Ухвала КАС ВС № 640/12716/22

УХВАЛА 14 березня 2023 року м. Київ справа № 640/12716/22 адміністративне провадження № К/990/7620/23 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №640/12716/22 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Ощадбанк», про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту, УСТАНОВИВ: 03 березня 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 . Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №640/12716/22 є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій розтлумачено поняття ділової репутації без врахування висновку Верховного Суду у постанові №1 від 27 лютого 2009 року. Суд звертає увагу скаржника на те, що постанова Пленуму Верховного Суду України була прийнята з метою з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, та не містить висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а є, по суті, роз`ясненням щодо їх застосування. Так, скаржником не указано норми матеріального права, яка регулює правовідносини у справі №640/12716/22, та постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях. З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. На указане скаржнику вже зверталась увага ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року у цій справі. Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Так, у тексті касаційної скарги указано про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», Господарського кодексу України та Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначає, що висновку Верховного Суду щодо їх правильного тлумачення потребують, на його думку, такі норми: - частина перша статті 12 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», в якій зазначено, що "державна підтримка надається суб`єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України". В даному разі заявник вважає, що ця норма виписана так, що її можна тлумачити, що частина третя статті 55 Господарського кодексу України надає вичерпні критерії, які не можуть бути розширені постановою Кабінету Міністрів України, що було допущено в оскаржуваній нормі Порядку; - частина друга статті 25 Господарського кодексу України, якою встановлено, що «органам державної влади забороняється приймати акти, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції». Вважає, що ця норма потребує висновку Верховного Суду щодо того, чи може Кабінет Міністрів України своєю постановою наділяти окремий суб`єкт господарювання в привілейоване положення, надаючи йому можливість фактично готувати проекти індивідуальних актів органів влади щодо своїх потенційних клієнтів. Що і було зроблено в оскаржуваній нормі Порядку, на його думку. - абзац перший статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким визначено, що «банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті». Проте, на його думку, потребує висновку Верховного Суду питання, чи підпадає під поняття «фінансові послуги» оцінка ділової репутації заявників для подальшого отримання ними державної підтримки, що було довірено оскаржуваним Порядком одному із банків України. Суд констатує, що всупереч вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявником не зазначено у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування зазначених норм права, щодо яких необхідний висновок Верховного Суду та який висновок, на його думку, слід сформувати. На указане скаржнику вже зверталась увага ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року у цій справі. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №640/12716/22. Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 328, 330, 332 КАС України Суд, - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №640/12716/22 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. ........................... Ж.М. Мельник-Томенко Суддя Верховного Суду