Постанова Львівський апеляційний суд № 466/4918/18

Справа № 466/4918/18 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/620/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Гай О.О., за участі в судовому засіданні в режимі відео конференції представника позивача ПАТ «Універсал Банк» - Бойчука Я,В., в залі суду - представниці відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Зими І.Є. від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно, - в с т а н о в и л а : рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмету іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11-1/617к-06 від 02.11.2006 р., укладеного між банком та ОСОБА_1 у сумі 37 628,16 дол. США - відмовлено за безпідставністю. Вказане рішення оскаржило АТ «Універсал Банк». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення та постановити постанову, якою позовну заяву АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволити у повному обсязі. Вважають рішення незаконним та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертають увагу, що відповідно до п. 6.3 Договору іпотеки, договір діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором. Вважають, що суд першої інстанції не надав оцінку наведеним умовам Договору іпотеки та не дослідив умови цього договору в контексті положень частини 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» (щодо похідного характеру іпотеки від основного зобов`язання і дійсності іпотеки до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору) та в контексті норм статті 252 ЦК України, не дослідивши, чи встановлював цей договір строк дії Договору іпотеки, чи містить він умову про його дію до повного виконання основного зобов`язання. Зазначають, що районний суд допустив процесуальні порушення - не дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, - щодо того, чи встановлено Договором іпотеки його строку, та щодо розміру забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Також, звертають увагу, що суд першої інстанції в своєму рішенні зазначає, що згідно заявок на переказ готівки №017В601082880021 від 14.10.2008р. та №017В601082880019 від 14.10.2008р., позичальником на погашення кредитної заборгованості сплачено 1 000 доларів США та 103 долари США, однак погашень на цю дату у розрахунку заборгованості не вказано. А відтак, суд дійшов висновку, що позивач не представив належних та допустимих доказів в обгрунтування існування заявленої заборгованості. Однак, дане твердження не відповідає дійсності, оскільки, як видно з розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, за період з 10.10.2008р. по 09.11.2008р. на погашення заборгованості по кредиту зараховано 740,47 доларів США та на погашення відсотків 362, 21 долари США , а загалом зараховано 1 102,68 долари США. В судове засідання відповідачі не з`явилися, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси відповідачів в судовому засіданні захищала представниця. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, представниці відповідачів -в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, пояснення на відзив, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст., 256, 257, 266, 526, 527, 530, 1049, 1054, 1218, ч.1 ст. 261, ч.2 ст. 1050, ч.2,3 ст. 1281, ч.1 ст. 1282 ЦК України, ст.1, ч.5 ст. 3, ст. 23 Закону України «Про іпотеку», ст. 81 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018р. в справі №444/9519/12, постанову Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13, та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 02.11.2006р. між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11-1/617к-06 на суму 16000,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 01.11.2011 року та процентною ставкою 13% річних. Додатковим договором № 2 від 02.11.2006р., укладеного між цими ж сторонами, було змінено суму кредиту на 49 000 доларів США, термін кредиту 240 місяців, дата погашення - 01.11.2026р., а відсоткова ставка встановлена в розмірі 11,95 % річних. 23.06.2009р. між сторонами укладено додаткові угоди № 2 , № 2 та № 3 до основного договору № 11-1/617к-06, якими уточнено порядок погашення грошових зобов`язань позичальника перед банком та змінено проценту ставку. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 11-1/617к-06, між ВАТ «Банк Універсальний», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 02.11.2006р. було укладено договір іпотеки. Згідно п. 1.1. даного договору, Іпотекодавець забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають за Кредитним договором № 11-1/617к-06 від 02.11.2006 року. Так, іпотекодавці, що є майновими поручителями, передають Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,6 кв.м та кухні, загальна площа квартири 41,1 кв.м. Вказана квартира належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності , тобто частки кожного із співвласників не виділені. Суд вказав, що банк у позові зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 28.05.2012р. у нього утворилась заборгованість в сумі 37 628,16 доларів США, яка складається із 27 403,19 доларів США суми простроченої заборгованості, 9 936,77 доларів США відсотків та 288,20 доларів США підвищених відсотків/пені. На підтвердження цього, до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості по кредитному договору № 11-1/617к-06 від 02.11.2006р. В процесі розгляду справи, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що були поручителями за договором позики, померли. Зі згоди представника позивача, вказані особи були виключені з числа відповідачів. В даному випадку, позивачем не представлено суду жодних доказів на підтвердження того, хто прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також будь-яких документів, які б підтверджували право власності на квартиру, що знаходиться в іпотеці банку. В процесі розгляду справи, ухвалою суду від 09 квітня 2019 року витребувано від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Величко Н.Я. копію спадкової справи, заведеної по смерті ОСОБА_4 , щодо кола осіб, які звернулись із заявою про отримання спадщини та осіб, яким видано свідоцтво про право на спадщину на частку в квартирі АДРЕСА_1 , а також інформацію про зміст вимог кредиторів до спадкоємця, якщо такі надходили. Також витребувано від приватного нотаріуса Клімової А.В. копію матеріалів спадкової справи, заведеної по смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з аналогічних питань. Згідно отриманої відповіді приватного нотаріуса Клімової А.В. від 22.04.2019р., по смерті ОСОБА_5 , свідоцтво про право на спадщину у вищевказаній квартирі не видавалось. Вимоги кредиторів до спадкоємців не надходили. Із копії заяви ОСОБА_6 від 23.02.2018р. вбачається, що він відмовився від прийняття спадщини по смерті матері ОСОБА_5 . Із відповіді приватного нотаріуса Величко Н.Я. від 10.05.2019р. вбачається, що 12.12.2015р. по смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу, на підставі заяви дружини ОСОБА_5 . Однак, квартира АДРЕСА_1 до спадкового майна не входить. Інформація про вимоги кредиторів відсутня. Жодних інших доказів на підтвердження своїх вимог, що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем суду не надано, незважаючи на те, що судом неодноразово відкладався розгляд справи для уточнень позовних вимог. Крім того, банком до позовної заяви не долучено жодної квитанції про видачу кредитних коштів, а також первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, яким чином відбувались погашення по кредиту та іншим платежам. Суд вважав, що сам розрахунок заборгованості за кредитним договором 11-1/617к-06 від 02.11.2006р, в силу ст. 77-80 ЦПК України, не може бути належним та допустимим доказом. Також суд зазначив, що документами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та встановлюють її розмір являються виключно документи первинної бухгалтерської документації. оформлені відповідно до норм ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи фіксують факт здійснення господарської операції, складаються під час здійснення такої, і фактично являються правовою підставою для бухгалтерського обліку цієї операції. У згаданому розрахунку не зазначено бази нарахування відсотків, а саме відповідно до умов Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору нарахування відсотків відбувається щоденно за методом нарахування процентів «факт/360». Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості, виходячи з фактичної кількості днів в місяці й 360 днів в році. В розрахунку заборгованості відсутня колонка фактичний залишок заборгованості, на який мають нараховуватись відсотки. Згідно заявки на переказ готівки № Ю17В601082880019 від 14.10.2008р. та N90176601082880021 від 14.10.2008р., позичальником на погашення кредитної заборгованості сплачено відповідно 1000,00 доларів США та 103 долари США, однак погашень за цю дату у вищевказаному розрахунку заборгованості не вказано. Також, відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 10.06.2009р., позичальником погашено тіло кредиту на суму 19916,67 гривень, заборгованість по тілу кредиту становить 29083,33 долари США. Однак даний факт не відповідає дійсності, оскільки на момент укладення Додаткової угоди № 3 від 23.06.2009р., заборгованість по кредиту уже становила 28 008,31 долари США. Отже, вказаним розрахунком не враховані погашення по кредиту на суму 1075,02 доларів США. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не представив належних та допустимих доказів в обґрунтування існування заявленої заборгованості. Суд вважав, що сума відсотків, яку позивач просив стягнути з відповідачів за користування кредитними коштами, за період з 01.11.2008р. по 28.05.2012р., на думку суду також є необґрунтованою. Згідно умов № 11-1/617к-06 від 02.11.2006р , сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відтак, у межах строку кредитування, а саме до 01.11.2026 року, відповідач повинен був повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними щомісячними платежами. Проте, згідно п.10.4 кредитного договору, сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення в позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або по сплаті процентів за користування ним, чи інших платежів строком більше 10 календарних днів, Банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання Позичальником вимоги Банку в термін встановлений в повідомленні, дата погашення кредиту, вважається такою, що настала на наступний день після зазначеної в повідомленні. Відповідно до вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та майнових поручителів від 13.07.2010р., банк вимагав дострокового погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів. Виходячи з вищенаведеного строк погашення всієї суми кредиту настав 13.08.2010р. року. Тому, суд вважав, що вимога про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 13.08.2010 року по 28.05.2012 року є безпідставною. Окрім того, суд вважав, що позивачем пропущено встановлений Законом термін позовної давності звернення до суду з даним позовом. Як зазначалось вище, Банк надіслав вимогу до позичальника та майнових поручителів від 13.07.2010 року у якій вимагав дострокового погашення заборгованості за кредитом протягом тридцяти днів. Виходячи з наведеного, строк погашення всієї суми кредиту настав 13.08.2010 року. А тому, Банк мав право звернутись до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно протягом трьох років, а саме до 13.08.2013р.Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду. Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові. Враховуючи наведене, те що твердження позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема не надано інформації щодо спадкоємців квартири яка знаходиться в іпотеці, не надано пояснень щодо розрахунку заборгованості і відсотках по кредиту, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, частина обставин, які суд вважав встановленими не доведена, а тому рішення суду підлягає зміні. 23.06.2018 ПАТ «Універсал Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , у якому просили: - ухвалити рішення про звернення стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), а саме квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,6 кв.м. та кухні, загальна площа квартири 41,1 кв.м., що належить ОСОБА_1 (Відповідач-1), ОСОБА_4 (Відповідач-2), ОСОБА_2 (Відповідач-3) та ОСОБА_5 (Відповідач-4) на праві приватної власності, шляхом продажу Предмету іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №11 11-1/617к-06 від 02.11.2006 року укладеного між Банком та ОСОБА_1 в сумі 37 628, 16 дол. США. Свої вимоги мотивували тим, що 02.11.2006р. між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено вищевказаний кредитний договір № 11-1/617к-06 на загальну суму 16000,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 01.11.2011 року та процентною ставкою 13% річних.До вказаного договору, між сторонами укладались додаткові договори та угоди, якими вносились зміни до основного договору, в частині умов та розміру кредитування.Однак відповідач ОСОБА_1 належним чином не здійснював платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих по ньому процентах, чим порушив прийняті на себе договірні зобов`язання. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору, утворилась заборгованість, яка станом на 28.05.2012р. складає 37 628,16 дол. США та включає в себе суму дострокового стягнення кредиту - 27 403,19 дол. США, відсотки - 9 936,77 дол. США та підвищені відсотки/пеня - 288,20 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ВАТ «Банк Універсальний», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 02.11.2006р. було укладено договір іпотеки, за яким банку в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 , яка належить вказаним особам на праві приватної власності. У зв`язку з наведеним, ПАТ «Універсал Банк» звернулось до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», та Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, для задоволення вимог, що виникли з Кредитними договорами в повному обсязі. У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були поручителями за договором позики, зі згоди представника позивача, вказані особи були виключені з числа відповідачів. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»). З огляду на вказане закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист шляхом позасудового врегулювання (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. За змістом статті 41 Закон України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог цього Закону. Частиною другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2006р. між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11-1/617к-06 на суму 16000,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 01.11.2011 року та процентною ставкою 13% річних. Додатковим договором № 2 від 02.11.2006р., укладеного між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , було змінено суму кредиту на 49 000 доларів США, термін кредиту 240 місяців, дата погашення - 01.11.2026р., а відсоткова ставка встановлена в розмірі 11,95 % річних. 23.06.2009р. між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди № 2 , № 3 та № 3 до основного договору № 11-1/617к-06, якими уточнено порядок погашення грошових зобов`язань позичальника перед банком та змінено проценту ставку. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 11-1/617к-06, між ВАТ «Банк Універсальний», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 02.11.2006р. було укладено договір іпотеки. Згідно п. 1.1. даного договору, Іпотекодавець забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають за Кредитним договором № 11-1/617к-06 від 02.11.2006 року. Так, іпотекодавці, що є майновими поручителями, передають Банку в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,6 кв.м та кухні, загальна площа квартири 41,1 кв.м. Квартира належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності. Окрім цього, 19.07.2007 року укладено додатковий договір до договору іпотеки від 02.11.2006 року. Також, 23.06.2009 року було укладено Договір про внесення змін до договору іпотеки. 19.07.2010 року ПАТ «Універсал Банк» направлено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вимоги від 13.07.2010 року. У вимогах вказано, що позичальник не сплачує заборгованість по кредиту та нарахованим по ньому процентам, чим порушує прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором. Станом на дату цієї вимоги розмір заборгованості по сплаті кредиту та нарахованим процентам за кредитним договором становить 29979,92 дол. США, з яких: 2777,24 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 27065,10 дол. США - строкова сума заборгованості за кредитом; 137,58 дол. США - проценти, нараховані за користування кредитними коштами. Банк вимагає протягом тридцяти днів сплатити всю суму кредиту достроково, проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції за порушення виконання зобов`язань. У разі невиконання цієї вимоги у встановлений строк, ПАТ «Універсал Банк» буде вимушений звернутись з позовом до суду про примусове стягнення заборгованості з покладенням витрат, пов`язаних із сплатою державного мита та виконавчим провадженням. При цьому примусове виконання заборгованості буде здійснюватись за рахунок усього майна, що належить позичальнику на даний момент та\або буде належати йому у майбутньому, в тому числі на праві спільної власності. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 . Крім цього, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 . Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 02.06.2005 року, квартира, яка є предметом іпотеки належить ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності (Т2 а.с.202). Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Також, згідно ст. 1269 ЦК України, Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Відповідно до ст. 1258 ЦК України, Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Згідно із статтею 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). З листа приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Величко Н.Я. №14/02-14 від 10.05.2019 року вбачається, що 12.11.2015 року за №10/2015 заведено спадкову справу після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на підставі заяви дружини померлого ОСОБА_5 . Окрім цього, із копії матеріалів спадкової справи№3/2018, заведеної після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв її син ОСОБА_2 . Відтак, з вказаного вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина ОСОБА_5 , відтак така успадкувала його частку квартири, яка є предметом іпотеки. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв її син ОСОБА_2 . Відтак, на час звернення до суду з даним позовом та розгляду даної справи ОСОБА_1 володіє частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 - частки квартири, хоч і де юре вони не оформили своє право власності на такі після смерті батьків. З матеріалів справи, також, вбачається, що Додатковим договором №1 від 19.07.2007 року до кредитного договору №11-1/616к-06 визначено кінцевий термін повернення кредиту 01 листопада 2026року. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, 19.07.2010 року ПАТ «Універсал Банк» направлено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вимоги від 13.07.2010 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, про що йшлося. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право АТ «Універсал Банк»» нараховувати проценти за користування кредитом, пеню та штраф припинилося зі спливом строку кредитування, а тому починаючи із зазначеної дати банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. Натомість, Банк у позові зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 28.05.2012р. у нього утворилась заборгованість в сумі 37628,16 доларів США, яка складається із 27 403,19 доларів США суми простроченої заборгованості, 9 936,77 доларів США відсотків та 288,20 доларів США підвищених відсотків/пені. На підтвердження цього, до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості по кредитному договору № 11-1/617к-06 від 02.11.2006р. Зважаючи на те, що станом на 13.07.2010 робу у ОСОБА_1 був борг за кредитним договором у розмірі 29979,92 дол. США, і банк мав право звернути стягнення на заставне майно, то відповідно в погашення саме цієї суми слід було б вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Та такі вимоги до двох відповідачів, які володіють частками у згаданому об`єкті нерухомості, що переданий в іпотеку слід убуло б вважати обґрунтованими. Однак, також, згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. З матеріалів справи вбачається, що Банк надіслав вимогу до позичальника та майнових поручителів - 19.07.2010 року. В такій вимагав дострокового погашення заборгованості за кредитом протягом тридцяти днів. Відтак, строк погашення всієї суми кредиту настав 18.08.2010 року. А тому, Банк мав право звернутись до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно протягом трьох років, а саме до 13.08.2013р. Враховуючи те, що з позовом до суду банк звернувся лише в червні 2018 року, відтак, позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду. Про застосування строку позовної давності заявлено стороною відповідачів у суді першої інстанції. Зважаючи на вказане у суду не було жодних підстав для задоволення позовних вимог та у позові по суті правильно було відмовлено, однак з посиланням на ряд обставин з відповідним тлумаченням норм закону, що не мали місце у даній справі та не стосуються даних правовідносин, а тому рішення суду слід в частині мотивів суду змінити виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину, в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 03 березня 2023 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра