Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/22445/22

Справа № 127/22445/22 Провадження № 22-ц/801/586/2023 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2023 рокуСправа № 127/22445/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О., за участі секретаря судового засідання Різник Д.С., представника ОСОБА_1 адвоката Федчук С.М., представника ОСОБА_2 адвоката Лещенко С.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в с т а н о в и в: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, мотивуючи позовні вимоги тим, що він є власником автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 416, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В жовтні 2021 року даний транспортний засіб та реєстраційний документ на нього був переданий ОСОБА_1 у користування ОСОБА_2 , який має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. 11.10.2021 о 20 год 00 хв., ОСОБА_2 , рухаючись на автомобілі «Mercedes» реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком виїзду із другорядної дороги на головну не переконався, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, не надав переваги в русі автомобілю, що рухався по головній дорозі DAF реєстраційний номер НОМЕР_2 із напівпричепом CODER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого трапилось ДТП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. За цим фактом ВП №3 ВРУП у Вінницькій області 12.10.2021 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020050000527 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України. Постановою старшого слідчого ВП №3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області від 25.10.2021 року кримінальне провадження №12021020050000527 від 12.10.2021 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та копії матеріалів направлено до ВП №3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2021 року у справі № 127/32839/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. З метою досудового врегулювання спору він звернувся до відповідача про добровільне відшкодування понесених ним матеріальних збитків, однак збитки не відшкодовані, що і стало підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_2 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 371664,95 грн, а також судових витрат. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду в розмірі 371 664,95 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) у відшкодування витрат із сплати судового збору 3716 грн. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також просив стягнути судові витрати, понесені на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Федчук С.М. зазначила, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним та ухваленим з урахуванням всіх фактичних обставин по справі та на підставі наданих доказів, у зв`язку з чим вважає апеляційну скаргу безпідставною, в задоволенні якої слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. З матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2021 року транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter 416, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та реєстраційний документ на автомобіль був переданий ОСОБА_1 у користування ОСОБА_2 , який має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. 11.10.2021 о 20 год 00 хв., ОСОБА_2 , рухаючись на автомобілі «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком виїзду із другорядної дороги на головну не переконався, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, не надав переваги в русі автомобілю, що рухався по головній дорозі DAF, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із напівпричепом CODER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керування водія ОСОБА_3 , в результаті чого трапилось ДТП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. За цим фактом ВП №3 ВРУП у Вінницькій області 12.10.2021 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020050000527 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України. Постановою старшого слідчого ВП №3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області від 25.10.2021 року кримінальне провадження № 12021020050000527 від 12.10.2021 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та копії матеріалів направлено до ВП №3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2021 року у справі №127/32839/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 позивачу було завдано матеріальних збитків, транспортний засіб був переданий відповідачу на правовій підставі, а тому він несе відповідальність за заподіяну власнику транспортного засобу матеріальну шкоду. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. За змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідальність, у таких випадках, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 , якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на такий, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди. Виняток із цього правила передбачено частинами третьою, п`ятою статті 1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядчик тощо), звільняється від обов`язку відшкодування майнової шкоди, завданої транспортним засобом у випадках незаконного заволодіння автомобілем третьою особою, завдання майнової шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. Вказані випадки повинні бути підтверджені належними доказами (матеріалами кримінального провадження, якими встановлено обставину незаконного заволодіння третьою особою транспортним засобом; іншими матеріалами, що підтверджують дію непереборної сили або умисел потерпілої особи), про що обов`язково має бути зазначено в мотивувальній частині судового рішення. Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ст. 28 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Згідно зі ст. 29 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, зокрема, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а згідно ст. 30 - транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. У постанові від 19 вересня 2019 року у справі №643/4161/15-ц, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП. З аналізу змісту наведених норм можна дійти висновку, що автомобіль вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є економічно необґрунтованим, витрати на ремонт перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. У разі, якщо власник не згоден із визначенням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця пригоди. Також, слід врахувати зміст п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, у якому роз`яснено, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 року у справі №205/1314/16-ц про застосування ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дійшов висновку, що у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик, або інша особа, яка відповідає за завдану шкоду. Матеріалами справи встановлено, що 11.10.2021 о 20 год 00 хв., ОСОБА_2 , рухаючись на автомобілі «Mercedes» реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком виїзду із другорядної дороги на головну не переконався, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, не надав переваги в русі автомобілю, що рухався по головній дорозі DAF реєстраційний номер НОМЕР_2 із напівпричепом CODER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого трапилось ДТП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2021 року у справі №127/32839/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. Судове рішення набрало законної сили. Транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 416, д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 13). Згідно висновку експерта № СЕ-19/102-21/14917-АВ експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 416, д.н.з. НОМЕР_1 , вбачається, що вартість ремонтрно-відновлювальних робіт становить 1 411 061,94 грн, вартість матеріальної шкоди 371 664,95 грн. (а.с. 18-23). У випадку погодження власника з визнанням автомобіля фізично знищеним, він передає залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набуває право отримати від останнього відшкодування шкоди у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП, чого в даному випадку не відбулось. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Федчук С.М. повідомила, що позивач визнає автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 416, д.н.з. НОМЕР_1 фізично знищеним, проте відмовляється передавати залишки транспортного засобу відповідачу. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП, наявний в матеріалах справи висновок експерта не містить, а отже не може бути покладений в основу судового рішення та підлягає відхиленню, як такий, що не містить відомостей щодо предмету доказування. Відтак позивачем не доведено розміру матеріальної шкоди належними та допустимими доказами, не надано суду доказів вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавляє суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної йому шкоди. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, судові витрати, понесені ним за подання апеляційної скарги, підлягають стягненню з позивача. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача. Пунктом 8 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, надавши договір про надання правової допомоги, акт наданих послуг та квитанцію на суму 8000 грн. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником відповідача надано суду договір про надання правової допомоги, акт про наданих послуг) та квитанцію від 14.03.2023. Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України). Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони. Відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката іншими учасниками справи не заявлялось, тому немає підстав для зменшення розміру цих витрат. Вказаний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони. Заперечень щодо неспівмірності заявленої суми від позивача не надходило. Апеляційним судом підстав для зменшення вказаних витрат не встановлено, а тому з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат, а також критеріїв розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5574,99 грн, сплачений останнім за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 березня 2023 року. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко