Постанова КГС ВС № 910/17556/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2023 року м. Київ cправа № 910/17556/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д., за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б., представників учасників справи: позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І. від 29.06.2022 та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Агрикова О. В., Мальченко А. О., Чорногуз М. Г. від 30.11.2022 за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 11 639 729,79 грн, Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.02.2023 № 29.3-02/536 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/17556/21 у зв`язку із рішенням Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 про відставку судді ОСОБА_1 . Згідно із протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 28.02.2023 для розгляду справи № 910/17556/21 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Вронська Г. О., Кондратова І. Д.

1. Історія справи Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 11 639 729,79 грн, з яких 9 367 059, 40 грн заборгованості, 1 310 658, 22 грн інфляційних втрат та 962 012, 17 грн 3% річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" основну заборгованість у розмірі 9 367 059,40 грн, 3% річних у розмірі 962 012,17 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 310 658,22 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 139 676,75 грн. 24.01.2022 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, в якій позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 60 000,00 грн.

2. Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн. Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що: - з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням обсягу наданих послуг; - судом не може бути визнано обґрунтованою суму витрат, що підлягає стягненню з відповідача, пов`язану з підготовкою вимоги щодо сплати заборгованості по договору №02/19 на стадії досудового врегулювання спору, оскільки така послуга не пов`язана з розглядом даної справи; - відтак, співставляючи вартість наданих юридичних послуг адвокатом в межах даної справи та середньостатистичну вартість юридичних послуг у місті Києві у категорії таких справ (погодинна тарифікація яких становить 1 000,00 грн - 1 500,00 грн за 1 годину), суд приходить до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 60 000, 00 грн не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, є незначної складності та суть її вирішення зводилась до стягнення боргу за підписаними сторонами актами прийняття виконаних робіт за №02/19 від 26.02.2019. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що: - здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, зважаючи на доведеність неспівмірності таких витрат, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, який підлягає покладенню на відповідача та наявності підстав для стягнення з відповідача суми відшкодування витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 35 000,00 грн; - відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодної підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та зменшення адвокатських витрат до 1 000, 00 грн, а лише зазначено про невідповідність критеріям реальності та розумності таких витрат; - судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення досліджено та враховано співрозмірність з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції та зменшено витрати на правову (правничу) допомогу майже на половину.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи У касаційній скарзі скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правову (правничу) допомогу до 1000,00 грн. Скаржник у якості підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (частина 3 статті 126 та частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Корпорація "ТСМ ГРУП" відзив на касаційну скаргу не надала, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Позиція Верховного Суду Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21). Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем разом з позовною заявою до суду першої інстанції було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу складають 70 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору складають 151 221,00 грн. 20.01.2022 до закінчення судових дебатів позивачем подано заяву про те, що докази щодо розміру понесених судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. 24.01.2022 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, в якій позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 60 000,00 грн. На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн, позивачем: - до позовної заяви було надано, зокрема, копії: - ордеру серії АА №1152099 від 27.10.2021; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2726 від 21.12.2006 року на ім`я Сидоренко В. В.; договору №13/10/21 про надання юридичних послуг від 13.10.2021; - до заяви про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу додано копії: акта №1 здачі-прийняття наданих послуг від 20.01.2022; рахунку №1 від 23.11.2021 на суму 70 000, 00 грн; платіжного доручення №361 від 01.12.2021 на суму 70 000, 00 грн. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору №13/10/21 про надання юридичних послуг від 13.10.2021, укладеного між Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Сидоренко і Партнери" (далі - адвокатське об`єднання) клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере не себе зобов`язання надавати юридичні послуги в об`ємі та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору). Згідно із пунктом 2.1 договору адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати клієнтові юридичну допомогу (послуги) щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661) на користь клієнта по договору на виконання комплексу робіт №02/19 (№НАЕК 20-123-08-19-05292) від 26.02.2019. Пунктом 4.2 договору передбачено, що вартість послуг, визначених в пункті 2.1 даного договору, розраховується шляхом множення кількості годин, витрачених адвокатом адвокатського об`єднання, який надавав юридичну допомогу клієнтові на вартість ставки однієї години роботи адвоката адвокатського об`єднання, визначеної в пункті 4.3 даного договору. Відповідно до пункту 4.3 договору вартість ставки почасової роботи адвоката адвокатського об`єднання складає - 3000, 00 (три тисячі) гривень 00 коп., без ПДВ. Згідно із пунктом 4.3.1 договору клієнт додатково оплачує на рахунок адвокатського об`єднання гонорар за участь адвоката адвокатського об`єднання у судових засіданнях по судовій справі щодо представництва законних інтересів клієнта в Господарських судах України у розмірі 5000, 00 грн (п`ять тисяч) гривень 00 коп. без ПДВ за кожне судове засідання. Відповідно до платіжного доручення №361 від 01.12.2021 позивачем сплачено на користь адвокатського об`єднання 70 000, 00 грн на підставі виставленого рахунку №1 від 23.11.2021. 20.01.2022 між клієнтом та адвокатським об`єднанням підписано акт №1 здачі - прийняття наданих послуг на суму 60 000,00 грн, відповідно до якого адвокатським об`єднанням були надані послуги з надання правової допомоги в наступному обсязі: «- детальний аналіз договору № 02/19 та первинних документів до нього, аналіз судової практики та надання клієнту юридичної консультації щодо судової перспективи по стягненню заборгованості за договором № 02/19; кількість витраченого часу 4 год, вартість за 1 годину 3000,00 грн; - підготовка вимоги щодо сплати заборгованості по договору № 02/19 на стадії досудового врегулювання спору; кількість витраченого часу 3 год, вартість за 1 годину 3000,00 грн; - проведення розрахунків суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми по договору № 02/19 та надання консультації клієнту щодо розміру та порядку сплати судового збору; кількість витраченого часу 2 год, вартість за 1 годину 3000,00 грн; - написання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором № 02/19 та підготовка доказів по справі (сканування документів доданих до позовної заяви) ; кількість витраченого часу 7 год, вартість за 1 годину 3000,00 грн; - представництво законних інтересів клієнта у справі № 910/17556/21 (зокрема участь адвоката адвокатського об`єднання у судовому засідання 23.12.2021 в Господарському суді міста Києва); 1 судове засідання, вартість 5000 грн; - представництво законних інтересів клієнта у справі № 910/17556/21 (зокрема участь адвоката адвокатського об`єднання у судовому засідання 20.01.2022 в Господарському суді міста Києва); 1 судове засідання, вартість 5000 грн.». Як вбачається із матеріалів справи, 25.11.2021 (до подання позивачем 24.01.2022 доказів понесення витрат на правничу допомогу) до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу. Дане клопотання мотивовано тим, що: заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн не відповідає критеріям реальності та розумності; позивачем, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не доведено надання зазначених послуг у зазначеній сумі; позивачем не надано доказів на підтвердження виконаних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг. Наведене, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Суд враховує, що клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу фактично подано на попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача. Водночас відповідачем не подано будь-які заперечення щодо поданих позивачем, відповідно до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Касаційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" також не містить жодного розрахунку чи доказу, якими б відповідач обґрунтовував свою незгоду з розрахунком витрат позивача. Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 60 000, 00 грн не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, є незначної складності та суть її вирішення зводилась до стягнення боргу за підписаними сторонами актами прийняття виконаних робіт за №02/19 від 26.02.2019, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Що ж до доводів відповідача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (частина 3 статті 126 та частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті. Верховний Суд враховує, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень частини 3 статті 126 та частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише зазначає про те, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи позивачем було подано документальне підтвердження надання правової допомоги. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Розподіл судових витрат З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 910/17556/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. М. Губенко Судді Г. О. Вронська І. Д. Кондратова