Постанова 4857 № 380/9134/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9134/22 пров. № А/857/16694/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Обрізка І.М., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Крутько О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження виплати нарахованої йому пенсії максимальним розміром та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 20.05.2020 на підставі Довідки Державної установи (далі ДУ) «Територіальне медичне об`єднання МВС по Львівській області» №84 від 11.05.2021 (далі Довідка №84), виходячи з розміру 90% грошового забезпечення, без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат та наведених у судових рішеннях висновків суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на про відсутність правових підстав для виплати пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, оскільки на законодавчому рівні дане питання врегульоване та встановлено максимальний розмір пенсії, що підлягає до виплати. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі Закон №2262). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 по справі №380/6767/21 визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 та зобов`язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату позивачу призначеної пенсії в основному розмірі 90% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 відповідно до статті 63 Закону №2262, у порядку та розмірах, визначених пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), з урахуванням проведених виплат. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі №380/10278/21 визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку його пенсії на підставі Довідки №84 та зобов`язано пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії позивачу з 20.05.2020 на підставі відомостей вказаної довідки, а також здійснити виплату перерахованої з 20.05.2020 пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 по справі №380/2395/22 визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% суми грошового забезпечення, у зв`язку із застосуванням обмежень максимального розміру пенсії, передбачених статтею 13 Закону №2262 та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 цього Закону у порядку та розмірах, визначених Постановою №103 на підставі Довідки №84, починаючи з 20.05.2020 у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення суду від 31.03.2022 по справі №380/2395/22, ГУ ПФУ здійснило перерахунок пенсії позивача, що підтверджується відповідним перерахунком пенсії за пенсійною справою №1303001722 МВС, з якого видно, що при його проведенні пенсійний орган обмежив виплату загального розміру нарахованої пенсії позивача з урахуванням максимального розміру. Вважаючи протиправними дії пенсійного органу, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 (далі Закон №1774) до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України кожному ґарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За змістом частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. В межах цієї справи спірним є обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до ч.7 ст.43 Закону №2262 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 (далі Закон №911-VIII), чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн. Згідно пункту другого резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, частина сьома статті 43 Закону №2262 втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У подальшому Законом №1774, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262 слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017». Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дає підстави стверджувати, що у Законі №2262 відсутня частина сьома статті 43 цього Закону, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону №2262 не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Отже, внесені Законом №1774 зміни до частини сьомої статті 43 Закону №2262 (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.10.2019 по справі №522/22798/17, від 08.08.2019 по справі №522/3271/17, від 17.05.2021 по справі №343/870/17, від 21.12.2021 по справі №120/3552/21-а, від 26.01.2022 по справі №569/2950/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі Закон №3668), який набрав чинності 01.10.2011. Цим Законом були внесені зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону №3668. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону №3668 (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні №7-рп/2016 від 20.12.2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262. Водночас положення статті 2 Закону №3668 (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, та Законом №3668 у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 по справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019, прийнятій у зразковій справі №822/524/18, з посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на вищевикладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, а не норми Закону №3668. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.12.2021 по справі №400/2085/19, від 27.01.2022 по справі №240/7087/20 та від 18.05.2022 по справі 380/12337/20, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року по справі 380/9134/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді І. М. Обрізко С. М. Шевчук