Ухвала ККС ВС № 445/434/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 року м. Київ справа № 445/434/20 провадження № 51-1500ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційні скарги прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року та потерпілої ОСОБА_5 на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року і ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , встановив: Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн). На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49; ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 125 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності Львівський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін. За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 4 листопада 2019 року близько 13:20, перебував біля будинку №1 на площі Вічева у м.Золочів, Львівської області, де під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_5 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_5 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій легке тілесне ушкодження. Такі дії ОСОБА_6 суд кваліфікував за ч. 1 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження. У касаційній скарзі представник публічного обвинувачення, порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції помилково зробив висновок про те, що інкриміноване досудовим розслідуванням ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 350 КК, не знайшло свого підтвердження. Зокрема, прокурор посилається на те, що допитана під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_5 підтвердила, що прибула на місце події, як службова особа - представник Злочівської міської ради, а не в особистих інтересах і встановила активні підготовчі дії для проведення будівельних робіт, на що намагалась викликати поліцію, однак ОСОБА_6 почав чинити опір шляхом нанесення їй тілесних ушкоджень. Крім цього, допитаний ОСОБА_6 підтвердив, що знайомий з потерпілою, саме як зі службовою особою Злочівської міської ради, тобто розумів її статус. Також суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_6 було відомо про наявність ухвали суду, якою заборонено у будь-який спосіб здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці біля будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, на переконання прокурора потерпіла була на об`єкті незаконного будівництва, як службова особа, якій ОСОБА_6 умисно наніс легке тілесне ушкодження у зв`язку з її службовою діяльністю, а тому оспорює перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 350 КК на ч. 1 ст. 125 цього Кодексу. За твердженням прокурора апеляційний суд переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку належним чином не врахував показань потерпілої та засудженого, належно не оцінив докази у справі, тим самим не дотримався вимог статей 94, 370 КПК, в ухвалі не навів мотивів свого рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора і не вказав установлених обставин з посиланням на докази. Потерпіла у касаційній скарзі порушує питання про зміну судових рішень стосовно ОСОБА_6 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Її доводи в частині неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 є аналогічними доводам прокурора. Окрім цього, вона здійснює аналіз фактичних обставин кримінального провадження та доказів. Також, на думку потерпілої, суди неналежно оцінили докази надані стороною обвинувачення, що на її переконання вплинуло законність судових рішень в частині безпідставної перекваліфікації дій винуватого. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши викладені в касаційних скаргах доводи та додані до них копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скаргах. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом. Доводи прокурора та потерпілої щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції керується фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 надійшло до суду з обвинувальним актом за ч. 2 ст. 350 КК, а дії кваліфіковано, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв`язку із її службовою діяльністю. Однак суд першої інстанції не погодився з визначеною обвинуваченням правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 та перекваліфікував їх з ч. 2 ст. 350 КК на ч. 1 ст. 125 КК. Прокурор та потерпіла не погоджуються з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК і вважають, що він скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 350 цього Кодексу, однак така позиція касаторів є необґрунтованою з огляду на таке. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння. За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_6 суд виходить з фактичних обставин, які викладені в обвинуваченні. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, так як це вважає встановленими прокурор. Згідно ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Згідно обвинувачення запропонованого органом досудового розслідування, потерпіла ОСОБА_5 , будучи провідним спеціалістом-юристом Золочівської міської ради, отримала усне доручення заступника Золочівського міського голови ОСОБА_7 , перевірити факт наявності або відсутності будівельних робіт на земельній ділянці, яка є предметом судових спорів, тобто виконувала дії пов`язані із виконанням службових обов`язків. Виходячи із фактичних обставин кримінального правопорушення, суди дотримуючись принципу диспозитивності та презумпції невинуватості, трактуючи всі сумніви на користь особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, дійшли до висновків, що заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 не були безпосередньо пов`язані з виконанням нею своїх службових обов`язків. Спростовуючи позицію обвинувачення та потерпілої про те, що ОСОБА_5 04 листопада 2019 року виконувала усне доручення міського голови на підставі доручення та посадової інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради Львівської області, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що матеріалами кримінального провадження не підтверджується, що вона наділена повноваженнями в рамках забезпечення заходів для виконання ухвал суду, оскільки примусове виконання судових рішень покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Будь яких переконливих доводів на спростування такої позиції суду касаційні скарги не містять. Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду, який перевіряючи законність перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 350 КК на ч. 1 ст. 125 КК встановив, що фактичні обставини кримінального провадження встановлені під час судового розгляду об`єктивно вказують що ОСОБА_6 під час подій 04 листопада 2019 року умисно, з неприязні наніс удар лівим кулаком в обличчя потерпілої, внаслідок чого спричинив потерпілій ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження. Обґрунтовуючи такі висновки, суд взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_5 , яка повідомила, що конфлікт між нею та ОСОБА_6 виник у зв`язку з повідомленням нею на лінію «102» про проведення ним будівельних робіт, всупереч судовому рішенню і саме у зв`язку з цим, обвинувачений умисно наніс їй удар лівим кулаком в обличчя, чим спричинив легке тілесне ушкодження. Показання свідка ОСОБА_8 , який зазначив, що після того, як потерпіла почала набирати по телефону лінію «102», ОСОБА_6 умисно наніс їй удар лівим кулаком в обличчя, чим спричинив легке тілесне ушкодження. Крім цього суд взяв до уваги дані протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ОСОБА_8 , протокол огляду місця події, протокол огляду предметів - документів, медичні документи, висновки експертів. Касаційний суд у цьому конкретному кримінальному провадженні погоджується з рішеннями місцевого та апеляційного судів про те, що запропонована стороною обвинувачення кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 350 КК є неправильною. Так, ч. 2 ст. 350 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов`язок, у зв`язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких. Основним безпосереднім об`єктом злочину є встановлений порядок виконання службових і громадських обов`язків, а додатковим - здоров`я особи. Потерпілим від злочину, зокрема, є службова особа. Посягання на службову особу пов`язано з її службовою діяльністю. Статус службової особи в законодавстві і теорії кримінального права пов`язаний з виконанням однієї із трьох функцій: представника влади, виконання організаційно- розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Разом з тим, особа, в розумінні ч. 2 ст. 350 КК, має статус службової особи не у зв`язку з наявними у неї повноваженнями взагалі, а наявність чи відсутність такого статусу визначається щодо конкретних вчинюваних нею дій (діяльності) та мотивами дій, які вчиняються стосовно неї. Як убачається із висунутого обвинувачення, прокурором не конкретизовано, які саме дії пов`язані із службовими повноваженнями, вчиняла провідний спеціаліст-юрист Золочівської міської ради Львівської області ОСОБА_5 на місці події 04 листопада 2019 року, де відбувалось незаконне будівництво всупереч рішенню суду про заборону такого будівництва. За обвинуваченням, яке запропонував прокурор, ОСОБА_6 наніс удар ОСОБА_5 у зв`язку з ти, що вона телефонувала на лінію «102» повідомити про кримінальне правопорушення. Однак, як це пов`язано з виконанням нею її службових обов`язків регламентованих законом, посадовою інструкцією або іншими нормативними актами, стороною обвинувачення не вказано. Не відображено також в обвинуваченні, що спонукальний мотив нанесення удару потерпілій, був безпосередньо пов`язаний з її конкретною нормативно визначеною службовою діяльністю. Таким чином, суд з дотриманням вимог статей 17, 22, 26, 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта встановив, що кваліфікація дій ОСОБА_6 досудовим розслідуванням за ч. 2 ст. 350 КК доказами наданими стороною обвинувачення не підтверджується, а тому обґрунтовано змінив правову кваліфікацію його дій, шляхом перекваліфікації на ч. 1 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки фактичні обставини кримінального правопорушення обґрунтовано вказують на те, що дії ОСОБА_6 04 листопада 2019 року були направлені на заподіяння з неприязні потерпілій легких тілесних ушкоджень. З урахуванням обставин кримінального провадження, встановлених судами, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 є правильною. Крім цього, в цьому кримінальному провадженні, стороною обвинувачення не надано доказів того, що нанесення тілесного ушкодження, було саме спрямовано на протидію виконанню службових повноважень потерпілою або з її службовою діяльністю в минулому чи в майбутньому. Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень і з дотриманням вимог ст. 404 КПК розглянув апеляційні скарги представника публічного обвинувачення та потерпілої на вирок місцевого суду, дав в ухвалі на виконання положень ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді і не встановив порушень закону України про кримінальну відповідальність та процесуального закону під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції. Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 94, 370 КПК. Колегія суддів також бере до уваги, що касаційні скарги представника публічного обвинувачення та потерпілої не містять доводів, які спростовують висновки місцевого та апеляційного судів та не були враховані під час судових розглядів. Інші доводи касаційних скарг, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, повторне дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК. Беручи до уваги вищенаведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року та потерпілої ОСОБА_5 на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року і ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3