Постанова 4813 № 947/37654/21

Номер провадження: 22-ц/813/2941/23 Справа № 947/37654/21 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.02.2023 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судці: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Куриленко О.М. 10 лютого 2022 року у м. Одеса, - встановила: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 106298, виданий 20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованість у розмірі 51 741,30 гривень, та стягнути з відповідача судові витрати. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що виконавчий напис здійснено без доведеності безспірності вимог кредитора, відсутні фінансові документи, які б підтверджували розмір та нарахування заборгованості, що виключає безспірність вимог, а також приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на кредитному договорі, який нотаріально не засвідчений. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він не мав договірних правовідносин з відповідачем та не отримував вимог або претензій відповідача, і ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не надало доказів зворотнього. Таким чином, не маючи жодного документу, який би свідчив про зобов`язальні, грошові правовідносини між сторонами, суд першої інстанції вирішив справу, виходячи з презумпції правомірності грошових вимог до апелянта з боку відповідача. Сторони про розгляд справи на 21.02.2023 року були сповіщені належним чином. Заяв, клопотань від учасників справи на адресу Одеського апеляційного суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. від 22.11.2021 року було відкрито виконавче провадження № 67617409 з примусового виконання виконавчого напису № 106298 від 20.11.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 51 741,30 грн. (а.с.11). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. від 23.11.2021 року було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 . Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі в тексті - Порядок) передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі №6-887цс17. Таким чином, обов`язок доводити суду наявність спору з приводу наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором покладено саме на боржника, який в даному випадку є позивачем по справі. Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даною позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в тому числі і з підстав його вчинення у відсутності обов`язкових документів, передбачених законом, не надав судам першої та апеляційної інстанцій ані копії спірного виконавчого напису, ані відповідних доказів на підтвердження викладеного. Так, одночасно з подачею позову позивач просив витребувати від приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. належним чином посвідчену копію нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 106298, виданого 20.11.2020 року. Ухвалою суду першої інстанції від 01.12.2021 року клопотання позивача було задоволено. На виконання даної ухвали, приватним нотаріусом Горай О.С. 18.01.2022 року на адресу суду було надіслано листа, в якому він повідомив що витребувані ухвалою суду документи не можуть бути надані, оскільки 28.07.2021 року у нотаріальній конторі були проведені слідчі дії, в результаті яких вилучені документи нотаріального діловодства та архіву відповідно до ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира Перекупки І.Г. від 27.07.2021 року. Судом першої інстанції у судовому засіданні від 17.01.2022 року було повідомлено ОСОБА_1 про неможливість витребування доказів від приватного нотаріуса Горай О.С., та роз`яснено право витребувати виконавчий напис та документи, що стали підставою для його вчинення, від відповідача або приватного виконавця, однак, позивач не скористався своїм правом та будь-яких клопотань про витребування необхідних доказів на підтвердження позовних вимог ним заявлено не було, а суд, враховуючи диспозитивність процесу, позбавлений права самостійного витребування доказів. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно вимог ЦПК України, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю. В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та, в порушення принципу диспозитивності, самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів на обґрунтування позовних вимог, не надав самого оспорюваного виконавчого напису та документів, що стали підставою для його вчинення, обмежившись лише твердженнями в позові про незаконність спірного виконавчого напису. Жодного клопотання про витребування документів, на підставі яких, зокрема, приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, до судів першої та апеляційної інстанції не надходило, що позбавило суди можливості, у повному обсязі, перевірити викладені в позовній заяві доводи та обґрунтування. При цьому, згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи вищенаведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити. Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не мав договірних правовідносин з відповідачем та не отримував вимог або претензій відповідача, і ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не надало доказів зворотнього. Таким чином, не маючи жодного документу, який би свідчив про зобов`язальні, грошові правовідносини між сторонами, суд першої інстанції вирішив справу, виходячи з презумпції правомірності грошових вимог до апелянта з боку відповідача. Колегія суддів приймає до уваги, що підтвердженням існування договірних відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» є постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2021 року та про арешт коштів боржника, з яких вбачається, що підставою для здійснення виконавчих дій є заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс». При цьому, апелянтом не надано жодного доказу того, що він звертався до суду зі скаргами на дії приватного виконавця, здійснені останнім у межах виконавчого провадження №67617409, та що такі скарги були задоволені судом. Таким чином, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів відсутності договірних правовідносин з відповідачем по справі. Крім того апелянт, як сторона зазначеного виконавчого провадження, мав передбачене Законом України «Про виконавче провадження» право особисто ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження та робити з них необхідні копії, а відтак, мав можливість надати судам першої та апеляційної інстанцій копії документів, які стали підставою для відкриття виконавчого провадження, зокрема, оскаржуваного виконавчого напису №106298, виданого 20.11.2020 року. Клопотань про витребування у приватного виконавця матеріалів виконавчого провадження №67617409 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 не надходило, при цьому, згідно положень статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Данна справа не відноситься до випадків (захист прав неповнолітніх, недієздатних, тощо) коли законом надано право збирання доказів з ініціативи суду. На підставі викладеного, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції приходить висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2022 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 10 березня 2023 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе