Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/3953/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2273/23 Справа № 185/3953/22 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., розглянувшив письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року в цивільній справі номер 185/3953/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, В С Т А Н О В И В: В червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював у виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем у шахті, має страховий стаж 15 років 01 місяць. Був звільнений 29 березня 2021 року за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню такої роботи Відповідно до довідок МСЕК позивачу встановлено втрату професійної працездатності 40%. Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди. В нього було порушено нормальні життєві зв`язки та він позбавлений повноцінного способу життя. Він вимушений лікуватися, постійно відчувати фізичні страждання, має погане самопочуття. Відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, 300000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 80000,00 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1800,00 грн. Із вказаним рішенням не погодився відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, а також при невірному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач самостійно встановив, а суд, не маючи належних доказів, повірив, що у нього психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 року факт заподіяння моральної шкоди пов`язують зі станом стресу та наявністю втрат психічного характеру. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Надані позивачем докази наявності факту моральної шкоди не є належними і допустимими. Тобто факт заподіяння моральної шкоди є недоведеним. Акт П-4 не може вважатися таким, за яким проведене повне розслідування випадку професійного захворювання. В цьому акті не зазначено, що по факту розслідування випадку професійного захворювання складались протоколи про адміністративні порушення в сфері охорони права та були застосовані адміністративні стягнення. Тому висновки суду про протиправність діянь відповідача ґрунтуються на припущеннях. Додані до позову документи надавались позивачем до Фонду соціального страхування для отримання страхового відшкодування в зв`язку з отриманням ушкодження здоров`я. Моральна шкода є похідною від зобов`язання з відшкодування шкоди здоров`ю, тому у зв`язку з призначеними позивачу страховими виплатами на відшкодування ушкодження здоров`я, яке проведене належним чином, виконання деліктного зобов`язання з відшкодування шкоди припинилось належним виконанням. Вважає, що не доведено факт заподіяння моральної шкоди, не встановлено протиправності дій або бездіяльності відповідача, не застосовано законодавство, яке потрібно було застосувати. Суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, залишивши без задоволення клопотання відповідача, які були заявлені для встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи. Від позивача ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті 15 років 01 місяць. 29.03.2021 року позивача звільнено із займаної посади за ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (а.с. 9-10). Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 березня 2022 року стосовно ОСОБА_1 встановлено причину виникнення професійного захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму, перевищення рівня фізичного навантаження, перевищення відносної вологості повітря тощо (а.с. 12-13зв.). Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №121071 від 25 квітня 2022 року позивачу первинно встановлено 40 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, а саме: 25 % - ДПП; 10%- антрасилікоз першої стадії ( s/p, 1/1, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група А, легенева недостатність першого-другого ступеня; 5% хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня з легким зниженням слуху за класифікацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 11). Ці діагнози професійних захворювань отриманих позивачем на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів підтверджено та встановлено в ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» в місті Кривий Ріг з 15.02.2022 року. ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» в місті Кривий Ріг також зазначено той факт, що позивачу протипоказана важка фізична праця, робота в умовах впливу виробничого пилу, шуму та несприятливого мікроклімату (а.с. 14-15). Аналогічні висновки містяться в виписці-епікризі з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого №540/155 (а.с. 16-17). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такому розмірі відшкодування моральної шкоди. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України передбачено, що за потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров`ю. Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 80000,00 грн. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди. Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: