Постанова Полтавський апеляційний суд № 646/2811/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 646/2811/21 Номер провадження 22-ц/814/1148/23Головуючий у 1-й інстанції Власова Ю.Ю. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у режимі відеконференції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2021 року (час ухвалення судового рішення 15:04:27 год до 16:03:49 год, дата виготовлення повного тексту судового рішення 20 серпня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кулієва Людмила Леонідівна. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 53/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 в частині 53/200 часток; встановити факт проживання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час її смерті за адресою: будинок АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 53/200 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 596 кв.м. В обґрунтування позову вказував, що 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 53/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . У цьому свідоцтві помилково зазначена адреса реєстрації проживання АДРЕСА_2 , оскільки такої адреси не існує, що підтверджується відповідними доказами, та навіть самим цим документом, у якому зазначена адреса цієї ж нерухомості лише як: АДРЕСА_1 . За цією адресою: АДРЕСА_1 , постійно мешкала та була зареєстрована ОСОБА_3 , їй належало 53/200 часток домоволодіння за вказаною адресою, на підставі свідоцтва про право власності та 53/200 часток на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Інші 47/100 часток цього домоволодіння належать йому на підставі договору дарування від 14 жовтня 2002 року. Виділу долі за цими частками, а також розподілу земельної ділянки за цією адресою ані за договором, ані за рішенням суду не проведено. ОСОБА_3 є бабусею позивача і на час відкриття спадщини він проживав та був зареєстрований разом з нею. За життя ОСОБА_3 заповіту не складала, інших спадкоємців, крім нього, які б прийняли спадщину не має. У 2020 році він звернувся до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав на зазначене спадкове майно, втім йому було відмовлено з підстав відсутності факту прийняття ним спадщини. У своєму листі нотаріус зазначив, що спадкова справа була відкрита 02.10.2019 року за № 5/2019; видача свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцю, який прийняв спадщину, проживаючи разом з померлою на день її смерті, станом на 12.10.2004 р. за однією адресою: АДРЕСА_2 на підставі наданої їй довідки від 11.09.2019 р. Звертав увагу на те, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 53/10 частини домоволодіння АДРЕСА_2 , однак даної адреси не існує. Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка постійно мешкала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 залишилась спадщина, яка складається з 53/100 часток цього домоволодіння. На час смерті у шлюбі спадкодавець не перебувала. Її дочка, ОСОБА_4 , його мати, спадщину не приймала. Зазначає, що за час життя ОСОБА_3 , він постійно з нею проживав, регулярно з нею спілкувався, цікавився її життям та необхідністю надання допомоги, піклувався про неї, мешкаючи та ведучи спільний побут. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час її смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 жовтня 2019 року, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кулієвою Л.Л., зареєстроване в реєстрі за № 1848. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 53/200 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 3 662 гривні 00 копійок. Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2021 року заяву адвоката Ларенка Д.В., представника ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 500 гривень 00 копійок. У задоволенні заяви у іншій її частини відмовлено. Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2021 року внесено виправлення у резолютивну частину вступної та резолютивної частин додаткового рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2021 року. Викладено перший абзац резолютивної частини вступної та резолютивної частин додаткового рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2021 року у наступній редакції: «Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Ларенка Д.В., про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.». В апеляційній скарзі на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 10.08.2021 ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував, що суд першої інстанції не дав оцінку фактичним відносинам права власності на спірне нерухоме майно, не з`ясовано характер особистих відносин між спадкодавцем і спадкоємцями, які претендують на спадщину, що, в свою чергу впливає, на черговість спадкування. ОСОБА_3 постійно проживала в сім`ї свого онука ОСОБА_1 , який з урахуванням цих обставин належить до четвертої черги спадкування за законом згідно визначення ст.1264 ЦК України. На підтвердження цих обставин суду було надано докази реєстрації місця проживання спадкодавця та відповідача за однією адресою, а саме: АДРЕСА_2 . Судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про допит свідка, який є сусідом сторін, та міг би надати відомості щодо фактичних сімейних відносин мешканців спірного домоволодіння та фактичного місця проживання ОСОБА_3 . Суд першої інстанції постановив рішення про те, що спадкодавець проживала за адресою домоволодіння, при цьому, виходячи з поняття домоволодіння, не конкретизував, в якому саме приміщенні і з ким саме проживала ОСОБА_3 . Питання про зміну, присвоєння, виділення адреси під час судового розгляду не ставилось, адреса: АДРЕСА_2 , існувала задовго до 1989 року, про що є відомості в будинковій книзі, а також підтверджується відомостями повідомлення про виборців, внесених до реєстру за виборчою адресою виборця і довідкою з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України і Харківській області. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10.01.2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 05.08.2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вказуючи на правильність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Червонозаводської районної ради народних депутатів № 196 від 25 квітня 1989 року домоволодіння у цілому, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , та яке складається з двох жилих будинків, належало на праві особистої власності ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданого 08 червня 1989 року виконавчим комітетом Червонозаводської районної Ради народних депутатів УРСР. Свідоцтво видано взамін Договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою № 33061/2 від 07 листопада 1949 року (т.1 а.с.17). Згідно договору дарування від 14 жовтня 2002 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Губською В.А., зареєстрованим у реєстрі за № 6247 та у КП «Харківське МБТІ» 24 жовтня 2002 року за реєстровим № 46767, 47/100 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 належали на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого Першою Харківською Державною нотаріальною контрою 02 серпня 1989 року за реєстровим № 1-689 та зареєстрованому у КП «Харківське МБТІ» 24 серпня 1989 року за реєстровим № 46767, та передані у дар ОСОБА_2 (т.1 а.с.32) Відповідно вказаного договору дарування від 14 жовтня 2002 року, на земельній ділянці розміром 596 кв.м розташовано: жилий будинок - літера «Б-1», жилою площею 42,2 кв.м, жилий будинок - літера «Д-1», жилою площею 30,9 кв.м, надвірні будівлі: два льохи - літери «В», «Ж», зливна яма - літера «З», два сараї - літери - «И», «К», огорожа - літери № 1, 3-8, колодязь - літера № 2, замощення - літера І. У користування обдарованого ОСОБА_2 , надійшло 47/100 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: жилий будинок - літера «Д-1», 1/2 частина огорожі, льох - літера «Ж», колодязь № 2, сарай - літера «И», згідно договору дарування, посвідченого Першою Харківською Державною нотаріальною контрою 02 серпня 1989 року за реєстровим № 1-689, зареєстрованого у КП «Харківське МБТІ» 24 серпня 1989 року за реєстровим № 46767 та згідно технічного паспорту на домоволодіння, виданого КП «Харківське МБТІ» 18 квітня 2002 року за реєстровим № 46767 (т.1 а.с.32). Інші 53/100 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності ОСОБА_3 , а саме: 53/200 часток - на підставі свідоцтва про право власності, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори 04 квітня 1991 року за реєстровим № 5-688, зареєстрованого у КП «Харківське МБТІ» 11 квітня 1991 року, номер запису № 46767 та 53/200 часток - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори 04 квітня 1991 року за реєстровим № 5-690, зареєстрованого у КП «Харківське МБТІ» 11 квітня 1991 року, номер запису № 46767, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим відповідачу ОСОБА_1 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кулієвою Ларисою Леонідівною 02 жовтня 2019 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1848 (т.1 а.с.12). Указані вище обставини також підтверджуються інформацією КП «Харківське МБТІ» від 23 квітня 2020 року № 3944/04-08/20, відповідно до якої, згідно наявних архівних матеріалів реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року КП «Харківське МБТІ» проведено наступним чином: - 47/100 часток за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 14 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А., реєстровий номер № 6247; - 53/200 часток за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04 квітня 1991 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер № 5-688; - 53/200 часток за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 квітня 1991 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер № 5-690 (т.1 а.с.15). Як вбачається з технічного паспорту на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виданого КП «Харківське МБТІ» 18 квітня 2002 року, домоволодіння розташовано на земельній ділянці розміром 596 кв.м., складається з наступного: жилий будинок - літера «Б-1», жилою площею 42,2 кв.м, жилий будинок - літера «Д-1», жилою площею 30,9 кв.м, надвірні будівлі: два льохи - літери «В», «Ж», зливна яма - літера «З», два сараї - літери - «И», «К», огорожа - літери № 1, 3-8, колодязь - літера № 2, замощення - літера І (т.1 а.с.142-146). Як вбачається зі свідоцтва про смерть, виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що внесено відповідний запис № 9136 від 12 жовтня 2004 року (т.1 а.с.28, 84-85). На час смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина, що складається із наступного: 53/200 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 , що на час відкриття спадщини належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04 квітня 1991 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер № 5-688 та 53/200 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що на час відкриття спадщини належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 квітня 1991 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер № 5-690. 02 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кулієвої Людмили Леонідівни із заявою про прийняття спадщини, відповідно до якої зазначив, що спадщину він прийняв, проживаючи разом із померлою на день її смерті. На підтвердження цієї обставини відповідачем нотаріусу надано інформаційну довідку територіальної громади міста Харкова від 11 вересня 2019 року про те, що станом на день смерті ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані її онук ОСОБА_1 , дружина онука ОСОБА_7 (т.1 а.с.123). Крім зазначеної довідки відповідачем для оформлення спадкових прав нотаріусу надано документи за переліком, наведеним у статтях 1258, 1265 ЦК України. Також, 02 жовтня 2019 року у розпорядження нотаріуса надійшла заява ОСОБА_8 (доньки ОСОБА_3 ) про відмову від прийняття спадщини (т.1 а.с.124). 02 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кулієвою Л.Л. відповідачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , що зареєстровано у реєстрі за № 1848, а саме: права власності на 53/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці розміром 596 кв.м., та складається з наступного: житловий будинок - літера «Б-1», житловою площею 42,2 кв.м, загальною площею 60,8 кв.м.; житловий будинок - літера «Д-1», житловою площею 30,9 кв.м, загальною площею 52,9 кв.м.; з надвірними будівлями: сараї літери «И», «К», льохи літери «В», «Ж», зливна яма літера «З», колодязь літера № 2, огорожа літери № 1, 3-8, замощення літера І (т.1 а.с.151). 30 квітня 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кулієвої Л.Л. із заявою про прийняття спадщини. Листом від 20 травня 2020 року № 182/01-16 нотаріус повідомила позивача про відсутність підстав для видачі йому свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутність факту прийняття ним спадщини (т.1 а.с.11). 06 квітня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до ПН Харківського міського нотаріального округу Кулієвої Л.Л. із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 53/200 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кулієвою Л.Л. від 08 квітня 2021 року відмовлено позивачу у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку із видачею свідоцтва про право на спадщину за законом іншому спадкоємцю за законом ОСОБА_1 (т.1 а.с.10). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відомості про реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , що унесені органом реєстрації до Реєстру за заявою ОСОБА_1 від 11 вересня 2019 року при наданні ним будинкової книги та свідоцтва про смерть ОСОБА_9 , учинені у спосіб, що не передбачений нормами законодавства, якими врегульовані відносини з реєстрації місця проживання особи. Суд визнав доведеним, що у встановленому законом порядку адреса: АДРЕСА_2 , не визначалася; оскільки позивач на час смерті ОСОБА_3 був зареєстрований з нею за разом за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , то він є таким, що прийняв спадщину, отже видане ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом є частково недійсним, а за позивачем слід визнати в порядку спадкування право власності на 53/200 часток спірного домоволодіння. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Як убачається зі змісту заявленого позову, ОСОБА_2 , по суті, частково заперечує право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_3 і одночасно просить визнати за ним право власності на частину спадкового майна виключно у зв`язку із фактом реєстрації спадкодавця ( ОСОБА_3 ) і позивача за однією адресою. У постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року (справа № 569/15147/17), від 18 листопада 2020 року (справа № 523/19010/15-ц) викладений правовий висновок про те, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. При цьому, на переконання апеляційного суду, фактичне проживання із спадкодавцем у межах спірних правовідносин має оцінюватися із врахуванням правил частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто виключно факт реєстрації разом із спадкодавцем автоматично не породжує права спадкування. Долученими у справу доказами підтверджується і визнається учасниками справи, що садиба по АДРЕСА_1 за станом на жовтень 2004 року належала двом особам: ОСОБА_2 47/100 частин, і ОСОБА_3 53/100 частин. У справі відсутні докази про те, що спірна садиба була юридично поділена в натурі між співвласниками. Згідно правовстановлюючих і технічних документів на спірну садибу вона складається із двох окремих житлових будинків: літера «Б-1», жилою площею 42,2 кв.м, і літера «Д-1», жилою площею 30,9 кв.м. У договорі дарування від 14 жовтня 2002 року (а.с.32) зазначено, що у користування обдарованого ( ОСОБА_2 ) надходить жилий будинок літ. «Д-1». Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с.54) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , тобто ОСОБА_3 зареєстрованою за цієї адресою не значилася. Згідно Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова (а.с.126) за станом на 12 жовтня 2004 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 . У свідоцтві про право власності від 04 квітня 1991 року (а.с.140), свідоцтві про право на спадщину за законом від 04 квітня 1991 року (а.с.141) у встановленому законом порядку Державою підтверджене право власності ОСОБА_3 на 56/100 домоволодіння у АДРЕСА_2 . Наведені документи у сукупності із технічною документацією на спірну садибу підтверджують, що фактично ОСОБА_2 як власник проживав у будинку літ. «Д-1» із своєю сім`єю, а ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 і його дружиною в іншому будинку а літера «Б-1». За встановлених обставин у межах спірних правовідносин набуття позивачем права на спадкове майно в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, не має правового значення чи була встановлена у визначеному законом порядку така адреса як будинок АДРЕСА_2 , адже сам факт реєстрації місця проживання за однією адресою: АДРЕСА_1 , проте фактичне проживання у різних (окремих) будинках та окремими сім`ями не може автоматично породжувати у ОСОБА_2 права на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Позивач всупереч вимогам ст.81 ЦПК України не подав суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів (ст.77 ст.80 ЦПК України) на підтвердження факта проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто не довів фактів: спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов`язків. Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог, а саме про відмову у задоволенні позову за недоведеністю. Відповідно ст.141 ЦПК України з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 5 493 грн за подачу апеляційної скарги. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц). Отже, сторона по справі у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов`язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у справі надавалася відповідачу адвокатом Зубенком В.В. на підставі договору доручення про надання правової допомоги від 09.08.2021 (т.1 а.с.249є) і ордеру про надання правничої правової допомоги № 000049 від 09.08.2021 (т.1 а.с.249 ж) та адвокатом Крутько І.М. на підставі договору про надання правничої допомоги від 09.09.2021 (т.1 а.с.250-250а) і ордеру про надання правничої правової допомоги № 10675.. від 09.09.2021 (т.1 а.с.250в), додаткової угоди до договору про надання правової допомоги адвоката від 09.09.2021(т.1 а.с.250г) У підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: договір доручення про надання правової допомоги від 09.08.2021 (т.1 а.с.249 є), ордер про надання правничої правової допомоги № 000049 від 09.08.2021 (т.1 а.с.249 ж), договір про надання правничої допомоги від 09.09.2021 (т.1 а.с. 250-250а), ордер про надання правничої правової допомоги № 10675.. від 09.09.2021 (т.1 а.с.250в), додаткову угоду до договору про надання правової допомоги адвоката від 09.09.2021(т.1 а.с.250г), квитанцію № 015227 від 17.09.2021 про сплату 15000 грн адвокату Крутько І.М. (т.1 а.с.250 д) Отже, на підтвердження витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надані відповідні та належні докази. Разом з тим, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою до договору про надання правової допомоги адвоката від 09.09.2021 (т.1 а.с.250г) ОСОБА_1 та ОСОБА_13 погодили вартість послуг у розмірі 15 000 грн. З вказаної додаткової угоди вбачається, що сума судових витрат на правову допомогу складається з: усної консультації без вивчення матеріалів та документів 1 000 грн; вивчення документів для підготовки апеляційної скарги 1 500 грн; підготовка та направлення адвокатських запитів (три) 1 500 грн; підготовки апеляційної скарги на судове рішення (із розрахунку 600 грн за сторінку) 6 000 грн; представництво інтересів клієнта в судових засіданнях в Харківському апеляційному суді 5 000 грн. Однак, виходячи з розумності розміру витрат на професійну правничу (правову) допомогу, слід звернути увагу на те, що судова практика за спорами такої категорії є сталою та сформована правова позиція, а тому вивчення документів для підготовки апеляційної скарги, підготовка та направлення адвокатських запитів, підготовка апеляційної скарги на судове рішення для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує розробок стратегій та не займає багато часу, тому не може становити вартість у розмірі 9 000 грн. Представництво інтересів клієнта в судових засіданнях в Харківському апеляційному суді 5 000 грн, не знайшло свого підтвердження, оскільки під час перебування справи в апеляційній інстанції адвокат не подав до суду жодної заяви та не був присутній в судовому засіданні. Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн є не розумними, у зв`язку з чим підлягають зменшенню з 15 000 грн до 3 000 гривень. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. ОСОБА_2 відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Стягнути з ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ) 8 493 грн. судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2023 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов