Постанова 4851 № 440/1572/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2023 р. Справа № 440/1572/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, по справі № 440/1572/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської міської ради від 16.11.2021, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність; - зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, відповідно до поданої заяви від 28.03.2021 (вхідний №П04.1.1-11//3088 від 29.03.2021) для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 частково задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано пункт 11 рішення дев`ятої сесії Полтавської міської ради Полтавської області восьмого скликання від 16 листопада 2021 року "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади". Зобов`язано Полтавську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2021 (вх. №П04.1.1-11/3088 від 29.03.2021) щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 496, 20 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку суд першої інстанції хибно не прийняв до уваги те, що станом на дату звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради. Крім того, відповідач наголошує, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 " на підставі державного акту на право постійного користування Б№048/95-444. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до Полтавської міської ради із заявою від 28.03.2021 (вх. №01-04-01.2-03/97 від 02.04.2021) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ згідно графічних матеріалів із розташування земельної ділянки із подальшою передачею йому у приватну власність. До вказаної заяви додав: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування вільної ділянки та її розмір станом, копії паспорта та ідентифікаційного коду (а.с. 41). Розглянувши заяву ОСОБА_1 , керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", розпорядженням Кабінету Міністрів України №721-р від 12 червня 2020 року "Про визначення центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області", враховуючи виписку з рішення 13-ї сесії Ковалівської сільської ради народних депутатів від 02 листопада 1992 року, виписку з рішення 14-ї сесії Ковалівської сільської ради народних депутатів від 25 жовтня 1993 року та протокол засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони довкілля, природокористування, на дев`ятій сесії Полтавської міської ради восьмого скликання прийнято рішення "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади" від 16 листопада 2021 року, яким пунктом 11 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) за рахунок сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:012:0053 у зв`язку з недотриманням вимог частин шостої та сьомої 118 Земельного кодексу України (а.с. 22). Не погодившись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення не містить обґрунтування підстав та мотивів не відповідності поданої позивачем заяви вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, отже є необґрунтованим у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій". Згідно зі ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень, зокрема міських рад належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Вказані норми кореспондуються із ч. 1 ст. 122 ЗК України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. За змістом частин 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (п. "в" ч. 1). Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою погодження такого проекту, зокрема, з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Згідно із ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Водночас, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. У разі надання органом місцевого самоврядування особі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частиною сьомою статті 118 ЗК України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а. Зі змісту ч. 7 ст. 118 ЗК України випливає, що вона містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданої заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови, що узгоджується з абз. 3 ч. 7ст. 118 ЗК України. Разом з тим, як вбачається зі змісту спірного рішення відповідача, останнє містить лише посилання на частини 6, 7 ст. 118 ЗК України, не містить визначення безпосередньої обставини, яка слугувала підставою для відмови, а також жодного обґрунтування причин відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Колегія суддів зазначає, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Враховуючи, що ч.7 ст.118 Земельного Кодексу містить декілька обставин, які є підставою для відмови в наданні дозволу, суб`єкт владних повноважень має конкретизувати у кожному випадку ці підстави в у своєму рішенні, а не лише обмежитися посиланням на норму закону. Так, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 29.04.2020 року по справі № 820/4932/18, від 24.01.2019 року по справі № 806/2978/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Колегія суддів також зауважує, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). У пп. 70 - 71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, п. 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, п. 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74 від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119 Відтак, оскільки спірне рішення відповідача не містить пояснень щодо того, яким конкретно вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не відповідала подана позивачем заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, останнє є протиправним та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України - підлягає скасуванню. Посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції того, що на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади, а знаходиться у користуванні СФГ "Коломак" на підставі державного акту на право постійного користування 1992 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачем такі обставини не зазначені у якості підстав відмови у наданні дозволу у оскаржуваному рішенні, а тому не можуть свідчити про недотримання позивачем вимог частин 6 та 7 статті 118 Земельного Кодексу України. Крім того, такі доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, оскільки на час прийняття рішення 9 сесії 8 скликання Полтавської міської ради від 16.11.2021 "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Ковалівського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади", спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №292464228 від 24.12.2021 (а.с.8). Отже, оскільки відповідачем було прийнято рішення без наведення (встановлення) вичерпних підстав, передбачених ст. 118 ЗК України, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Полтавську міську раду повторно розглянути заяву позивача від 28.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 817/395/18. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, а тому колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 по справі № 440/1572/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва