Ухвала КЦС ВС № 541/2046/22

Ухвала 02 березня 2023 року м. Київ справа № 541/2046/22 провадження № 61-2116ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Головко Вікторія В`ячеславівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини, що продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подання заяви і закінчення дитиною навчання. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до закінчення дитиною навчання. У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Головко В. В., в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини. Отже, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Заявник посилається на те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки його місцем проживання є Харківська область, зона активних бойових дій, а тому у разі виконання постанови суду апеляційної інстанції його родина залишиться без засобів існування. Проте зазначені доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. При визначенні винятковості значення справи для заявника Верховний Суд виходить з того, що оцінка наведених обставини здійснюється на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити лише з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником, зокрема шляхом наведення заявником обґрунтованих об`єктивних обставин, які свідчитимуть про таку винятковість. Саме на заявника покладається обов`язок на власний розсуд здійснити належний виклад та обґрунтування обставин, які, на його думку, свідчать про виняткове значення для нього малозначної справи. Доводи заявника по суті зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішеннями, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів щодо стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» (Голдер проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Головко В. В., подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Головко Вікторія В`ячеславівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, відмовити. Копію ухвали та додані до скарг матеріали надіслати заявнику. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник О. В. Ступак