Постанова Київський апеляційний суд № 752/5443/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №752/5443/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4166/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року (суддя Слободянюк А.В.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, встановив: у лютому 2021р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 34 314грн 73коп., 3% річних у розмірі 2 483грн 54коп., інфляційних втрат у розмірі 7 397грн 36коп., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 270грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 26 квітня 2014р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який доповнено новими частинами. 5 серпня 2014р. в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). У повідомленні було зазначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Також у повідомленні було зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Позивач стверджував, що відповідач у період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2020 року був споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від нього не надходило. Однак, відповідач зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати спожитих у період з 1 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року послуг з водопостачання та водовідведення належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 34 314грн 73коп., що підтверджується довідкою та розрахунком заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 34 314грн 73коп., інфляційні втрати у розмірі 7397грн 36коп., 3% річних у розмірі 2 483грн 54коп., а також судовий збір у розмірі 2270грн. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з нього на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» 21 971грн 03коп. заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 1570грн 34коп., 3% річних у розмірі 873грн 62коп., а також судовий збір у розмірі 2 270грн. Відповідач зазначає, що 20 травня 2021 року вироком Голосіївського районного суду міста Києва його було засуджено до семи років позбавлення волі та змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою, тому він не мав змоги направити відзив на позовну заяву та подати заяву про застосування позовної давності. Також відповідач посилається на те, що у квартирі АДРЕСА_2 він не проживає близько десяти років, так як проживає з дружиною у Київській області, а тому не був обізнаний про судовий розгляд даної справи. Відповідач вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 1 липня 2014 року по 1 січня 2018 року слід відмовити, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, а тому з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за період з 1 лютого 2018 року по 31 грудня 2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи доводи відповідача безпідставними, оскільки ухвала про відкриття провадження у даній справі була прийнята 1 березня 2021 року, тобто до зміни відповідачу запобіжного заходу на утримання під вартою, тому відповідач мав можливість подати заяву про застосування позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції. Також позивач посилається на те, що відповідач є учасником іншої судової справи в Голосіївському районному суді міста Києва, а тому користувався офіційним сайтом суду та мав можливість дізнатися про наявність відносно нього судової справи, предметом якої є заборгованість за житлово-комунальні послуги. Позивач вважає, що розрахований відповідачем строк позовної давності суперечить перехідним положенням ЦК України, а саме п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що з 14 січня 1994 року відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 . 5 серпня 2014р. в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», що перейменоване на ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). У повідомленні зазначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Також, зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Відповідно до п. 1.1 Договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати споживачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з липня 2014 року по грудень 2020 року, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 34 314грн 73коп., яка складається із заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у сумі 34 300грн 13коп. та 14грн 60коп. - внесок на обслуговування вузла комерційного обліку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати спожитих в період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2020 року послуг з водопостачання та водовідведення, тому заборгованість підлягає стягненню у примусовому порядку. Також суд першої інстанції зазначив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню штрафні санкції, а саме 3% річних у розмірі 2 483грн 54коп. та інфляційні втрати у розмірі 7 397грн 36коп., що відображено у довідці про заборгованість. Перевіряючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналогічні положення містить Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 19 листопада 2017 року. Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги) у спірний період регулювалися Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі - Правила). Пунктом 11 Правил (в редакції чинній до 30 серпня 2017 року) передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Матеріали справи не містять даних, що квартира, де проживає відповідач, обладнана лічильниками обліку холодного водопостачання, відповідачем не оспорюється порядок нарахування позивачем заборгованості за послуги постачання холодної води та водовідведення. Також відповідач не оспорює, що не здійснював оплату за отриманні послуги постачання холодної води та водовідведення у спірний період, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для перегляду рішення суду в частині визначення розміру заборгованості за спірний період. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановивши, що позивач на законних підставах надає послуги з водопостачання та водовідведення відповідачу, а останній не виконує своїх зобов`язань зі сплати за отримані та спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого має заборгованість за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2020 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних. Разом з цим, в апеляційній скарзі міститься заява відповідача про застосування позовної давності. Заперечуючи проти застосування позовної давності, позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що ухвала про відкриття провадження у даній справі була прийнята 1 березня 2021 року, тобто до зміни відповідачу запобіжного заходу на утримання під вартою, тому відповідач мав можливість подати заяву про застосування позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції. Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне. У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України). Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і діяв на час пред`явлення даного позову. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У позовній заяві позивач просить стягнути заборгованість за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2020 року. Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, було визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг,якщо інше не визначеного договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 5 липня 2018 року визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Виходячи з вищевикладеного, позовна давність за платежами, нарахованими у період з 1 липня 2014 року та 31 січня 2017 року, закінчилася 28 лютого 2020 року, тобто до встановлення карантину. Позовну заяву ПрАТ «АК «Київводоканал» подало у лютому 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. У постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 200/11343/14-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. З матеріалів справи встановлено, що ухвала про відкриття провадження у даній справі постановлена суддею 1 березня 2021 року. Також суддею ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін та призначено судовий розгляд в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва на 13 липня 2021 року. Крім того, визначено відповідачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Також роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Матеріали справи не містять відомостей про направлення відповідачу копій ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви. Відповідно до супровідного листа, відповідача вперше лише 19 липня 2021 року було повідомлено про відкладення розгляду справи до 28 вересня 2021 року. Дане повідомлення було направлено судом 11 серпня 2021 року та повернуто суду без вручення 16 серпня 2021 року з відміткою листоноші про відсутній адресата за вказаною адресою. До апеляційної скарги відповідачем надана копія вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року, у якому судом було прийнято рішення про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 на утримання під вартою та взято під варту негайно в залі суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року вирок Голосіївського районного суду міста Києва був скасований, запобіжний захід ОСОБА_1 був змінений на підпису про невиїзд. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відповідач об`єктивно не мав змоги подати відзив на позовну заяву та заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції, тому вважає за можливе прийняти до розгляду заяву відповідача про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду даної справи. Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за період з 1 лютого 2017 року у межах строку позовної давності було 31 березня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 1 лютого 2017 року по 31 грудня 2020 року. Заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення за вказаний період становить 25 982грн 41коп., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку - 14грн 60коп., 3% річних - 1 274грн 65коп., інфляційні втрати - 2 595грн 95коп. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог (67.58%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1534,07грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги (81.74%) з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2783,25грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України стягує з позивача на користь відповідача різницю понесених судових витрат у розмірі 1249,18грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції: «позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 03327664, яке знаходиться у м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 25 982грн 41коп., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку - 14грн 60коп., 3% річних - 1 274грн 65коп., інфляційні втрати - 2 595грн 95коп., а всього 29 867грн 61коп. В іншій частині позовних вимог відмовити.» Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 03327664, яке знаходиться у м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , різницю понесених судових витрат по сплаті судового збору в сумі 1249грн 18коп. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк