Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/4344/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 березня 2023 року м. Чернівці справа № 727/4344/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. секретар Конецька Д. Г. позивач ОСОБА_1 відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 7 грудня 2022 року головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я. В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Позивачка просила: - визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради (далі-КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради ) Струка В. І. №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року; - стягнути з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 02 травня 2022 року; - стягнути з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень. Позов мотивований тим, що з 2005 року вона працює лікарем-стоматологом в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради. З 02 травня 2022 року наказом генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В.І. за №62-К від 29 квітня 2022 року її було переведено на 0,5 штатної посади лікаря-стоматолога поліклініки. Із вказаним наказом вона не погоджується та вважає його незаконним. Зазначала, що незважаючи на внесення змін до трудового законодавства на період дії воєнного стану, обов`язковою умовою залишилася фактична зміна істотних умов праці, що у даному випадку є відсутнім, а отже її безпідставно було переведено на 0,5 ставки штатної посади лікаря-стоматолога. Позивачка вважала, що прийняття відповідачем рішення про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці, при цьому вказівка останнього на невиконання виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та 1 квартал не відповідає вимогам Закону, а саме: через відсутність змін в організації виробництва і праці; відсутність документального підтвердження встановлених планів для лікарів та доведення їх до відома працівників; відсутність документального підтвердження невиконання лікарями встановлених планів; відсутність правового обґрунтування підстав видачі наказу №62-К від 29 квітня 2022 року з урахуванням періодів, на які не поширювалася дія воєнного стану з 01 квітня 2021 року по 24 лютого 2022 року; відсутність у наказі відомостей щодо змін в організації виробництва і праці та змін істотних умов праці в організації виробництва і праці. Також позивач посилалась на те, що її не було ознайомлено з посадовою інструкцією, оскаржуваним наказом та наказом №25 від 28 січня 2021 року, яким було визначено норми навантаження лікарів-стоматологів-терапевтів, а отже їй було не відомо про встановлену норму навантаження при наданні стоматологічної допомоги на терапевтичному прийомі у розмірі 23 УОП за зміну. Сума одержаної нею заробітної плати за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року у розмірі 15 972 гривень 03 копійки не може свідчити про значні фінансові витрати відповідача. Посилалась на те, що на штатних працівників комунальних некомерційних підприємств поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України №2 від 12 січня 2022 року. Відповідно оплата здійснюється за загальними правилами для медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров`я. Зокрема, Кабінетом Міністрів України встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше 20 000 гривень лікарям та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я. На даний час більшість комунальних некомерційних підприємств, керуючись статтею 97 КЗпП України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно встановлює умови оплати праці своїх працівників, прописуючи їх у колективному договорі. Повідомила, що у травні 2022 року їй було виплачено заробітну плату у розмірі 5787 гривень 06 копійок, що свідчить про нарахування їй коштів як працівнику, який працює на 0,5 штатної посади лікаря-стоматолога-терапевта, в той час як фактичне переведення суперечить чинному законодавству і виплата мала здійснюватися як працівнику, що був прийнятий на роботу на 1,0 ставку лікаря-стоматолога-терапевта. Отже головний директор КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради здійснив незаконне переведення її на 0,5 штатної посади, порушив процедуру і неправильно визначив розмір її заробітної плати, що свідчить про необхідність відновлення трудових прав шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі за весь період переведення на 0,5 штатної посади у розмірі заробітної плати лікаря-стоматолога, який займає 1 штатну посаду з урахування розміру, який був запроваджений згідно постанови №2 Кабінету Міністрів України . Зазначила, що діями відповідача щодо видачі наказу, де містяться недостовірні відомості щодо переведення її на 0,5 штатної посади у зв`язку з начебто систематичним невиконанням виробничого плану, їй було завдано моральної шкоди. Нею завжди в повному обсязі виконувався виробничий план, свої обов`язки вона виконувала сумлінно. Отже видача наказу, який містить недостовірні дані щодо систематичного невиконання нею виробничого плану і як наслідок переведення на 0,5 штатної посади, принижує її честь та гідність, а також негативно впливає на її репутацію як спеціаліста в даній сфері в очах колег та клієнтів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивоване тим, що відповідач був вправі впроваджувати будь-які зміни в організації виробництва і праці, як в цілому по підприємству, так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, які вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності. Отже дії відповідача щодо зміни в організації виробництва та праці були обґрунтованими та документально оформленими. Відповідач дотримався установленого законом порядку проведення зміни істотних умов праці. З урахуванням норм закону, які регулюють трудові відносини у період дії воєнного стану , у період дії такого воєнного стану на КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради було покладено обов`язок попередити працівника про зміну істотних умов праці не пізніш як до запровадження таких умов, що у даному випадку дотримано та підтверджується копією наказу №62-К від 29 квітня 2022 року з відміткою про ознайомлення. Як вбачається із змісту заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 02 травня 2022 року, а отже правомірність нарахування роботодавцем заробітної плати за період з 01 квітня 2021 року по 30 квітня 2022 року не входить до предмету доказування у справі, а тому не розглядалося судом. Окрім того, позивачем не було подано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного розміру заробітної плати та її складових, які вона отримувала з 02 травня 2022 року. Окрім того, суду не було надано табелів обліку робочого часу за період з 02 травня 2022 року, на підставі яких суд міг би встановити фактично відпрацьований ОСОБА_1 робочий час. Враховуючи те, що право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення прав цієї особи у сфері трудових відносин, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою, а позивачем, відповідно до статті 81 ЦПК України, не доведено належними доказами факту порушення її прав у сфері трудових відносин, а отже і спричинення моральної шкоди відповідачем, суд дійшов висновку про відмову у позові і в частині відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не врахував та дослідив ту обставину, що позивачка не мала найнижчих показників щодо виконання роботи. Суд дійшов помилкового висновку про те, що працівникам підприємства 11 січня 2021 року було доведено до відома рішення Чернівецької міської ради № 17 від 29 грудня 2020 року «Про припинення роботи КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» внаслідок реорганізації та створення КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради та повідомлено про зміну з вказаного часу істотних умов оплати праці лікарів з погодинної на відрядну систему. Наказ КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради № 02-К від 11 січня 2021 року про початок статутної діяльності, на який посилається суд в своєму рішенні, в матеріалах справи відсутній. Посадова інструкція лікаря-стоматолога-терапевта, яка наявна в матеріалах справи, не містить обов`язкового реквізиту документу- дати його створення, дати ознайомлення лікаря з таким документом, дати погодження вказаного документу, дати затвердження посадової інструкції. Отже є очевидним те, що даний документ доведений до відома ОСОБА_1 після того, як вона у травні 2022 року звернулася в судовому порядку для захисту своїх прав. Наведені відомості у протоколі від 27 квітня 2022 року щодо показників виконання виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями - стоматологами-хірургами не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Докази, навні в матеріалах справи спростовують доводи відповідача про зменшення обсягу звернень за стоматологічною допомогою до КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради. Отже суд дійшов помилкового висновку про те, що на підприємстві відбулись зміни в організації виробництва і праці. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші сторони відзив на апеляційну скаргу не подавали.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що ОСОБА_3 наказом №31-пр від 18 жовтня 2005 року була прийнята на роботу в лікувальне відділення на 1,0 ставки лікаря-стоматолога-терапевта (а.с.52, 53 т.1). 29 квітня 2022 року наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, обумовлених систематичним недовиконанням виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року, і як наслідок, різким зростанням обсягу фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів, неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, для створення оптимальних умов щодо ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих продуктивних витрат підприємства, раціоналізації робочих місць та враховуючи об`єктивні показники фінансово-господарської діяльності КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради з метою недопущення звільнення працівників, керуючись статтями 3, 14 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року проведено з 02 травня 2022 року в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради зміни в організації виробництва і праці в лікувальному відділенні. Переведено з 02 травня 2022 року для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня, працівників лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради. Тривалість неповного робочого дня встановлюється, виходячи із балансу робочого часу на кожен календарний місяць в 2022 році з тривалістю 33-робочих години на тиждень. Для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня переведено лікаря-стоматолога-терапевта лікувального відділення із займанням 0,5 штатної посади ОСОБА_1 . Оплату праці працівника, переведеного для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня, проводити з врахуванням результатів виконання виробничого плану в умовних одиницях працеємності (УОП) за кожний календарний місяць. Ознайомити із даним наказом лікаря-стоматолога-терапевта про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці під підпис, в строк не пізніше 29 квітня 2022 року. В разі відмови лікаря-стоматолога-терапевта, згідно пункту 2.1 даного наказу від зміни істотних умов праці шляхом переведення на умови неповного робочого дня, запропонувати надати таку відмову у письмовій формі на строк до 02 травня 2022 року З вказаним наказом ОСОБА_4 ознайомилась 29 квітня 2022 року, про що свідчить її підпис у такому наказі (а.с.54-55 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону. Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року Помилковим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року у зв`язку із тим, що відповідачем доведено факт проведення ним змін в організації виробництва і праці, які передують змінам істотних умов праці. Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У статті 93 КЗпП України дано визначення заробітної плати: це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до статті 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України та статті 22 Закону «Про оплату праці» роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, установлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва й праці допускається зміна істотних умов праці (до яких належить системи й розміри оплати праці) у разі продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією або посадою. Про зміну таких істотних умов працівника потрібно повідомити не пізніше як за 2 місяці. Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці. Згідно зі статтею 29 Закону № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Однією з підстав припинення трудового договору згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Виходячи із викладеного, необхідно розмежовувати поняття «зміни в організації виробництва і праці» та «зміна істотних умов праці». Про це, наприклад, зазначив Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц (провадження № 61-34818св18), вказавши, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15). Отже, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 761/3388/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 332/890/20, від 08 липня 2020 року у справі № 501/3407/18 та від 27 січня 2021 року у справі № 212/2925/18 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 359/4555/21. Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 221/7326/18 зазначив, що термін «зміни в організації виробництва і праці» використовується в частині третій статті 32 та пункті 1 частині першій статті 40 КЗпП України, згідно з якими трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Під терміном «зміни в організації виробництва і праці» розуміється раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, серед них перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Із змісту пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України випливає, що випливає, що змінами в організації виробництва і праці також є: ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 25 січня 2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо. Скорочення чисельності та скорочення штату це не тотожні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися. Окрім того, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Наступними Указами Президента України від 14 березня 2022 року, 18 квітня 2022 року воєнний стан продовжувався строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №322/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб, тобто до 25 серпня 2022 року. У подальшому, строк дії воєнного стану було продовжено. Відповідно до статті 1 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,який набув чинності 24 березня 2022 року, передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Положеннями частини другої ст.3 Закону визначено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Як вбачається з матеріалів справи, 29 квітня 2022 року наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» ОСОБА_1 було переведено з 02 травня 2022 року для подальшої роботи на умовах неповного робочого дня. Обгрунтовуючи необхідність такого переведення позивачки на неповний робочий день, що є зміною істотних умов праці, відповідач у вказаному вище наказі посилався на зміни в організації виробництва і праці, обумовлені систематичним недовиконанням виробничого плану лікарями-стоматологами-терапевтами та лікарями-стоматологами-хірургами за період з 01 квітня 2021 року по 31 грудня 2021 року та І квартал 2022 року, і як наслідок, різким зростанням обсягу фінансових витрат, пов`язаних із неефективним використанням робочого часу, енергоресурсів, неможливістю використання праці працівників протягом повного робочого часу, для створення оптимальних умов щодо ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів, уникнення зайвих продуктивних витрат підприємства, раціоналізації робочих місць та враховуючи об`єктивні показники фінансово-господарської діяльності КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради. Однак матеріали справи не містять жодних доказів, з яких можливо було в встановити, які саме зміни в організації виробництва і праці, внаслідок яких змінилися істотні умови праці позивачки, відбулися на КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради. Отже відповідачем не доведено факту зміни в організації виробництва і праці на підприємстві відповідно до наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-К від 29 квітня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці». За таких обставин, зміна істотних умов праці для позивачки шляхом встановлення їй неповного робочого дня за умови відсутності змін в організації виробництва і праці на підприємстві свідчить про безпідставність таких дій роботодавця, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 . Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 332/890/20. Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати Відповідно до ст.ст. 11, 13, 14 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»). Статтею 16 Закону України «Про оплату праці»встановлено, що на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Аналогічні положення містить стаття 95 КЗпП України. Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об`єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів (стаття 10 Закону України «Про оплату праці»). Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень. Згідно пунктів 2, 5 частини 3 статті 2 ЦПК України одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частинами першою,шостою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою заявлено позовну вимогу про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на її користь заборгованості по заробітній платі за період з 02 травня 2022 року. Однак нею не конкретизовано період, за який вона просить стягнути заробітну плату, а також не вказано розмір заробітної плати, яку позивач просить стягнути на її користь з відповідача. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 подала вказаний позов до суду першої інстанції 29 травня 2022 року. Отже вона повинна була просити стягнути на її користь невиплачену заробітню плату за період з 02 травня 2022 року по 28 травня 2022 року. Проте таких вимог позивачка не заявляла. В матеріалах справи також відсутній розрахунок боргу невиплаченої заробітної плати, яку як вважала позивачка, вона повинна була отримати за травень 2022 року та яку вона просила стягнути на її користь за результатами розгляду вказаного спору судом. Окрім того, судом першої інстнації було правильно встановлено те, що позивачем не було подано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного розміру заробітної плати та її складових, які вона отримувала з 02 травня 2022 року. Позивачкою також не було надано суду табелів обліку робочого часу за період з 02 травня 2022 року, на підставі яких суд міг би встановити фактично відпрацьований ОСОБА_1 робочий час. За таких обставин, судом першої інстанцій обгрунтовано відмовлено у задоволенні вказаного позову. Окрім того, за умови відсутності зазначення позивачкою періоду, за який вона просить стягнути борг по заробітній платі та суми такого боргу, суд першої інстанції не міг роглянути таку позовну заяву поза межами її позовних вимог (з урахуванням відсутності заяви про зміну позовних вимог), оскільки це могло мати наслідком порушення засад цивільного судочинства, що поставило б позивачку у більш вигідне становище порівняно з відповідачем щодо якого здійснюється провадження у вказаній справі. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Згідно із статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Апеляційним судом у даній справі було встановлено факт неправомірного винесення відповідачем оскаржуваного наказу про зміну істотних умов праці, у зв`язку з чим ОСОБА_1 була неправомірно позбавлена законного права на відповідні умови праці, зокрема на повноцінні робочий день та заробітну плату, що призвело до тривалих її моральних страждань та емоційних переживань і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки позивачка зазнала у зв`язку із протиправними діями Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» душевних страждань, що свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між такими неправомірними діями відповідача та настанням тих негативних наслідків про які вона вказує, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок винесення відповідачем незаконного наказу про зміну істотних умов її праці, у розмірі 2 000 гривень. Визначаючи суму відшкодування моральної шкоди в такому розмірі, колегія суддів, виходячи із засад розумності та справедливості, враховує ступінь вини відповідача, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, час і зусилля, необхідні для відновлення її прав, глибину та обсяг душевних страждань. При цьому позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень апеляційний суд вважає завищеними. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним і скасування наказу та стягнення моральної шкоду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В.І. №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року. Стягнути з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень. Рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати слід залишити без змін. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування наказу та стягнення моральної шкоди. З квитанції від 20 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви в частині визнання незаконним і скасування наказу та стягнення моральної шкоди сплатила судовий збір у розмірі 1984 гривні 80 копійок. При цьому позивачка помилково вважала, що вимога про стягнення моральної шкоди є вимогою немайнового характеру. Відповідно до частин першої та третьої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Моральна шкода є втратою немайнового характеру, однак відшкодування моральної шкоди може відбуватися в майновій (грішми, іншим майном) або немайновій формах (публікація спростування недостовірної інформації, публікація рішення суду у засобах масової інформації, інші форми відновлення морального стану особи). Отже, за змістом частини третьої статті 23 ЦК України позовна вимога про відшкодування моральної шкоди стає майновою вимогою, якщо вона визначена у грошовому або іншому майновому вимірі, правовим наслідком відшкодування якої є грошове або інше майнове стягнення на користь позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо). Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі щодо поновлення трудових прав, визначена у грошовому вимірі, стає майновою вимогою, отже, судовий збір за таку вимогу підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 523/4124/21. З дублікату квитанції від 14 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 2977 гривень 20 копійок. Отже враховуючи те, що позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу було задоволено повністю, а позов про стягнення моральної шкоди задовлено частково та стягнуто з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень, що становить 20 % ціни такого позову (10000 гривень), з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2977 гривень 20 копійок (2977,20+1984,80=4962:2=2481 (загальна сума судового збору за кожну з вимог в суді першої та апеляційної інстанцій); 2481:100х20%=496,20; 496,20+2481=2977,20) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 грудня 2022 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання незаконним і скасування наказу та стягнення моральної шкоди скасувати. Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання незаконним і скасування наказу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка Володимира Івановича №62-к «Про зміну в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці» від 29 квітня 2022 року. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень. Рішення в частині відмови у позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про стягнення заробітної плати залишити без змін. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 2 977 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 10 березня 2023 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ПОЛОВІНКІНА