Постанова 4815 № 567/3/22
від 09.03.2023 ·РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 березня 2023 року м. Рівне Справа № 567/3/22 Провадження № 22-ц/4815/90/23 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Боймиструк С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" адвоката Андросюка Ігоря Сергійовича на заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року та додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Західна агровиробнича компанія, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Захід Агро, про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: В січні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Західна агровиробнича компанія, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Захід Агро в якому просить зобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія" повернути їй земельну ділянку площею 1,10 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О.П., індексний номер рішення: 40053528 від 10.03.2018, про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право: 6666176, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090 площею 1,10 га з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090 площею 1,10 га. Вказує, що між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельною ділянкою, належною їй, оскільки договору оренди, додаткової угоди щодо передачі земельної ділянки не підписувала, їхні умови не погоджувала та на укладення таких договорів нікого не уповноважувала. Посилаючись на те, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави, просить повернути її та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, належної їй. Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року позов задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Західна агровиробнича компанія повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5624281200:07:001:0090 площею 1,10 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович Ольги Павлівни, індексний номер рішення: 40053528 від 10.03.2018, про державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право: 6666176, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090 площею 1,10 га з одночасним припиненням права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090 площею 1,10 га. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 1816 грн. судового збору. Додатковим рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року суд вирішив стягнути з ТОВ "Західна агровиробнича компанія" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Не погоджуючись із заочним та додатковим рішеннями суду першої інстанції, в поданій апеляційній скарзі адвокат Андросюк І.С., діючий від імені ТОВ "Західна агровиробнича компанія" посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нові рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог та у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Вказав, що оскільки додаткове рішення є результатом задоволення позову, то одночасно із скасуванням судового рішення від 31.05.2022 року, як незаконного та необґрунтованого, підлягає скасуванню й додаткове рішення цього ж суду. Зазначає, що єдиною підставою для висновку про те, що позивач не підписував договір оренди та додаткову угоду слугувало пояснення позивача та те, що відповідач не подав відзиву і не заперечив тверджень позивача. З огляду на положення ст.ст. 76, 78 ЦПК України, пояснення представника позивача не є доказом і не можуть підтверджувати обставини, які за законом мають підтверджуватися певними засобами доказування. Щодо відсутності відзиву на позовну заяву, то вказує, що його подання є правом, а не обов`язком відповідача. Тим більше, відсутність заперечень проти позову не слід розуміти як визнання ТОВ "Західна агровиробнича компанія" заявлених вимог. Вважає, що єдиним належним доказом на підтвердження того факту, що позивач не підписувала договори оренди землі та додаткові угоди, є висновок експерта. При цьому посилається на норми ст.ст. 10, 60, 78, 103 ЦПК України та ч. 1 ст. 218 ЦК України. Також стверджує, що матеріали справи містять докази укладення позивачем договорів оренди землі, а саме відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де вказується про договірне право оренди землі ТОВ "Захід Агро", а в подальшому - і ТОВ "Західна агровиробнича компанія". Також до матеріалів справи долучені копії договору оренди від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року. Представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує наведені апелянтом доводи, вважає, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Судом встановлено та з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №044357, вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 1,10 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вельбівненської сільської ради Острозького району з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090. Позивачка стверджує, що зазначену земельну ділянку в оренду ніколи й нікому не передавала, а договір оренди землі від 04.04.2014 та додаткову угоду від 17.10.2017 вона не підписувала. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізналася, що право оренди на належну їй земельну ділянку передане від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Підставою для державної реєстрації державним реєстратором вказано договір оренди землі від 04.04.2014 та додаткова угода від 17.10.2017 між ТОВ «Західна агровиробнича компанія», ТОВ «Захід Агро» та ОСОБА_1 . Строк дії оренди за даною додатковою угодою встановлено 7 років. Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду. Згідно ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За змістом ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Наведені норми законодавства вказують на те, що користування чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливе на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди. Разом з тим, позивач стверджує, що будь-яких угод не укладала. Під час розгляду спору судом першої інстанції ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 10.02.2022 зобов`язано ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надати докази укладення договору оренди б/н від 04.04.2014 та додаткової угоди до договору оренди б/н від 17.10.2017 щодо земельної ділянки 5624281200:07:001:0090, шляхом надання оригіналів зазначених документів в строк до 01.02.2022. Відповідно до ч. 7 ст. 