Постанова 4801 № 127/26538/22

Справа № 127/26538/22 Провадження № 22-ц/801/528/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2023 рокуСправа № 127/26538/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/26538/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Воробйова В. В. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивований тим, що 02 лютого 2022 року між сторонами було укладено договір позики. За умовами договору вона передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 300 000 грн, які останній зобов`язався повернути в строк до 30 липня 2022 року. Посилаючись на те, що у визначений строк відповідач позику не повернув, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 311 627,08 грн, яка складається: 300 000,00 грн - сума боргу; 9062,70 грн - інфляційні втрати; 2564,38 грн - три процента річних від простроченої суми. Короткий зміст судового рішення Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, у розмірі 309 062,70 грн, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 2564,38 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе за договором позики зобов`язань, у нього перед позивачкою за вказаним договором утворилася заборгованість у розмірі 300 000 грн, а також відповідальність за порушення грошового зобов`язання, які підлягають стягненню у примусовому порядку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким затвердити мирову угоду укладену між сторонами у справі 15 грудня 2022 року. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до розгляду на 02 березня 2023 року о 09 год 00 хв. 02 березня 2023 року розгляд справи було відкладено до 9 березня 2023 року о 08 год 30 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: суд першої інстанції безпідставно не затвердив мирову угоду, укладену між сторонами 15 грудня 2022 року; не надав належної правової оцінки тим обставинам справи, що мирова угода не суперечить вимогам закону, не порушує інтереси сторін та третіх осіб; суд першої інстанції мав усі підстави застосувати до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 207 ЦПК України, однак не врахував волевиявлення сторін у справі та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Відповідач та позивач не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 02 лютого 2022 року між сторонами було укладено письмовий договір позики. За умовами договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 300 000,00 грн безвідсотково. Позичальник зобов`язався повернути позику у строк до 30 липня 2022 року. Згідно з пунктами 2, 7 договору позики, позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо готівкою. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору. Підписання цього договору позичальником підтверджується факт одержання ним від позикодавця позики. ОСОБА_2 у визначений строк кошти не повернув та ухиляється від виконання свого зобов`язання. Розмір заборгованості становить 311 627,08 грн, з яких: 300 000,00 грн - сума боргу; 9062,70 грн - інфляційні втрати; 2564,38 грн - три процента річних від простроченої суми. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У справі, що переглядається, відповідач визнає факт підписання договору позики та не заперечує, що за договором відбулася фактична передача грошових коштів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики. За правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року по справі № 6-50цс16 зроблено наступний висновок: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику». З договору позики слідує, що 02 лютого 2022 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 300 000 грн на строк до 27 липня 2022 року. Отже, у справі, яка переглядається, договір позики укладений у письмовій формі, зміст якого підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли правовідносини позики, за умовами якої відповідач отримав грошові кошти у борг у позивачки та зобов`язався їх повернути у визначений строк, проте не виконав зобов`язання з повернення коштів. Даний факт, як і дійсність договору позики відповідач не оспорював. З наведених підстав колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості, яка складається з суми отриманої відповідачем позики, інфляційних нарахувань та 3 % річних, на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування та затвердження судом мирової угоди, укладеної між сторонами 15 грудня 2022 року колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. За змістом частин першої, другої статті 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними (пункт 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України). Аналіз змісту положень мирової угоди указує на те, що погоджуючи умови мирової угоди, сторони не лише вийшли за межі предмета спору, але й фактично його змінили, оскільки в мировій угоді містяться умови, які за своїм змістом до предмету спору не відносяться. Так, мирова угода містить умови щодо прощення частини боргу та передачі позивачці у власність нерухомого майна відповідача: 1/2 частини будівлі телятника літ. «К» з прибудовою літ. «к» та прибудовою літ. «к1» загальною площею 955.0 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , а також щодо переходу права користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на якій знаходиться указана частина будівлі телятника, на умовах договору оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладеного між Вінницькою районною державною адміністрацією, ОСОБА_2 та ПСП «Агрофірма Батьківщина». Такі умови морової угоди змінюють територіальну підсудність справи та впливають на права й інтереси Вінницької районної державної адміністрації та ПСП «Агрофірма Батьківщина», які не є учасниками справи. Мирова угода за своєю правовою природою є змістом волевиявлення сторін, втручатися в яке (змінювати зміст) суд не має повноважень. За таких обставин, відсутні правові підстави для затвердження мирової угоди у редакції запропонованій відповідачем, у зв`язку з тим, що вона суперечить нормам чинного законодавства та впливає на права та інтереси осіб, які не є учасниками справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за відповідачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2023 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук