Постанова 4824 № 369/7419/20

Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Провадження №22-ц/824/476/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року у справі за позовом Прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними наказу, розпоряджень та витребування землі з чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року прокурор Київської областізвернувся до суду з вищевказаним позовом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району. Встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 26.06.2009 року № 529 «Про вилучення, зміну цільового призначення та надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Рей-Марк» із постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9 га, що розташована в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, змінено її цільове призначення та передано в оренду ТОВ «Рей-Марк». Зокрема, пунктом 3 цього розпорядження змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на категорію земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а надану в оренду земельну ділянку віднесено до земель промисловості. Договір оренди вказаної земельної ділянки від імені Київської обласної державної адміністрації доручено укласти Києво-Святошинській районній державній адміністрації. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03.09.2009 року № 1103 в довгострокову оренду ТОВ «Рей-Марк» передано земельну ділянку площею 9,0 га, розташовану в адміністративних межах Чабанівської сільської ради, кадастровий номер: 3222457400:03:002:0074. На підставі вказаного розпорядження між ТОВ «Рей-Марк» та Києво-Святошинською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки від 08.09.2009 року, державну реєстрацію якого здійснено 14.12.2009 року за № 040994700055. Відповідно до умов вказаного договору в оренду ТОВ «Рей-Марк» передана земельна ділянка для будівництва торгово-офісного, ресторанно-готельного комплексу. Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості. В подальшому, 18.01.2013 року заступником прокурора Києво-Святошинського району, у зв`язку з виявленими порушеннями чинного законодавства, до ТОВ «Рей-Марк» пред`явлено позовну заяву про розірвання вищевказаного договору оренди та повернення землі. Рішенням господарського суду Київської області від 29.05.2013 року в задоволенні даного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги прокуратури задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Рей-Марк» подано касаційну скаргу, за результатами розгляду якої на підставі постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2014 року скасовано вищевказане рішення суду апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду. Рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2014 року № 911/897/13 позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі, договір оренди земельної ділянки від 08.09.2009 року - розірвано, ТОВ «Рей-Марк» зобов`язано повернути спірну земельну ділянку на користь держави. Вказане судове рішення не оскаржувалось та 11.11.2014 року набрало законної сили. Таким чином, у користування держави була повернута земельна ділянка площею 9 га, кадастровий номер 3222457400:03:002:0074, розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, з цільовим призначення - землі промисловості. Однак, на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033. У зв`язку з цим 27.01.2014 року за останнім на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського району індексний номер: 10267952 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомості. В подальшому, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2014 року № 1105 зазначену земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2 . На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. від 13.07.2014 року № 14847401 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості. Далі, ОСОБА_2 здійснено поділ належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 площею 1,4843 га, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га та 3222457400:03:002:5088 площею 1 га. Право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки зареєстровано на підставі рішень реєстратора Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 05.07.2018 року № 41908430 та № 41906121 відповідно. В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2018 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по одній другій частині кожному. Аналогічно, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2018 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088 площею 1 га на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по одній другій частині кожному. У зв`язку з цим, 19.07.2018 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої І.А. № 42133320 та №42132707 зареєстровано право власності на вказані об`єкти нерухомого майна. В подальшому, на замовлення ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089 та 3222457400:03:002:5088, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який затверджено розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року № 165 та №166. Таким чином, на даний час у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно до даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перебувають земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га та 3222457400:03:002:5088, площею 1 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району. Разом з тим, опрацюванням законності вказаного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, а також здійсненої на його підставі державної реєстрації права власності на вказану вище земельну ділянку встановлено, що останні прийняті з порушенням вимог ст.ст. 20, 116, 122 ЗК України та підлягають визнанню недійсними з огляду на наступне. Відповідно до інформації КДП «Київгеоінформатика» та доданими до неї картографічними матеріалами установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк». При цьому, рішенням господарського суду Київської області від 20.01.2014 року дана земельна ділянка повернута у власність держави з цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Таким чином, ця земельна ділянка відноситься до земель промисловості. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому розпоряджатися даними землями від імені держави згідно закону може виключно Київська обласна державна адміністрація. Відтак, Головне управління Держземагентства у Київській області в порушення вимог ст.ст. 116, 118, 122 ЗК України, перевищивши свої повноваження, передало у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, що відноситься до категорії земель промисловості. З огляду на викладене, в даному випадку відведення спірної земельної ділянки здійснено не уповноваженим на те органом, з перевищенням наданих законом повноважень, оскільки розпорядження землями промисловості не відноситься до компетенції Головного управління Держземагентства у Київській області. Окрім того, при передачі Головним управлінням Держземагентства у Київській області спірної земельної ділянки у власність порушено порядок зміни її цільового призначення. Таким чином, оскільки наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 суперечить вимогам ст.ст. 20, 116, 118, 122 ЗК України, він є недійсним, а здійснена на його підставі державна реєстрація прав є незаконною та підлягає скасуванню. Крім того, на підставі вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України підлягають витребуванню з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави належні їм на праві спільної часткової власності земельні ділянки. Враховуючи викладене, позивач у своєму позові просив суд: визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033, розташованої в адміністративних межах Чабанівської сільської ради; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року № 165 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року № 166 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння у вигляді спільної часткової власності ОСОБА_4 , розмір частки 1/2, та ОСОБА_3 , розмір частки 1/2, земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га, вартістю 129 280 грн. та земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088 площею 1 га, вартістю 266 943 грн., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.12.2021 року було задоволено клопотання прокурора Олександра Кухарука про заміну учасників на їх правонаступників: позивача Київську обласну державну адміністрацію замінено на процесуального правонаступника - Чабанівську селищну раду, відповідача Києво-Святошинську районну державну адміністрацію на процесуального правонаступника - Фастівську районну державну адміністрацію. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5088 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590994132224) і 3222457400:03:002:5089 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591037032224), що розташовані на території Чабанівської селищної ради, Києво-Святошинського району, Київської області, та заборони ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи на цих земельних ділянках та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на ці ділянки. Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Крім цього, просив стягнути з відповідачів на користь позивача понесені останнім судові витрати у вигляді судового збору. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що позов подано з пропуском позовної давності, що стало підставою для відмови в позові. Водночас, судом повністю проігноровано доводи прокурора, що про факт наведених порушень вимог земельного законодавства та вибуття спірної земельної ділянки з володіння Київської обласної державної адміністрації останній стало відомо у жовтні 2017 року, після пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі № 369/11064/17. Отриманий останньою примірник позовної заяви з додатками містив вичерпний перелік доказів, у тому числі копію листа КДП «Київгеоінформатика» від 09.10.2017 року № 01-01/481, аналіз яких давав об`єктивну можливість встановити факт незаконного відведення спірної землі. Таким чином, оскільки до проведення прокурором відповідної перевірки вказаного факту розпорядження землею з цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, порушення інтересів держави та незаконність виділення спірної землі у приватну власність органами державного контролю не виявлялись, відповідно Київській обласній державній адміністрації не могло бути відомо про наявність підстав для вжиття заходів реагування та поновлення інтересів держави у позасудовому чи судовому порядку. Тобто, виявлення вказаних порушень могло бути результатом виключно перевірки органів державного контролю чи правоохоронних органів, яка у даному випадку відбулась під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42017110000000158, на підставі матеріалів якого отримано лист КДП «Київгеоінформатика» від 09.10.2017 року № 01-01/481. Крім того, суд дійшов помилкового висновку, що органи прокуратури також могли дізнатися про прийняття спірного наказу з 13.01.2014 року в силу здійснення прокурорського нагляду у відповідності до вимог наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 07.11.2012 року. При цьому, судом не враховано, що згідно п. 6.2, 7.1 наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 07.11.2012 прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю. Прокурорські перевірки дотримання вимог законів проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Таким чином, за відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої іншої інформації про незаконність спірного наказу прокурор не міг та не мав можливості дізнатись про порушення інтересів держави через недотримання Головним управлінням Держземагентства у Київській області вимог земельного законодавства. Крім того, судом помилково застосовано наслідки спливу позовної давності до всіх позовних вимог, зокрема, щодо вимог про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року за №№ 165, 166, щодо яких трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 261 Цивільного кодексу України, на момент звернення до суду не сплив. У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від начальника Фастівської районної державної адміністрації Волкова Ю., представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Кучерука В.В., представника Чабанівської селищної ради - адвоката Присяжного В.П., останні просили залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні представник прокуратури Київської області Батюк І.В. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Жовтоног М.М. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 26.06.2009 року № 529 «Про вилучення, зміну цільового призначення та надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Рей-Марк» із постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9 га, що розташована в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, змінено її цільове призначення та передано в оренду ТОВ «Рей-Марк». Зокрема, пунктом 3 цього розпорядження змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на категорію земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а надану в оренду земельну ділянку віднесено до земель промисловості (том 1, а.с.7). Договір оренди вказаної земельної ділянки від імені Київської обласної державної адміністрації доручено укласти Києво-Святошинській районній державній адміністрації, розпорядженням якої від 03.09.2009 року № 1103 в довгострокову оренду ТОВ «Рей-Марк» передано земельну ділянку площею 9,0 га, розташовану в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, кадастровий номер: 3222457400:03:002:0074. На підставі вказаного розпорядження між ТОВ «Рей-Марк» та Києво-Святошинською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки від 08.09.2009 року, державну реєстрацію якого здійснено 14.12.2009 року за № 040994700055 (том 1, а.с.18-20). Відповідно до умов вказаного договору в оренду ТОВ «Рей-Марк» передана земельна ділянка для будівництва торгово-офісного, ресторанно-готельного комплексу. Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості. В подальшому, 18.01.2013 року заступником прокурора Києво-Святошинського району, у зв`язку з виявленими порушеннями чинного законодавства, до ТОВ «Рей-Марк» пред`явлено позовну заяву про розірвання вищевказаного договору оренди та повернення землі. Рішенням господарського суду Київської області від 29.05.2013 року в задоволенні даного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги прокуратури задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Рей-Марк» подано касаційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014 року скасовано вищевказане рішення суду апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду. Рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2014 року № 911/897/13 позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі, договір оренди земельної ділянки від 08.09.2009 року - розірвано, ТОВ «Рей-Марк» зобов`язано повернути спірну земельну ділянку на користь держави. Вказане судове рішення не оскаржувалось та 11.11.2014 року набрало законної сили. Таким чином, у користування держави була повернута земельна ділянка площею 9 га, кадастровий номер 3222457400:03:002:0074, розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, з цільовим призначення - землі промисловості. Разом з тим, на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 (том 1, а.с.21). У зв`язку з цим 27.01.2014 року за останнім на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського району індексний номер: 10267952 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомості. При цьому, передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк», а рішенням господарського суду Київської області від 20.01.2014 року дана земельна ділянка повернута у власність держави з цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Отже, ця земельна ділянка відноситься до земель промисловості. В подальшому, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2014 року № 1105 зазначену земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2 . На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. від 13.07.2014 року № 14847401 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості. Далі, ОСОБА_2 здійснено поділ належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 площею 1,4843 га, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га та 3222457400:03:002:5088 площею 1 га. Право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки зареєстровано на підставі рішень реєстратора Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 05.07.2018 року № 41908430 та № 41906121 відповідно. В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2018 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по одній другій частині кожному (том 1, а.с.26-27). Аналогічно, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2018 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088 площею 1 га на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по одній другій частині кожному (том 1, а.с.28-29). У зв`язку з цим, 19.07.2018 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої І.А. № 42133320 та №42132707 зареєстровано право власності на вказані об`єкти нерухомого майна. В подальшому, на замовлення ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089 та 3222457400:03:002:5088, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який затверджено розпорядженнями Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року № 165 та №166 (том 1, а.с.22-25). Таким чином, на даний час у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно до даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перебувають земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га та 3222457400:03:002:5088, площею 1 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог прокуратури у зв`язку із тим, що ГУ Держземагентства у Київській області на момент прийняття оскаржуваного наказу від 13.01.2014 року не мало відповідних повноважень на передачу у власність земельної ділянки, яка відносилась до земель промисловості, а не до земель сільськогосподарського призначення, відтак наказ ГУ Держземагентства у Київській області не відповідає вимогам закону унаслідок відсутності в суб`єкта його видання повноважень на вчинення таких дій, однак, при цьому, суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові у разі встановлення обгрунтованості позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з висновками суду в частині пропуску позивачем позовної давності, оскільки цих висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, що, зокрема, вбачається з наступного. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15. Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017 року) та ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. За таких обставин, строк позовної давності за позовом, пред`явленим в інтересах держави, може починатись лише з одного моменту - дати реальної обізнаності (або можливості бути обізнаним) уповноваженого органу державноївлади чи органу місцевого самоврядування, який реалізує відповідне цивільне право, про наявність порушення права держави, та про особу порушника. Обізнаність будь-якої іншої особи або органу про наявність порушення прав держави не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності, оскільки останні не мають права на позов у його матеріальному розумінні та не можуть звернутись до суду з метою відновлення чи захисту порушеного цивільного права держави або її законного інтересу. Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц вказувалося, що «обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності». Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц зазначала, що «строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені»; «у органів виконавчої влади відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимогзаконодавства і на даний час залишається не усунутим». З матеріалів справи вбачається, що про факт наведених порушень вимог земельного законодавства та вибуття спірної земельної ділянки з володіння Київської обласної державної адміністрації останній стало відомо у жовтні 2017 року, після пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі № 369/11064/17. Отриманий останньою примірник позовної заяви з додатками містив вичерпний перелік доказів, у тому числі копію листа КДП «Київгеоінформатика» від 09.10.2017 № 01-01/481, аналіз яких давав об`єктивну можливість встановити факт незаконного відведення спірної землі. Варто також зазначити, що п. 8 Положення про головне управління Держземагенства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 травня 2012 року № 258, що діяло на момент винесення оскаржуваного наказу, встановлено, що головне управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території області. При цьому, даний пункт не передбачає можливості отримання місцевою державною адміністрацією від Головного управління Держземагентства копій наказів про розпорядження земельними ділянками, оскільки у адміністрації відсутня функція контролю за вказаним органом, а стосується інших, прямо визначених Положенням повноважень, зокрема: участь у розробленні та виконанні галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж району, міста, району в місті, села і селища; внесення Головним управлінням Держземагентства пропозицій щодо використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; методичне забезпечення місцевих органів виконавчої влади з питань регулювання земельних відносин та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та інші. Вказані обставини, на думку колегії, переконливо свідчать про те, що Київська обласна державна адміністрація, в інтересах якої подано позов прокуратурою, дізналась про порушення своїх прав - вибуття з володіння земельної ділянки, у жовтні 2017 року, коли прокуратурою було подано позов в аналогічній справі. При цьому, посилання суду на обізнаність позивача про порушення прав держави з моменту винесення Головним управлінням Держземагентства у Київській області оскаржуваного наказу - 13.01.2014 року, є необґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять доказів направлення цього наказу після його постановлення та отримання наказу позивачем, крім того, навіть за умови обізнаності позивача про існування цього наказу, із змісту самого наказу неможливо встановити факт порушення законодавства при його видачі та дійти висновку про порушення прав держави при його винесенні. При цьому, апеляційний суд зауважує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом виконавчої влади законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем. Відтак, єдиним доказом поінформованості Київської обласної державної адміністрації про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання нею копії поданої в її інтересах позовної заяви з додатками прокурора Київської області у справі №369/11064/17, що мало місце у жовтні 2017 року. Саме з цього часу можна вважати, що позивач Київська обласна державна адміністрація довідалась про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до ст.ст. 20, 122, 149 Земельного кодексу України входить до компетенції цього органу виконавчої влади. Враховуючи те, що про порушення інтересів держави позивачу стало відомо у жовтні 2017 року, звернення прокуратури Київської області в інтересах позивача з позовом до суду у червні 2020 року вчинене в межах позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши справу, дав неправильну оцінку вищенаведеним обставинам та дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, задовольнивши заяви відповідачів про застосування наслідків її пропуску та відмовивши у зв`язку із цим у задоволенні позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення. Вирішуючи питання по суті заявлених прокурором Київської області позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 (том 1, а.с.21). У зв`язку з цим 27.01.2014 року за останнім на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського району індексний номер: 10267952 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомості. Також встановлено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк», а рішенням господарського суду Київської області від 20.01.2014 року дана земельна ділянка повернута у власність держави з цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Отже, ця земельна ділянка відноситься до земель промисловості. Статтею 66 Земельного кодексу України установлено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частиною 1 ст. 118 ЗК установлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст. 122 Земельного кодексу України. Так, частиною 4 вказаної статті установлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що в даному випадку повноваження власника-розпорядника земель промисловості від імені держави уповноважена здійснювати виключно Київська обласна державна адміністрація. З огляду на викладене, Головне управління Держземагентства у Київській області в порушення вимог ст.ст. 116, 118, 122 Земельного кодексу України, перевищивши свої повноваження, передало у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, що відноситься до категорії земель промисловості. З огляду на викладене, в даному випадку відведення спірної земельної ділянки здійснено неуповноваженим на те органом, з перевищенням наданих законом повноважень, оскільки розпорядження землями промисловості не відноситься до компетенції Головного управління Держземагентства у Київській області. Окрім того, при передачі Головним управлінням Держземагентства у Київській області спірної земельної ділянки у приватну власність порушено порядок зміни її цільового призначення. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Вищенаведене свідчить про те, що цільове призначення переданої у власність земельної ділянки змінено з категорії земель промисловості на землі сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) неуповноваженим органом влади, оскільки Головне управління Держземагентства не уповноважено розпоряджатися землями промисловості. Відповідно до вимог п. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Колегія суддів, дійшовши висновку про доведеність факту порушення Головним управлінням Держземагентства у Київській області вимог закону при передачі у власність земельної ділянки першому набувачу - ОСОБА_1 , дійшла висновку про задоволення позовних вимог прокурора лише в частині витребування земельних ділянок із володіння останніх набувачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , виходячи з наступного. Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його вини. В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі та за відсутності її вини, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України. Статтею 396 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Так, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України). Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронногохарактеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 Цивільного кодексу України. При цьому, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. За таких обставин, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19висловлено позицію, згідно якої «власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Таким чином, зважаючи на доведеність належними та допустимими доказами факту незаконного вибуття земельних ділянок із власності держави в особі Київської обласної державної адміністрації на підставі незаконного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача, який сприятиме їх відновленню, в даному випадку є витребування земельних ділянок із незаконного володіння останніх набувачів - відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При цьому, для такого витребування не потрібно визнавати недійсними наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 13.01.2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 про передачу у власність земельної ділянки та розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.03.2019 року за №№165, 166 про зміну цільового призначення земельних ділянок, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі належними та допустимими доказами, дійшов висновку про наявність у справі підстав для часткового задоволення позову прокурора шляхом витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з незаконного володіння останніх набувачів та відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень органів виконавчої влади, задоволення яких не є потрібним для такого витребування та не сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. Доводи відзивів відповідачів про пропуск позивачем позовної давності не спростовують обгрунтованості висновків апеляційного суду, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що позовна заява подана до суду в межах позовної давності, оскільки позивачу Київській обласній державній адміністрації про порушення інтересів держави стало відомо лише після отримання позовної заяви прокуратури Київської області, поданої в її інтересах в аналогічній справі, у жовтні 2017 року. Доказів, які б свідчили про те, що позивачу стало відомо про порушення його прав раніше, відповідачами суду не надано, хоча це є їх обов`язком, зважаючи на те, що вони посилаються на ці обставини у відзивах. Інші доводи відзивів не спростовують обгрунтованості викладених у постанові апеляційного суду висновків, які є чіткими і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Таким чином, зважаючи на те, що позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягають частковому задоволенню, апеляційний суд на підставі положень ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути на користь Київської обласної прокуратури з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сплачений за подачу позову та апеляційної скарги судовий збір на загальну суму 36 750 грн. 00 коп., по 18 375 грн. 00 коп. з кожного. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що позов задоволено лише в частині вищевказаних відповідачів, відтак саме вони мають відшкодувати понесені прокуратурою по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргуЗаступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким позов Прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, - задовольнити частково. Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння у вигляді спільної часткової власності ОСОБА_4 , розмір частки 1/2, та ОСОБА_3 , розмір частки 1/2, земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га, вартістю 129 280 грн. 00 коп. та земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088, площею 1 га, вартістю 266 943 грн. 00 коп., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги на суму 36 750 грн. 00 коп., по 18 375 грн. 00 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий : Судді: