Постанова ККС ВС № 362/5175/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 березня 2023 року м. Київ справа № 362/5175/21 провадження № 51- 3019 км 22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 7 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021110000000533, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Василькові Київської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат. Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 2 серпня 2021 року приблизно о 19:40, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21013», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Васильків-Глеваха» в напрямку м. Васильків, порушив вимоги п. п. 2.1(а), 2.3(б), 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керував транспортним засобом без посвідчення водія, не маючи права на керування ним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, при виникненні небезпеки для руху, а саме: пішохода ОСОБА_7 , котрий здійснював перехід проїжджої частини дороги по регульованому пішохідному переходу справа наліво відносно руху автомобіля, на заборонний (червоний) сигнал світлофора, біля перехрестя з автомобільною дорогою «Глеваха-Крушинка», що за межами населеного пункту, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_7 , який отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні. 7 вересня 2022 року Київський апеляційний суд скасував вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням.На думку засудженого, апеляційний суд не врахував всіх обставин кримінального провадження та дійшов невмотивованого висновку щодо неможливості застосування до нього положень ст. 75 КК. Зокрема, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися дані про особу засудженого, а також те, що пішохід переходив дорогу на заборонений сигнал світлофору, що і стало причиною ДТП. На його думку, апеляційний суд призначив йому суворе покарання, своє виправлення та перевиховання вважає можливим без ізоляції від суспільства. Позиції інших учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 вказала на необґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого та просила залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Разом із тим, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо невідповідності призначеного йому судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, та можливості звільнення останнього на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є безпідставними. Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Згідно з приписами ст. 75 КК (в редакції Закону № 1576-IX від 21 липня 2021 року) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Системне тлумачення статей 50, 65, 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався. Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, дійшов умотивованого висновку, що місцевий суд при застосуванні до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК не мотивував свого рішення про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства та не в повній мірі врахував дані про особу засудженого. Тому таке рішення суду першої інстанції визнав неправильним та задовольнив вимоги сторони обвинувачення і потерпілої. Скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, врахував конкретні обставини скоєння ОСОБА_6 кримінального правопорушення та його наслідки. Так, ОСОБА_6 на момент вчинення злочину був позбавлений права керування транспортними засобами, та мав систематичні порушення ПДР у продовж 2020-2021 років (дванадцять разів притягувався до адміністративної відповідальності). Однак, незважаючи на це, він продовжив керувати автомобілем, скоїв наїзд на пішохода, який перетинав дорогу по пішохідному переходу, що призвело до невідворотних наслідків - смерті потерпілого. З огляду на такі обставини у їх поєднанні, а також посередню характеристику ОСОБА_6 , апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до останнього положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому, суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, визнання вини, відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу винного, котрий до кримінальної відповідальності притягується вперше, та правильно погодився з розміром призначеного ОСОБА_6 місцевим судом покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є наближеним до мінімального розміру покарання у межах санкції вказаної норми, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним характеру вчиненого та даним про особу винного, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність зміни вироку апеляційного суду, в касаційній скарзі засудженого відсутні. Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам статей 370, 420 КПК. Підстав для застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що він порушив питання у своїй касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Доводи касаційної скарги ОСОБА_8 щодо залишення місцевим і апеляційним судами поза увагою факту створення аварійної ситуації саме потерпілим ОСОБА_7 не можуть бути взяті до уваги. Як убачається з матеріалів справи, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення, ОСОБА_8 надав суду показання, повністю визнав себе винуватим у вчиненні злочину, в якому він обвинувачувався, не оспорював обставин його вчинення, як й інші учасники судового провадження, не заперечував проти його розгляду у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, розумів зміст цих обставин і його процесуальні права, роз`яснені судом. Водночас, суд переконався у добровільності та істинності його позиції, а також позицій інших учасників судового провадження і роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку. Відтак, апеляційний суд був позбавлений можливості встановлювати будь-які інші фактичні обставини справи ніж ті, що були встановлені місцевим судом з огляду на положення ч. 3 ст. 349 КПК. За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_8 не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Київського апеляційного суду від 7 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3