Постанова Київський апеляційний суд № 369/3294/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №369/3294/22 номер провадження №22-ц/824/312/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 лютого 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А. при секретарі Рагушіна І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Орєхова Артема Володимировича, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В., у цивільній справі №369/3294/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- в с т а н о в и л а: У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявленої вимоги зазначав, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 з 25 квітня 2012 року. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, спільне життя з відповідачем не склалося та шлюбні стосунки фактично припинені. Сторони втратили почуття взаємного кохання та поваги, а тому подальше сімейне життя є неможливим. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 25 квітня 2012 року Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №45. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила суд рішення скасувати та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції при розгляді справи було порушено вимоги ст.29 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 ще в квітні 2017 року виїхав з території України та з цього часу постійно проживає у Канаді. Крім того, 27 лютого 2022 року вона разом з дитиною виїхала за межі України, із березня 2022 року також проживає у Канаді, про вказані обставини позивачу було відомо. Відтак, підсудність справи за участю громадян, які проживають за її межами повинна, на думку скаржника повинна була визначатися суддею Верховного Суду згідно до положень ст. 29 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Учасники справи про день і час розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. В судове засідання не зявилися, поважність причин неявки суду не повідомили. Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб що не з`явилися в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Так, судом при розгляді справи встановлено, що 25 квітня 2012 року Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, актовий запис №45. Від шлюбу сторони мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_1 ). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою для шлюбу. Враховуючи, що позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем, а причини, що спонукають наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, суд вважав, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та наявні в матеріалах справи докази. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України). Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказував на те, що відносини між ним та відповідачем не склались через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства та виховання дітей. Внаслідок чого втрачено почуття любові, поваги один до одного, взаємодопомоги та підтримки у зв`язку з чим подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам, принципу добровільності шлюбу та є неможливим. Звертаючись з апеляційною скаргою відповідач посилалася на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 29 ЦПК України, оскільки обидві сторони проживають за межами України, а відтак підсудність справи визначається в такому випадку тільки суддею Верховного Суду. Частиною 1 ст. 29 ЦПК України визначено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому ст. 33 цього Кодексу, одноособово. Виходячи із тлумачення ст. 29 ЦПК України та враховуючи роз`яснення, викладені у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, Верховний Суд визначає підсудність справи про розірвання шлюбу тільки в разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні. Відповідачем до справи на підтвердження доводів апеляційної скарги додані ксерокопії документів. Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Колегія суддів вважає, що надані скаржником ксерокопії закордонних паспортів, довідок, листа не можуть бути належними та допустимими доказами в справі виходячи з положень ст.ст. 77, 81 ЦПК України, так як копії закордонних паспортів, копії сторінок з відміткою про виїзд за кордон, копії віз та листа не містять перекладу на українську мову, не посвідчені належним чином та не підтверджують факту проживання сторін за кордоном, а є лише свідченням про перетин кордону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (відповідач по справі) на час розгляду справи в суді першої інстанції, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ДМУ ДМС у м. Києві та Київській області, який надано на запит суду. Згідно ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання, або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відтак, зазначене вище свідчить про те, що судом першої інстанції було дотримано правил підсудності щодо розгляду даної справи. Оскільки доводи апеляційної скарги про те, що обидві сторони по справі (подружжя) проживають за межами України не підтверджені належними доказами, то підстави для визначення підсудності Верховним Судом відповідно до ст. 29 ЦПК України відсутні. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 368, 372 ,374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орєхова Артема Володимировича залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 03 березня 2023 року. Суддя-доповідач Судді