Постанова 4857 № 460/20136/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/20136/22 пров. № А/857/16363/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Шинкар Т.І., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Комшелюком Т.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не зарахування їй до педагогічного стажу період роботи на посаді бібліотекара і вчителя фізкультури Радивилівської загальноосвітньої повної середньої школи №1 та невиплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на підставі п.71 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058) та зобов`язати відповідача здійснити їй зарахування з 15.03.2022 (з дати подачі заяви) до педагогічного стажу період роботи на посаді бібліотекара і вчителя фізкультури Радивилівської загальноосвітньої повної середньої школи №1 з неповним навантаженням у період з 01.09.1998 по 30.09.2000 та провести виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на підставі вищевказаної норми Закону №1058. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що підстави для зарахування до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, а відтак і до стажу, який дає право на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788), періодів роботи на посаді бібліотекара відсутні, оскільки бібліотека, як заклад освіти Законом України «Про освіту» №2145-VIII від 05.09.2017 (далі Закон №2145-VIII) не передбачена. Відтак, оскільки у позивачки відсутній необхідний стаж роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі Постанова №909), тому у неї відсутнє право на призначення грошової допомоги відповідно до п.71 розділу ХV Закону №1058. Позивач не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 02.01.2022 була призначена пенсія за віком. 15.03.2022 позивачка подала до ГУ ПФУ заяву про зарахування до педагогічного стажу період її роботи на посаді бібліотекара і вчителя фізкультури Радивилівської загальноосвітньої повної середньої школи №1 з неповним навантаженням у період 27.08.1998 по 01.08.2000 та про призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій на підставі п.71 Прикінцевих положень Закону №1058. 25.04.2022 позивачка повторно звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила зарахувати період її роботи з 01.09.1998 по 30.09.2000 включно до педагогічного стажу, а також просила зазначити причини невиплати спірної допомоги у розмірі 10 місячних пенсій. Листом №6502-6176/А-02/8-1700/22 від 20.05.2022 ГУ ПФУ повідомило відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті спірної грошової допомоги у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 30 років. Зазначив, що запис №10 трудової книжки про переведення з 27.08.1998 на посаду бібліотекара «і вчителя фізкультури з неповним навантаженням» (наказ №175 від 25.08.1998) та номер наказу у записі №11 про переведення на посаду вчителя початкових класів з 01.09.2003 (наказ №126к від 01.09.2003) дописано іншим чорнилом. Крім того, довідка Радивилівського ліцею №1 від 22.02.2022 за №01-60/130 не відповідає записам її трудової книжки. Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи позивачки на посаді бібліотекара має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788. Суд також дійшов висновку, що трудова книжка позивачки містить чіткі та зрозумілі записи щодо роботи на посаді бібліотекара в спірний період, які ніким не оспорювалися, а тому підстави для не зарахування періоду роботи з 01.09.1998 по 30.09.2000 до спеціального стажу позивачки, який дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підставі п.71 Прикінцевих положень Закону №1058 відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788 та Законом №1058, а також іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до п.21 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1058, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону №1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788. Пунктом «е» статті 55 Закону №1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відповідно до пункту 71 розділу Прикінцевих положень Закону №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 (далі Порядок №1191). Пунктом 2 Порядку №1191 передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788, що передбачені Постановою №909. Зміст Розділу 1 «Освіта» Постанови №909 в частині «Найменування закладів і установ» містить зазначення «Бібліотеки», а в частині «Найменування посад» містить зазначення «завідуючі, бібліотекарі», при цьому зміст пункту 2 «Примітки» даного нормативно-правового акта визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки. За змістом пункту 2 «Примітки» Постанови №909, в контексті дії пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату відповідної грошової допомоги зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на відповідних посадах незалежно від форми власності або відомчої належності таких закладів і установ. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стаж роботи позивачки на посаді бібліотекара має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788. Крім того, право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.71 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058 не залежить та не пов`язується з призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком. Отже, робота на посаді бібліотекара надає право на отримання грошової допомоги відповідно до п.71 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Постановою №909 закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, передбачено бібліотекарів бібліотек. Разом з тим, відповідно до п.2 приміток до Постанови №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Отже, враховуючи наведені положення Закону, приймаючи до уваги, що Постановою №909 передбачена посада бібліотекара незалежно від форми власності, відомчої належності закладів і установ або статусу, колегія суддів зазначає, що період роботи позивачки на посаді бібліотекара має зараховуватись до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону №1788. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 по справі №127/9277/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Разом з тим, порядок підтвердження стажу визначено у статті 62 Закону №1788, відповідно до якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. На виконання вимог статті 62 Закону №1788 постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), пунктами 1, 2 якого визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідач не зарахував позивачці періоди її роботи, оскільки довідка №1 від 22.02.2022 за №01-60/130 не відповідає записам трудової книжки позивачки, а запис у трудову книжку позивачки (№10, №11) внесено іншим чорнилом. З приводу цього, суд першої інстанції вірно зазначив, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, зокрема, за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.03.2020 по справі №446/656/17, від 21.05.2020 по справі №550/927/17. При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивачки, а отже не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Записами у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 підтверджується той факт, що 27.08.1998 ОСОБА_1 була переведена на посаду бібліотекара і вчителя фізкультури з неповним навантаженням (наказ №175 від 25.08.1998) та 01.09.2003 переведена на посаду вчителя початкових класів (наказ №126к від 01.09.2003, наказ №60 від 31.07.2003). Аналізуючи дії відповідача, колегія судів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка на час призначення їй пенсії за віком працювала у відповідному закладі освіти та має достатній трудовий стаж роботи в даному закладі, при цьому, раніше не отримувала пенсію, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вона має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17жовтня 2022 року по справі №460/20136/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Т. І. Шинкар С. М. Шевчук