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. Проте відповідач не надав оригінал додаткової угоди до договору оренди землі на виконання ухвали суду. Водночас судове засідання, призначене на 02.02.2022 на 10:00 год., було відкладене за клопотанням відповідача. При цьому суду не повідомлено причин, з яких оригінал договору оренди землі не може бути надано; до судового засідання, призначеного на 23.02.2022 на 10:00 год., відповідач також не надав оригіналу договору чи пояснень щодо неможливості його подання (судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному); судове засідання, призначене на 06.04.2022 на 12:00 год., було відкладене за клопотанням відповідача. При цьому представник відповідача, ОСОБА_2 , не зазначав про неможливість подання оригіналу додаткової угоди та i вивезення за територію підприємства, хоча був штатним працівником ТОВ «Західна агровиробнича компанія»; на судове засідання, призначене на 29.04.2022 на 11:00 год., представник відповідача не з`явився та суд повторно витребував від відповідача докази укладення додаткової угоди до договору оренди б/н від 17.10.2017. Згідно довідки ТОВ «Західна агровиробнича компанія» № 499 від 09.09.2022, вивезення документів товариства до іншої місцевості нібито мало місце з 25.02.2022 по 30.08.2022, при цьому суд зобов`язував надати документи до 01.02.2022 та в подальшому до введення в Україні воєнного стану такі докази не були подані ні в судове засідання, призначене на 02.02.2022, ні в судове засідання, призначене на 23.02 2022; - як зазначалося, судове засідання, призначене на 06.04.2022. було відкладене за клопотанням представника ТОВ «Західна агровиробнича компанія» Адамовича Є.В., який був штатним працівником підприємства. Проте у своєму клопотанні ОСОБА_2 не зазначав та не повідомив суд про неможливість подання оригіналу додаткової угоди та її вивезення за територію підприємства. Отже, слід погодитись з тим, що довідка ТОВ «Західна агровиробнича компанія» № 499 від 09.09.2022, видана стороною в справі на підтвердження своєї ж позиції по справі, повинна оцінюватися критично - в тому числі й з огляду на те, що в ній не зазначено куди саме були вивезені документи, необхідність такого вивезення та неможливості їх доставки в суд; - як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку Проте апелянт не надав жодного обґрунтування чому вивезення документів до іншої місцевості унеможливлює їх надання на виконання ухвали суду; - обґрунтування причини поважності пропуску строку для подання доказів, призовом до лав ЗСУ юрисконсульта ОСОБА_3 і звільненням з роботи начальника юридичного відділу Адамовича С.В. є недоречними, оскільки докази повинні були бути подані в строк до 01.02.2022, рішення по справі винесено 31.05.2022, тоді як призов ОСОБА_3 було здійснено 07.06.2022, а звільнення ОСОБА_4 мало місце 22.08.2022; Отже, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України, випадок не є винятковим, а тому відсутні підстави для прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи. Слід зазначити, що витребувані оригіналидокументів придатні та необхідні для висновку експерта щодо підписів, про що згадує апелянт, відповідачем до суду так і не подані. Посилання апелянта на отримання ОСОБА_1 орендної плати за користування відповідачем належною їй земельною ділянкою, якщо така обставина і мала місце, то вона не легалізує та не підтверджує дійсність спірних договорів оренди не перевірених у встановленому законом порядку в судовому процесі. Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Невиконання стороною відповідача законних вимог місцевого суду про витребування доказів свідчить про неповагу не тільки до суду але й до закону в цілому, зокрема до завдань цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, а також до обов`язків сторони виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; та інше.(ст.2,43 ЦПК) Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Позивачкою заперечується факт укладення, і відповідно, підписання оспорюваних правочинів, а відповідачем такі твердження не спростовані відповідно до принципу змагальності сторін, і більш того, на вимогу суду не надано оригінали вказаних правочинів, про існування яких відповідачі стверджують, а тому за таких умов саме на відповідачів покладається обов`язок представити докази на підтвердження укладення договорів оренди землі та відповідних додаткових угод до них. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц висловила правовий висновок, згідно якого правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця. Згідно з ч.4 cт.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Виходячи з того, що договори оренди землі та додаткова угода є неукладеними, а відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не довело у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачці земельною ділянкою, якою відповідач продовжує користуватися, чим порушується права на користування та розпорядження належним позивачці майном, наявні передбачені законом підстави для зобов`язання відповідача ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути позивачці належну їй на праві власності земельну ділянку. Враховуючи такий висновок, закономірним є задоволення похідної вимоги про скасування рішення державного реєстратора. Оскільки місцевим судом задоволено первісні вимоги ОСОБА_1 , то й похідні вимоги про стягнення судових витрат обґрунтовано задоволені ухваленням додаткового судового рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки та трактування доказів у справі на свою користь. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені основне та додаткове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" адвоката Андросюка Ігоря Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року та додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук