Постанова Дніпровський апеляційний суд № 235/8612/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1086/23 Справа № 235/8612/19 Суддя у 1-й інстанції - Клікунова А. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., секретар Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2022 року та на додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договорів оренди нежитлового приміщення недійсними (суддя першої інстанції Клікунова А.С. повний текст рішення складено 19 січня 2022 року), В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_7 звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договорів оренди нежитлового приміщення недійсними, в якому просила: Визнати недійсним договір № 1 оренди нежитлового приміщення від 30.06.2017 року укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на оренду 120 кв.м. приміщення розташованого в будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 Визнати недійсним договір №1 оренди нежитлового приміщення від 30.06.2017 року укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 на оренду 85 кв.м. приміщення розташованого в будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 Визнати недійсним договір №1 оренди нежитлового приміщення від 01.10.2018 року укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 на оренду 35 кв.м. приміщення розташованого в будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 Визнати недійсним договір №1 оренди нежитлового приміщення від 30.06.2017 року з додатками від 25.06.2018 р. укладеного між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 на оренду 85 кв.м. приміщення, розташованого в будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 Стягнути судові витрати у розмірах згідно розрахунків на час постановлення рішення судом і з врахуванням розмірів задоволення зустрічної позовної заяви стягнути на користь позивача з відповідачів. Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог до ОСОБА_3 . Закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсним договір № 1 оренди нежитлового приміщення від 30.06.2017 року укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на оренду 120 кв.м. приміщення розташованого в будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2022 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договорів оренди нежитлового приміщення недійсними відмовлено. Додатковим рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2022 року задоволено заяви представника відповідачів ОСОБА_9 про розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу по 18000,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу 20000,00 гривень Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу 19000,00 гривень Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 22.07.2022 № 40 змінив територіальну підсудність судових справ Донецького апеляційного суду на Дніпровський апеляційний суд. Із вказанними рішеннями не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, вважає, що вони ухваленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті спору. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що позивач ОСОБА_1 не була учасником договорів оренди, які були укладені з орендарями - відповідачами по справі і не надавала своєї згоди на укладення від неї таких договорів на передання в оренду спільного майна. Не було підтверджено відповідачами. Що ОСОБА_1 отримувала від передання в оренду свого майна будь-які кошти. Навпаки представником відповідачів в суді підтверджено той факт, що орендну плату отримував лише ОСОБА_3 що є ще одним доказам того факту, що між співвласниками будівлі не було укладено договору про оренду частини будівлі, яка належить ОСОБА_1 . Наголошує на тому, що суд першої інстанції своїм рішенням (не наводячи підстав) визнав дійсним і укладеним договір оренди. Між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 на передачу частини у оренду, не дослідивши саме договору особисто, визнавши його дійсним не звертаючи на відсутність будь-яких інших доказів досягнення такої угоди між співвласниками, без проведення оплатності такої угоди. Також представник позивачки зазначає, що додаткове рішення щодо розподілу судових витрат з правничої допомоги по справі ухвалено з порушеням норм процеусального і матеріального права, та вказує на те, що 10 січня 2022 року до закінчення судових дебатів відповідачем заява про стягнення коштів на правничу допомогу не подавалась, позивачка її не отримувала, суд не ознайомив її з такими документами, не викликав для слухання справи 21 січня 2022 року під час вирішення цього питання, позбавивши права на оскарження цієї суми, її зменшення. Суд першої інстанції в порушення строків подання доказів, без офіційно заявленого клопотання з боку відповідача до закінчення судових дебатів самостійно вирішив питання про надання додаткового строку для подання документів, які підтверджують витрати на правничу допомогу. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , просив рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2022 року та додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задвольнити в повному обсязі. Від представника відповідачів ОСОБА_9 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, вважає, що рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права із дослідженням всіх обставин, що мають значення для вирішення справи. Ввказує на те, що посилання позивачки на те, що договори оренди були укладені без її погодження взагалі не відповідають дійсним обставинам справи, адже спочатку позивач зазначає, шо отримувала від орендарів прибуток, а згодом просить такі договори визнати недійсними з підстав того, що вони укладені без її волі. В договорі оренди від 30.06.2017 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не було передбачено укладення акту приймання передавання частини нежитлового приміщення після підписання договору, водночас було передбачено складення такого акту після розірвання договору. Факт передання орендованого майна є вчиненим після підписання договору, а вже факт повернення повинен бути оформлений відповідно до абзацу а розділу 4 Договору, а саме з укладанням відповідного акту приймання передавання. До укладання договору оренди від 30.06.2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 позивачем було укладено інші аналогічні договори з відповідачами, так, між відповідачами та позивачамии було досягнуто згоди, та укладено правочин, предметом якого було також передання в оренду частини нежитлового приміщення що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Також представник відповідачів зазначає, що є безпідставними доводи позивача стосовно додатквого рішення, яким було стянуто правничу допомогу. ОСОБА_9 просив рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2022 року та додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2022 року залишити без змін, та стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень на кожного. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Смаль О.П. у судовому засіданні доводи доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідачів адвокат Мендрух О.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити в силі рушення суду. Інші сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи бели повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, щопозивач, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 152 т. 2), перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 (сином відповідача ОСОБА_3 ), відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб розірвано 28.05.2019 року (а.с. 62 т. 1). Відповідач, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 74-76 т.1). Відповідач, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 153 т. 2). Відповідач, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 154-155 т. 2). Відповідач, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_6 . Відповідно до договору дарування частини будівлі від 12 грудня 2014 року ти Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2014 року, ОСОБА_1 є власником частини магазину універсальних товарів « ІНФОРМАЦІЯ_7 » загальною площею 280,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10 т. 1). Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2014 року, ОСОБА_3 є власником 1/1 частини магазину універсальних товарів « ІНФОРМАЦІЯ_7 » загальною площею 280,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , на підставі свідоцтва на нерухоме майно від 21 вересня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Красноармійської міської ради (а.с. а.с. 11 т. 1). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.11.2013 року, Красноармійська міська рада на праві комунальної власності є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12 т. 1). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.10.2019 року, на праві приватної спільної часткової власності, власником частини магазину універсальних товарів « ІНФОРМАЦІЯ_7 », загальною площею 280,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , та власником на праві приватної власності частини є ОСОБА_3 (а.с. 13 т. 1). Позивач ОСОБА_1 з 19.12.2014 року була зареєстрована як фізична особа підприємець. 18.09.2017 року підприємницьку діяльність припинено (а.с. 72-73 т. 1). 01.04.2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 було укладено Договір № 4 оренди нежитлового приміщення, площею 120 м2 на другому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63-64 т. 1). 09.11.2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору оренди нежитлового приміщення, згідно якої, орендар зобов`язується сплачувати з 01.03.2016 року орендну плату за приміщення у сумі 6000,0 гривень наперед не пізніше 30 числа (включно) минулого місяця готівкою або безготівковим платежем на рахунок орендодавця (а.с. 65 т. 1). 01.01.2016 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_11 було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, зокрема, площею 35 м2 (з торговим залом 30 м2) на першому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 69-71 т. 1). 01.02.2016 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, зокрема, площею 85 м2 та 21 м2 на першому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 66-68 т. 1). 30.06.2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 було укладено Договір б/н оренди нежитлового приміщення, загальною площею 120 м2, яке розташоване в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14 т. 1). 30.06.2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, зокрема, площею 85 м2 на першому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16 т. 1). 01.10.2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, зокрема, площею 35 м2 (з торговим залом 30 м2) на першому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17-18 т. 1). 30.06.2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_6 було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення, площею 120 м2 на другому поверсі в будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19-21 т. 1). 25.06.2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_6 було укладено Додаткову згоду № 5 до Договору оренди нежитлового приміщення, згідно якої, орендар зобов`язується сплачувати з 01.09.2018 року орендну плату за приміщення у сумі 9000 гривень наперед не пізніше 30 числа (включно) минулого місяця готівкою або безготівковим платежем на рахунок орендодавця (а.с. 22 т. 1). Відповідно до Витягу з ЄРДР 03.10.2019 року зареєстроване кримінальне провадження № 12019050410002108 за заявою ОСОБА_3 , про те що ОСОБА_1 всупереч встановленому законом порядку, самовільно вимагає грошові кошти від орендарів приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що орендодавцем є заявник. (а.с. 61 т. 1). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням доказів, долучених до матеріалів справи, суд не вбачає в діях відповідачів порушення переважного права позивача. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Згідно зі статтею 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори, інші правочини та інші юридичні факти. Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України, визначено, що

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини). Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Загальні вимоги щодо недійсності правочину сформульовані в ст. 215 ЦК, в ч. 1 якої вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1,3,5,6 статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 ЦК України, визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Нормами статті 626 ЦК України встановлено, наступне,

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч.1 ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 статті 759 ЦК України, зазначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Нормами статей 761, 762, 773 ЦК України встановлено, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом. Предметом спору у даній справі є недійсність укладених сторонами договорів оренди нежитлового приміщення. Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Обставини, на які посилаються позивач в обґрунтування своїх вимог, не стосуються змісту оспорених правочинів, а тому не є передбаченою частиною першою статті 203 ЦК України підставою для визнанням їх недійсними. На інші обставини, як на підставу своїх вимог, позивачка не посилається. За таких обставин передбачених статями 203, 215 ЦК України підстав для задоволення позову суд першої інстанції не встановив. Слід зазначити, що ОСОБА_3 надавши в оренду відповідачи приміщення не порушив право позивачки, оскільки він також є власником спірного приміщення, докази про виділиння частки приміщення в натурі матеріали справи не містять, а тому апеляційний суд вважає, що права позивачки порущено не було, окрім того, апеляційний суд також не вбачає підстав для скасування рішення, оскільки спірні договори не були укладені між позивачкою та відповідачами, а в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , провадження у справі було закрито, що не оскаржувалось учасниками справи. Відповідно до положень частини першої статті 4, частини першої статті 13, частини першої статті 19 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси фізичної чи юридичної особи. Позивачка не зазначила, на які саме її права, свободи чи законні інтереси порушено внаслідок укладення договорів. Не встановлено таких порушень і під час судового розгляду, а тому підстав для задоволення позову за обставин, на які вона посилається, не має. Стосовно доводів апеляційної скарги про винесення додаткового рішення слід зазначити наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Мендрух О.С., та відповідачами по справі було укладено договори про надання правничої допомоги. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). На підтвердження понесення відповідачами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу суду надані наступні документи: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в рамках розгляду цивільної справи № 235/8612/19 від 11 січня 2022 року на суми 18000,00 гривень, 18000,00 гривень, 20000,00 гривень, 19000,00 гривень відповідно; акт приймання-передачі наданих адвокатом Мендрухом О.М. юридичних послуг відповідачам від 11 січня 2022 року в рамках цивільної справи № 235/8612/19, які надавались у період з 19.02.2020 року по 10.01.2022 року включно, на суму 18000,00 гривень, 18000,00 гривень, 20000,00 гривень, 19000,00 гривень відповідно; довідка про сплату ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на виконання умов договору № б/н про надання правової допомоги від 19.02.2020 року року на користь адвоката Мендруха О.М. 18000,00 гривень, 18000,00 гривень, 20000,00 гривень, 19000,00 гривень відповідно, у якості гонорару за надану правову допомогу у справі № 235/8612/19. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, значимості дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені представником представником відповідачів є завищеними, а тому апеляційний суд вважає, що додаткове рішення суду першої інстнції підлягає зміні в частині стягнення правничої допомоги. З урахуванням того, що провадження стосовно позовних вимог до ОСОБА_3 , було закрито на його користь підлягає стягненню 7000 гривень, на користь інших відповідачів 10000,00 гривень на кожного. Також представником відповідачів, було заявлено клопотання про стягнення з позивачки на користь відповідачів правничої допомоги за апеляційну інстанцію, по 7000,00 гривень на кожного, ні підтвердження даних вимоги, було надано Ордера на надання правничої допомоги та детальний опис виконаних адвокатом дій. Враховуючи викладені вище норм права, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви представника відповідача про стягнення з позивачки понесених витрат пов`язаних з розглядом справи. В задоволенні вимоги про стягнення правничої допомоги на користь ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки даний апеляційний перегляд не зачипав його права та інтереси. На користь інших відповідачив слід стягнути з позивачки суму правничої допомоги у розмірі 5000 гривень на кожного. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації, складання відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень та участь у судових- засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідачів 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, на кожного. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2022 року залишити без змін. Додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну допомогу в суді першої інстанції змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу по 10 000,00 (десять тисяч) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 (сім тисяч) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції по 5000,00 (п`ять тисяч) гривень. У задоволенні заяви про стягнення правничої допомоги за апеляційну інстанції на користь ОСОБА_3 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 9 березня 2023 року. Головуючий - суддя О.В. Халаджи