Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1735/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1735/22-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 07 березня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі ГУ ПФУ в Чернівецькій області, Управління), в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, викладену в листі від 07 квітня 2022 року за №2400-1706-8/10874; -зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності у відповідності до норм ст.32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку із наявністю у нього страхового стажу більше 15 років. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, викладену в листі від 07 квітня 2022 року за №2400-1706-8/10874; -зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області потворно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, із зарахуванням стажу за період роботи у колгоспі «Новий труд» згідно довідок Тайиншинським районним філіалом комунальної державної установи Північно-Казахстанським державним архівом від 07.04.2021 р. Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-49, від 07.04.2021 Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-50 та від 28.01.2022 р. Ж.03.20.12-0134/ФЛ-Д-31, з врахуванням усіх місяців в яких нарахована заробітна пата у вказаних довідках, в тому числі з урахуванням місяців виплати заробітної плати позивачу за більш ніж 30 днів, та з урахуванням періодів роботи з 18.04.1988 по 01.11.1988 р., з 03.04.1989 по 30.10.1989 р., з 24.04.1990 р. по 15.09.1990 р. В решті позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про зміну прізвища, імені, по батькові від 04.12.2002 р. 1-ми № НОМЕР_1 ОСОБА_2 змінив прізвище та ім`я на ОСОБА_3 . Згідно довідки до акта МСЕК серія 12 ААВ №203096 позивачу встановлено 28.01.2021 третю групу інвалідності безтерміново. 24.03.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо призначення пенсії по інвалідності та подав архівну довідку Північно-Казахстанського державного архіву від 28.01.2022 р. Ж.03.20.12-0134/ФЛ-Д-31, яка містить аналогічні періоди роботи позивача у колгоспі «Новий труд», що й в архівній довідці від 07.04.2021 Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-50. Також позивач подав письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з якими останній працював у колгоспі «Новий труд» у період з 1988-1989 роки. За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 07.04.2022 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку із відсутністю документів на підтвердження необхідного страхового стажу 15 років для призначення пенсії по інвалідності. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV закріплено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. У частині першій статті 48 Кодексу законів про працю України зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок), відповідно до п.3 якого за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п.18 Порядку). Колегією суддів з`ясовано, що позивач втратив трудову книжку, а тому встановлення страхового стажу підлягає на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи позивача. Матеріали справи містять довідку колгоспу «Новий труд» на ім`я ОСОБА_2 від 13.10.1984 р. №110 про роботу позивача у колгоспі в якості будівельника, також архівні довідки Північно-Казахстанського державного архіву від 07.04.2021 р. Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-49, від 07.04.2021 Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-50 та від 28.01.2022 р. Ж.03.20.12-0134/ФЛ-Д-31 з аналогічними відомостями щодо нарахованої заробітної плати позивачу за період 1984-1990 роки. Факт належності ОСОБА_1 архівної довідки №Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-50, виданої 07.04.2021 р. Тайиншинським районним філіалом комунальної державної установи Північно-Казахстанським державним архівом, аналогічна інформація якої також міститься й у довідках від 07.04.2021 р. Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-49 та від 28.01.2022 р. Ж.03.20.12-0134/ФЛ-Д-31, встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25.10.2021 р., з урахуванням ухвали від 12.11.2021 р., у справі №727/8996/21. Згідно інформації, зазначеної у архівних довідках Тайиншинського районного філіалу комунальної державної установи Північно-Казахстанським державним архіву, містяться наступні відомості щодо виплаченої заробітної плати та кількості відпрацьованих днів позивачем у наступних періодах: - 1984 рік: травень 57 дн. 1091-40 р.; червень 30 дн. 852 р.; липень 30 дн. 3351-37 р. серпень 30 дн. 1165-20 р.; вересень 60 дн. 2932-88 р.; - 1985 рік: травень 61 дн. 979-79 р.; червень 56 дн. 870-58 р.; липень 30 дн. 1894-63 р.; вересень 9 дн. 25-95 р.; - 1986 рік: травень 50 дн. 1659-28 р.; червень 30 дн. 1326-70 р.; липень 30 дн. 1520-58 р.; серпень 30 дн. 1141-46 р.; вересень 30 дн. 944-88 р.; - 1988 рік: травень дн. 1237-34 р.; липень дн. 1718-77 р.; серпень дн. 1463-11 р.; жовтень дн. 2549-18 р.; - 1989 рік: червень дн. 1123,12 р.; липень дн. 701-49 р.; вересень 30 дн. 820-54 р.; жовтень 30 дн. 1329-53 р.; - 1990 рік: березень дн. 55-23 р.; квітень дн. 86-10 р.; травень дн. 52-52 р.; червень дн. 101-14 р.; липень дн. 64-08 р. Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з якими позивач працював у колгоспі «Новий труд» у період з 1988-1989 роки. Відповідно до ч. 1, 2 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Отже, законодавцем передбачено особливий порядок зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем для розрахунку права на призначення пенсії відповідачем включено періоди «робота в колгоспі з 1966 р.», а саме: 01.05.1984-30.09.1984, що становить 5 місяців; 01.05.1984-31.07.1985, що становить 3 місяці; 01.05.1986-30.09.1986, що становить 5 місяців; 01.09.1989-31.10.1989, що становить 2 місяці. Тобто, загальна кількість місяців зарахованого періоду роботи позивача у колгоспі становить 15 місяців. Решта періодів роботи позивача у колгоспі «Новий труд» не зараховано до страхового стажу, оскільки у довідках від 07.04.2021 р. Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-49, від 07.04.2021 Ж.03.20.12-01-34/ФЛ-Д-50 та від 28.01.2022 р. Ж.03.20.12-0134/ФЛ-Д-31 відсутні відомості в частині зазначення кількості відпрацьованих трудоднів. В той же час, відповідно до відомостей архівних довідок Північно-Казахстанського державного архіву ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата При цьому, Управлінням не надано доказів того, що позивач у спірних періодах роботи у колгоспі «Новий труд» не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а також, що ним не виконанано встановленого мінімум трудової участі або не виконання з поважних причин трудової участі у колгоспі. Таким чином, судом першої інстанції підставно зазначено, що вибіркове зарахування відповідачем у розрахунку стажу ОСОБА_1 , зокрема, періодів роботи в колгоспі, є порушенням прав останнього на врахування окремих місяців трудової участі через формальні недоліки архівних довідок, в яких міститься нарахована заробітна плата без зазначення кількості відпрацьованих днів. Вказаний недолік архівної інформації не може ставити під сумнів та позбавляти позивача права на зарахування таких періодів трудової участі в колгоспі до його страхового стажу, так як останній не несе відповідальності за наведеною інформацією у архівних довідках. Варто також звернути увагу, що згідно письмових пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з якими позивач працював у колгоспі «Новий труд» у період з 1988-1989 роки, підтверджено роботу останнього у колгоспі, зокрема й у місяцях, в яких нарахована заробітна плата без зазначення кількості відпрацьованих днів. Аналіз поданих суду архівних довідок дає можливість встановити, що загальна кількість місяців у яких позивачу здійснено нарахування заробітної плати з 1984-1990 рік становить 27 місяців. При цьому, в окремих місяцях позивачу було виплачено заробітну плату за більш ніж за 30 днів, а саме: у травні 1984 р. позивачу виплачено заробітну плату за 57 днів; у вересні 1984 р. за 60 днів; у травні 1985 р. за 61 день; у червні 1985 р. за 56 днів; у травні 1986 р. за 50 днів. У вересні 1985 р. позивачу виплачено заробітну плату за 9 днів. Однак відповідач під час обрахунку страхового стажу позивача за вказаний період не надав належної оцінки та не зарахував у повному обсязі періодів, в яких підтверджено нарахування позивачу заробітної плати та з урахуванням місяців виплати заробітної плати позивачу за більш ніж 30 днів. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що за приписами п.3 ст. 44 Закону України "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. У п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 закріплено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. В той же час, згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії. Отже, відповідач у разі виникнення в нього сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача та недостатності у ній відомостей про роботу, наділений правом перевірити та витребувати їх. Крім того, при зверненні позивача за пенсією не надав останньому допомоги в одержанні відсутніх у нього документів, що відповідно вищевказаних правових норм являється ще й обов`язком відповідача. З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії орган пенсійного фонду належним чином не з`ясував того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється покладеним на нього законом обов`язком, чим позбавив позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення. В той же час, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії. Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов`язання відповідача прийняти те чи інше рішення. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18. Ч.2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку, суд першої інстанції обгрунтовано вийшов за межі заявлених позовних вимог та зобов`язав відповідача повторно розглянути питання про призначення пенсії позивачу. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.