ХХІІІ від 16.11.2001 року вирішено прийняти з 20.12.2001 року в повному обсязі повноваження органів самоврядування територіальних громад селища Олександрівка, села Малодолинське, села Бурлача Балка (т.1 а.с.41). Рішенням Іллічівської міської ради від 27.10.2006 року № 113/19-V, при розгляді заяви ОСОБА_3 від 26.09.2006 року, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань будівництва, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та благоустрою (протоколи від 12.10.2006 року № 14, пункт 35.22), на підставі ст. ст. 12, 40, 118 Земельного кодексу України ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,111 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшої передачі у власність (т.1 а.с.13). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т.1 а.с.15). Згідно свідоцтва про народження, матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_4 (т.1 а.с.14). Після смерті сина, у встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак листом Іллічівської міської державної нотаріальної контори від 16.02.2007 року № 226/370 позивачу було повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1 , немає можливості в зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на вищевказану земельну ділянку, а саме державного акту на право власності на земельну ділянку (т.1 а.с.16). У подальшому, рішенням Чорноморської міської ради № 174/18-VII від 25.11.2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0901 га за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у власність (т.1 а.с.59, 106, т.3 а.с.18). Рішенням Чорноморської міської ради №249/25-VII від 16.06.2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передано її у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства; цим же рішенням ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (т.1 а.с.99, 147, 195-196, 215-216, т.3 а.с.19-21). Рішенням Чорноморської міської ради №345/69-VII від 08.06.2018 року та №358/86-VII від 30.08.2018 року ОСОБА_2 відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення садівництва з подальшою передачею у власність у зв`язку з невідповідністю генеральному плану міста Чорноморська Одеської області (т.3 а.с.22, 38, 40). Як вбачається з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», передбачено, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Згідно положень статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України. За змістом ст. 1296 ЦК України, оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, провадиться один раз по кожному виду використання. Виходячи з вимог ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства. Згідно зі ст. 118 ЗК України, процедура приватизації розпочинається після надання громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органом державної влади або місцевого самоврядування, який надає відповідні дозволи. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Частиною 3 статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження №61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному. Так, положеннями ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Згідно ст. 126 Земельного Кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30.06.2020 року у справі № 623/633/17, від 25.03.2020 року у справі № 158/1672/17, від 17.04.2019 року у справі № 723/1061/17, від 29.08.2019 року у справі № 554/1195/17, від 04.11.2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24.12.2021 року у справі № 343/1341/20, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки. Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації. Відтак, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі. У даній справі спадкодавець ОСОБА_5 помер, та не встиг завершити процедуру приватизації спірної земельної ділянки із земель неугідь селища Олександрівка м. Чорноморська (колишня назва - м. Іллічівськ) Одеської області та не отримав правовстановлюючий документ на неї, таким чином спадкоємець ОСОБА_2 має право на завершення приватизації земельної ділянки, розпочатої спадкодавцем. Оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом першої черги після смерті сина, то вважається, що позивачка набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_3 на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. Частиною 1 ст.1270 ЦК України передбачено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Строк оформлення спадщини діючим законодавством не визначено. У зв`язку з цим, посилання сторони відповідача та третьої особи щодо зволікання позивачкою з оформленням прав на земельну ділянку судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки в даному конкретному випадку порушене у справі питання пов`язане зі спадковими правами. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до органу місцевого самоврядування та їй було відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, при цьому, суб`єктом влади було прийнято відповідне рішення на користь третьої особи ОСОБА_1 . Колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України. При цьому, ст. 122 цього ж Кодексу визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо ненадання дозволу та зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання їй дозволу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції Чорноморської міської ради Одеської області, яка, в свою чергу, безпідставно відмовила у наданні ОСОБА_2 , як спадкоємцю померлого ОСОБА_3 , дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Способом відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції обрав зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання їй дозволу. Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Колегія суддів приймає до уваги, що наведені обставини судом першої інстанції було встановлено та досліджено їх вичерпність. Так, судом з`ясовано, що позивачем виконано усі визначені законом (зокрема, ч.6 ст.118 ЗК України) умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: подано заяву, в якій зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, до клопотання додана схема спірної земельної ділянки. За таких обставин, у суду першої інстанції були наявні правові підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що визнання перелічених у позові рішень Чорноморської міської ради Одеської області незаконними та їх скасування, а також зобов`язання судом суб`єкта влади прийняти рішення на користь ОСОБА_2 є належним і ефективним способом захисту, оскільки в даному випадку лише визнання права на завершення процедури приватизації не відновлює прав позивача та вимагає повторного звернення до суду. Відповідна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17. Крім того, оскільки стосовно спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування було прийнято ряд рішень на користь ОСОБА_3 , то суд обґрунтовано вважав, що при прийнятті аналогічних рішень на користь іншої особи - ОСОБА_1 , суб`єкт владних повноважень мав врахувати ці обставини, оскільки відносини передбачають правонаступництво. Також судом першої інстанції зазначено, що при прийнятті 25.11.2016 року Чорноморською міською радою Одеської області рішення № 174/18-VII «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0901 га за адресою: АДРЕСА_1 », орган місцевого самоврядування не дотримався права ОСОБА_2 , як спадкоємиці прав ОСОБА_3 , на участь у процесі прийняття щодо неї рішення, оскільки згідно наданих у суді пояснень представника відповідача, останній не вважав це за необхідне. Надання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та відмова ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з посиланням на те, що надання земельних ділянок для сільськогосподарських потреб на вказаній території не передбачено, суд визнав порушенням принципу рівності перед законом, що також є підставою для скасування відповідного рішення. Крім того, твердження сторони відповідача про те, що згідно із зонінгом генерального плану міста Чорноморська Одеської області земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , передбачені виключно для розташування індивідуальної житлової забудови до 3х поверхів, судом першої інстанції визнано необґрунтованим і таким, що спростовується матеріалами справи. Так, згідно листа Управління архітектури та містобудування Чорноморської міської ради № 013-02 від 13.01.2017 року, земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає Генеральному плану міста Чорноморська, який розроблений на підставі експертного звіту державного підприємства «Укрдержбудекспертиза» від 05.12.2014 року № 00-0946-14/МД та затверджений рішенням Іллічівської міської ради від 26.12.2014 року № 566-VI (т.1 а.с.74-77, 122-125). Рішення органу місцевого самоврядування за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом, а є актами індивідуальної дії одноразового застосування, за приписами якого виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктами цих правовідносин певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Цей акт вичерпав свою дію фактом його виконання, зокрема, виданням органом місцевого самоврядування особі, якій стосуються, документу, що підтверджує набуття нею певних прав та обов`язків щодо земельної ділянки. В зв`язку з цим, суд дійшов вірного висновку, що у даному випадку існує спір про право на спадкування який не носить публічно-правовий характер, а тому дана справа підлягала вирішенню в порядку цивільного судочинства. Оскільки вимогу ОСОБА_2 про скасування рішення Іллічівської міської ради від 27.10.2006 року №113/19-V про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,111 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшої передачі у власність у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 було залишено без розгляду, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява сторони відповідача про застосування до цієї вимоги строку позовної давності не могла бути задоволено. Щодо інших вимог позивачки, то вони заявлені у межах строку позовної давності. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилося в тому, що судом було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_2 в редакції позову від 05.11.2018 року, однак процесуальне рішення щодо прийняття до розгляду цієї редакції позову судом не приймалось. Колегія суддів зазначає, що ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16.01.2019 року провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_2 в редакції позову від 05.11.2018 року було закрито (т.3 а.с.59-60). Постановою Одеського апеляційного суду від 22.10.2019 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 16.01.2019 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.3 а.с.106-112). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04 грудня 2019 року продовжено судовий розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_2 в редакції позову від 05.11.2018 року за правилами загального позовного провадження (т.3 а.с.118). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16 грудня 2019 року суддю Смирнова В.В. відведено від участі в цивільній справі (т.3 а.с.224). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 24 грудня 2019 року справу прийнято до провадження суддею Петрюченко М.І. (т.3 а.с.130). 11.06.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовними вимогами ОСОБА_2 в редакції позову від 05.11.2018 року до судового розгляду по суті (т.3 а.с.179). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.12.2020 року вимогу ОСОБА_2 в частині скасування рішення Іллічівської міської ради від 27 жовтня 2006 року № 113/19-V було залишено без розгляду. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи оскаржуване рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 15 березня 2023 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе