Постанова КЦС ВС № 824/265/21

Постанова Іменем України 02 березня 2023 року м. Київ справа № 824/265/21 провадження № 61-1080ав23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., за участю секретаря судового засідання Бабійчук В. С., учасники справи: заявник (стягувач) - IEC Industrie Export GmbH (Німеччина), представник заявника - Муляр Євгеній Григорович, боржник - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», представник боржника - Гвоздицький Костянтин Олегович, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі судді Гуля В. В. у справі за заявою IEC Industrie Export GmbH (Німеччина)про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»» про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог заявника 29 листопада 2021 року IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) звернулося до суду із заявою про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП України) від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021. Заяву мотивовано тим, що рішенням МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) стягнуто 349 861,99 євро, з яких: 326 215,46 євро - основний борг, 12 762,62 євро - три відсотки річних та 10 883,91 євро - відшкодування витрат з арбітражного збору. Припинено провадження у справі у частині позовних вимог в загальній сумі 75,63 євро у зв`язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражних витрат у сумі 2,18 євро. Посилаючись на те, що зазначене рішення арбітражного суду є чинним та обов`язковим для сторін, отже підлягає примусовому виконанню, заявник просив визнати та надати дозвіл на його виконання. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року заяву IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) задоволено. Визнано та надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом»на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) заборгованості у розмірі 349 861,99 євро, у тому числі: 326 288,24 євро - основного боргу, 12 765,47 євро - трьох процентів річних, 10 883,91 євро - витрат по сплаті арбітражного збору. Ухвалу суду мотивовано тим, що сторонами укладено арбітражну угоду, спір підвідомчий МКАС при ТПП України, рішення якого від 20 жовтня 2021 року набрало чинності та є обов`язковим до виконання і підстав для відмови у наданні дозволу на його виконання не встановлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 21 січня 2023 року ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, постановлену ним як судом першої інстанції, у якій просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року суперечить публічному порядку України, оскільки загрожує безпеці та економіці України, фактично буде надано дозвіл на стягнення коштів у розмірі 349 861,99 євро з підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави Україна, та матиме наслідок належного забезпечення оплати заробітної плати працівникам, можливості доведення підприємства до банкрутства, впливу на належне забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання суб`єктів господарювання та населення, зокрема в зимовий період, а також постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики. Також боржник посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінки його доводам щодо невідповідності заяви вимогам частини другої статті 476 ЦПК України, зокрема, що у заяві не зазначено імена (найменування) учасників арбітражного розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження. Відзив на апеляційну скаргу У лютому 2023 року від IЕС Industrie Export GmbHнадійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність постановленої апеляційним судом ухвали. Крім того просив судові витрати та витрати на правову допомогу, пов`язані з подачею та розглядом апеляційної скарги покласти на відповідача. IЕС Industrie Export GmbH не погоджується із аргументами заявника про те, що визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України рішення суперечить публічному порядку України, оскільки на їх підтвердження не надано жодних доказів. ДП «НАЕК «Енергоатом» має реальну можливість погасити заборгованість перед позивачем і це ніяким чином не вплине на платоспроможність заявника, з огляду на його фінансове становище. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до судового розгляду на 02 березня 2023 року. Позиція сторін у суді апеляційної інстанції У судовому засіданні представник ДП «НАЕК «Енергоатом» Гвоздицький К. О. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник IЕС Industrie Export GmbH Муляр Є. Г. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін та стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» 400 євро в рахунок компенсації витрат на правничу допомогу, надавши відповідні докази про понесені витрати. Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Гвоздицький К. О. просив відмовити Industrie Export GmbH в задоволенні клопотання, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки розмір адвокатського гонорару в сумі 400,00 євро не доведений документально, не відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатами послуг. У випадку, якщо суд задовольнить відповідне клопотання, просив зменшити розмір таких витрат, оскільки справа не є складною. Аналогічні доводи містяться у поданому у лютому 2023 року ДП «НАЕК «Енергоатом» до Верховного Суду клопотанні про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу або їх зменшення (а. с. 57-59, т. 2), на які заявником надано заперечення у лютому 2023 року (а. с. 64, 65, т. 2). Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 17 грудня 2018 року на підставі рішення Тендерного комітету «НАЕК «Енергоатом» від 27 листопада 2018 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та IEC Industrie Export GmbH укладено контракт № 53-129-01-18-01687. За умовами контракту IEC Industrie Export GmbH зобов`язався поставити продукцію - трансформатори напруги та струму виробництва Koncar-Instrument Transformers Inc. (Хорватія) для ВП «Хмельницька АЕС», ВП «Запорізька АЕЧС» та ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на суму 419 215,46 євро, а ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов`язався прийняти та платити вартість продукції. У пункті 9.2 розділу ІХ вказаного контракту сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. Усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Пунктом 10.1 розділу Х контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 січня 2020 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених контрактом, контракт діє до закінчення дії гарантії на продукцію. Рішенням МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) стягнуто 349 861,99 євро, з яких: 326 215,46 євро - основний борг, 12 762,62 євро - три відсотки річних та 10 883,91 євро - відшкодування витрат з арбітражного збору. Припинено провадження у справі у частині позовних вимог в загальній сумі 75,63 євро у зв`язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражних витрат у сумі 2,18 євро. Згідно з довідкою МКАС при ТПП України від 15 листопада 2021 року, адресованому компетентному суду за місцем виконання, рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року є остаточним та набуло законної сили з дати його винесення - 20 жовтня 2021 року (а. с. 29, т. 1).

Мотивувальна частина Згідно з частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК УкраїниВерховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Відповідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на таке. Відповідно до статті V Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті

36. Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України. Порядок розгляду і вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в главі 3 розділу ІХ «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» ЦПК України. Згідно зі статтею 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором; згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. За змістом статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо сторона, проти якої воно спрямоване, подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; ґ) або рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято. У визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути відмовлено, якщо суд визнає, що відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви. Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення міжнародного арбітражного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача. Необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є блокуванням такого рішення і матиме характер штучного нормативного бар`єра, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших країнах. Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення порушуватиме частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти (рішення у справі «Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 301-В ). Установивши, що рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року набрало чинності і підлягає виконанню, а також відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви IEC Industrie Export GmbH про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року, передбачених статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, статтею 478 ЦПК Українита статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Київський апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви. ДП «НАЕК «Енергоатом» у апеляційній скарзі однією з підстав для відмови у задоволенні заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року зазначає, що задоволення заяви суперечить публічному порядку України. Відхиляючи такі доводи апеляційної скарги, Верховний Суд зазначає таке. Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини першої статті 478 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо суд визнає, що визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Згідно з статтею 12 Закону України «Про міжнародне приватне право» норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України. Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України. Під публічним порядком необхідно розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Міжнародний публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи: у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, не порушення територіальної цілісності тощо. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний і державний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов`язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня 1995 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року. Таким чином, основною метою застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення правових колізій різних країн. Об`єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин. Відповідно до частини другої статті 81 «Про міжнародне приватне право», частини другої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта. Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Заявляючи про порушення рішенням арбітражного суду публічного порядку України ДП «НАЕК «Енергоатом», оскільки стягнення грошових коштів у розмірі 349 861,99 євро загрожує безпеці та економіці України. Заперечуючи проти доводів заявника IЕС Industrie Export GmbH посилалося на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» має реальну можливість погасити заборгованість перед позивачем і це ніяким чином не вплине на платоспроможність заявника, з огляду на його фінансове становище. Зокрема посилалося на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» є прибутковою організацією, 2021 рік заявник закінчив з чистим прибутком 5,914 млрд грн. Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно, це рішення поширює свою дію тільки на боржника. Крім того, спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), зі змісту договору не вбачається факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не зачіпається. Рішення міжнародного комерційного арбітражу не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне чи аморальне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства. Під час розгляду справ про визнання і надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку. Обставини, встановлені рішенням МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям. При цьому Верховний Суд зазначає, що оспорюване рішення МКАС при ТПП ухвалено 20 жовтня 2021 року, до введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року). Факт військової агресії Російської Федерації проти України підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. Водночас матеріали справи не містять і боржником не надано доказів на підтвердження того, що арбітражним рішенням стягнуто заборгованість на користь юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора або що фактичним набувачем виплат, вимог та доходів в результаті примусового виконання вказаного рішення буде юридична особа Російської Федерації. Даних про те, що компанія IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) пов`язана із державою-агресором або її громадянами матеріали справи не містять та боржником таких обставин не доведено. Питання про те, чи суперечить публічному порядку рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року вирішувалось судом при оспорені цього рішення в судовому порядку. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року публічному порядку України не суперечить (справа № 824/15/22) (а. с. 107-129, т. 1). До вирішення справи № 824/15/22 ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року було зупинено провадження у справі, яка переглядається. Зважаючи на викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюване рішення МКАС при ТПП України ухвалено компетентним арбітражним судом відповідно до укладеного між сторонами договору та виконання цього рішення не суперечить публічному порядку України. Доводи касаційної скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» про те, що суд першої інстанції не надав оцінки його доводам щодо невідповідності заяви вимогам частини другої статті 476 ЦПК України, зокрема, що у заяві не зазначено імена (найменування) учасників арбітражного розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки заява містить імена (найменування) учасників арбітражного розгляду та їх місцезнаходження, зокрема позивача IEC Industrie Export GmbH (Німеччина), адреса місця знаходження: Dammwerg, 7, Mainz, Germany, D-55130, tel. +49(0) 175-405-96-90 E-mail: iec2014gmbh@gmail.com, а також відповідача - ДП «НАЕК Енергоатом», адреса місцезнаходження: вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032, Україна, ідентифікаційний код 24584661. При цьому заявник не повинен був зазначати учасником арбітражного розгляду у справі № 88/2021 відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі», оскільки таким є Державне підприємство «НАЕК «Енергоатом». Відповідно до статті 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила. Боржником та учасником справи є саме ДП «НАЕК «Енергоатом» незалежно від того, що інтереси останнього в ході арбітражного розгляду були представлені його відокремленим підрозділом, а тому заявник не повинен був у заяві зазначати найменування відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» та його місцезнаходження. Щодо вирішення заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про відшкодування витрат на правову допомогу Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відзиві на апеляційну скаргу представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) адвокат Муляр Є. Г. просив, зокрема покласти на ДП «НАЕК «Енергоатом» витрати на правову допомогу, понесені особою, інтереси якої він представляє, що пов`язані з апеляційний розглядом справи. У лютому 2023 року від представника IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) адвокат Муляр Є. Г. надійшла заява про розподіл судових разом із доказами про розмір витрат, понесених IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) на професійну правничу допомогу в зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції. Так, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, його представник надав: - договір про надання правової допомоги від 30 березня 2021 року № KMLF/20/2021, укладений між адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» та IEC Industrie Export GmbH (Німеччина); - додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги від 30 березня 2021 року № KMLF/20/2021, укладену 03 лютого 2022 року між адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» та IEC Industrie Export GmbH (Німеччина), за умовами якої адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснювати представництво клієнта в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду у апеляційному провадженні щодо ухвали Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 824/265/21 про надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 20 жовтня 2021 року (пункт 1); загальна сума додаткової угоди (сума гонорару адвокатського об`єднання) становить 400,00 євро, які клієнт сплачує адвокатському об`єднанню протягом трьох робочих днів з дати укладення цієї угоди (пункт 2); - рахунок від 08 лютого 2023 року № 21/2021/6 на оплату, передбачених додатковою угодою, послуг в сумі 400,00 євро; - банківську виписку від 10 лютого 2023 року про переведення IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) на рахунок адвокатського об`єднання «Юридична фірма «Копусь і Муляр» грошових коштів в сумі 400,00 євро за вищевказаним рахунком № 21/2021/6; - ордер про надання IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) правничої допомоги у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду адвокатом Муляром Є. Г. від 06 лютого 2023 року серії АА № 1275826; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 02 липня 2018 року серії КВ № 000240, видане Радою адвокатів міста Києва Муляру Є. Г. Аналіз матеріалів справи свідчить, що у суді апеляційної інстанції представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) подав відзив на апеляційну скаргу на 8 сторінках. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. За умовами додаткової угоди № 4 до договору про надання правової допомоги від 30 березня 2021 року № KMLF/20/2021 IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) зобов`язалося оплатити послуги Адвокатського об`єднання «Юридична фірма «КОПУСЬ І МУЛЯР» у євро. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд має право у своєму судовому рішенні вказувати про стягнення грошової суми в іноземній валюті, у якій і підлягає тоді його виконання (дивитись, наприклад, постанови Великої Плати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц). У зв`язку з цим, враховуючи договірні умови оплати IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) адвокатських послуг, Верховний Суд визначає відшкодування витрат на правничу допомогу в євро. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. З огляду на наявність клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» про зменшення розміру правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та відсутність у тексті додаткової угоди умов щодо форми і порядку обчислення адвокатського гонорару, проаналізувавши обсяг наданих Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Копусь і Муляр» послуг, колегія суддів вважає, що заява IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню частково на суму 200 євро. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для її задоволення. Керуючись статтями 24, 268, 351, 367, 368, 374, 375, 381-384, 474 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) витрати, понесені на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, у сумі 200 (двісті) євро. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара