Постанова 4803 № 202/3068/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/273/23 Справа № 202/3068/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суд м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року по справі за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Байдук Марина Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Фаст Лілія Дмитрівна про визнання права власності за добросовісним набувачем,- ВСТАНОВИЛА: В травні 2020 року до Індустріального районного суд м.Дніпропетровська надійшов позов керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна та в жовтні 2020 року - зустрічний позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Байдук М.М., приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Фаст Л.Д. про визнання права власності за добросовісним набувачем. В обґрунтування позовних вимог Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради зазначала, що під час здійснення представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 встановлено безпідставне вибуття із комунальної власності територіальної громади м.Дніпра нерухомого майна житлового фонду, а саме квартири АДРЕСА_1 . Зазначала, що 14.09.2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.08.2018 року у справі №201/6698/18 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Однак, постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.12.2019 у справі №201/6698/18 задоволено апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області та скасовано вказане рішення, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовлено у повному обсязі. При цьому, постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не була приватизована та є об`єктом права комунальної власності. Разом із цим, на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції, квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20.09.2018 року ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_3 . У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2018 року зазначену квартиру ОСОБА_3 відчужено на користь ОСОБА_1 . Зазначене свідчить про те, що під час укладення даного договору вказана квартира вибула із власності територіальної громади м.Дніпра без її волі та Дніпровська міська рада як власник спірного майна має право на його витребування на підставі ст.388 ЦК України. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначав, що в розумінні ст.ст.330, 388 ЦК України, є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки зазначена квартира була придбана за договором купівлі-продажу та на момент укладання правочину ОСОБА_3 надала правовстановлюючі документи на вказану квартиру, про претензії третіх осіб йому не було відомо, тому він не мав жодних сумнівів з приводу належного власника квартири. Після укладання договору купівлі-продажу квартири розпочав ремонтні роботи, для подальшого нормального проживання із сім`єю, оскільки на момент купівлі квартира не була придатна для проживання. Наголошував, що йому не було відомо про те, що ОСОБА_3 не мала права відчужувати квартиру, оскільки на момент укладання правочину жодних обмежень і заборон не існувало. Просив суд визнати його добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на квартиру. Рішенням Індустріального районного суд м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року позов керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна - задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1644160312101). В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Байдук М.М., приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Фаст Л.Д. про визнання права власності за добросовісним набувачем - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області сплачений судовий збір у сумі 8 573 грн. 23 коп. В апеляційній скарзі на рішення Індустріального районного суд м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 просить cкасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09.02.2022 року у справі №202/3068/20. Постановити нове рішення яким: - відмовити у задоволені позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644160312101); -визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на відповідачів. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суд м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року Дніпропетровська обласна прокуратура зазначила, що звернення до суду із вказаним позовом направлене на забезпечення дотримання вимог законів України якими врегульовано умови, підстави та порядок набуття речових прав на житлові приміщення комунальної форми власності, із врахуванням інтересів значної кількості громадян, які позбавляються можливості забезпечення своїх житлових потреб. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.19.2019 року рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв. м., житловою площею 38,5 кв. м., та додаткове рішення цього ж суду від 06 травня 2019 року скасовано та у скасованій частині ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено у повному обсязі. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не була приватизована та є об`єктом права комунальної власності. 11.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Байдук М.М., та зареєстровано в реєстрі за №12241. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до положень ч.1 ст.319 та ст.658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Частиною 3 ст.41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст.318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно з ч.7 ст.319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.321 ЦК України). Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч.1 ст.330 ЦК України). Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача. Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Встановивши відсутність волевиявлення Дніпровської міської ради на відчуження спірного нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування цього майна від ОСОБА_1 . Проявивши необачність, зважаючи на відкритий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 не звернув увагу, що право власності на квартиру протягом двох місяців реєструвалося за різними особами. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тобто спірне нерухоме майно не є його єдиним постійним місцем проживання. З огляду на наведене, а також ураховуючи значну потребу в забезпеченні житлом найменш соціально захищених категорій населення територіальної громади міста Дніпра, витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на користь територіальної громади міста Дніпра не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, та не покладає на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання. Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації), не позбавляє ОСОБА_1 , як добросовісного набувача квартири, можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири щодо повернення йому сплачених грошових коштів, з підстав передбачених статтею 661 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна підлягають є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У зв`язку із задоволенням первісного позову, зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Байдук Марина Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Фаст Лілія Дмитрівна про визнання права власності за добросовісним набувачем не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що прокуратура не мала належних та достатніх повноважень на звернення із даним позовом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Дніпровською міською радою, як власником спірного майна та органом, уповноваженим здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах, протягом тривалого часу, не вжито заходів для відновлення власних майнових прав, що порушує визначені Конституцією та законодавством України права та інтереси територіальної громади, у спільній власності якої перебуває спірне майно, даний позов пред?явлено прокуратурою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради. На думку Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №806/2361/18 нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень -він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. Прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Дніпровської міської ради скеровувались листи з інформацією щодо порушення інтересів держави, що полягають у безпідставному володінні та користуванні нерухомим майном комунальної власності та надавався достатній час для відновлення порушених інтересів власника. У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Касаційним господарським судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Враховуючи, що інтереси держави у зв`язку із протиправним набуттям права власності на комунальне майно до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від15.12.2020 у справі №904/82/19, від 19.01.2021 у справі №904/71/19, від 02.02.2021 у справі №904/75/19, від 19.01.2022 у справі № 172/232/20. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що прокуратура та, у подальшому, суд порушили його права як законного власника та добросовісного набувача квартири АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Спірне майно є власністю територіальної громади в особі Дніпровської міської ради і у приватну власність не передавалось, вибуло з власності територіальної громади поза її волею. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.03.2020 у справі №910/8965/18, від 24.03.2020 у справі №200/9962/17. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суд м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова