Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6799/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6799/22 пров. № А/857/18006/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2022р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання провести нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (суддя суду І інстанції: Дмитрук В.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 07.11.2022р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 18.10.2022р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. щодо ненарахування та невиплати їй з 07.04.2022р. підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати пенсійний орган здійснювати з 07.04.2022р. нарахування та виплачувати ОСОБА_1 щомісячно підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 07.04.2022р., до зміни законодавства чи зміни її правового статусу (а.с.1-3). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) (а.с.18 і на звороті). Ухвалою суду від 07.11.2022р. позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії за період з 07.04.2022р. по 18.04.2022р. залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду (а.с.25-26). Відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2022р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність відповідача ГУ ПФ України у Волинській обл., яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано пенсійний орган провести ОСОБА_1 з 19.04.2022р. нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ГУ ПФ України у Волинській обл. за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. (а.с.27-29). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового визначення розміру спірного підвищення до пенсії, просить рішення суду змінити та визначити підвищення до пенсії в розмірі, який дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) (а.с.33-35). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в силу вимог діючого законодавства та усталеної судової практики позивач має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не в розмірі двох прожиткових мінімумів. При цьому, суд помилково застосував норми п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та визначив розмір підвищення до пенсії позивача в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року. На момент винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 наведений Закон був діючим, однак Верховний Суд вказав на необхідність застосування приписів ст.39 Закону № 796-ХІІ та нарахування підвищення до пенсії саме у розмірі двох мінімальних заробітних плат, а не двох прожиткових мінімумів. Також п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не застосовується до спірних правовідносин, оскільки введені ним обмеження мають відношення лише до випадку визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат працівників. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи з 24.05.1997р. пенсію за віком (а.с.5-8). Позивач проживає в населеному пункті (с.Нігочівка Маневицького (тепер Луцького) району Волинської обл.), який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та має право на виплати, передбачені Законом України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.11). Незважаючи на викладене, відповідач не нараховує і не виплачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене нормою ст.39 Закону № 796-XII, покликаючись на те, що з урахуванням положень Закону № 987-VIII від 04.02.2016р., редакція ст.39 Закону № 796-XII, що діє з 01.01.2016р., не передбачає виплати для категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача (а.с.20-21). Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, вимоги позивача, як про визнання протиправною бездіяльності відповідача, так і про зобов`язання відповідача нарахувати і виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ з 19.04.2022р., підлягають до задоволення. Водночас, суд врахував, що 01.01.2017р. набрав чинності Закон України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017р. Звідси, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, з 19.04.2022р. (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом). Також позовні вимоги про зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати вказане підвищення надалі не можуть бути задоволені з огляду на те, що такі вимоги заявлені на майбутнє, тоді як судовому захисту підлягають порушені права. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визначення судом розміру (два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року) підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, тому судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в розрізі спірного питання, окресленого апелянтом в поданій апеляційній скарзі. Вирішуючи спірне питання стосовно визначення розміру підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, колегія суддів керується наступним. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно ст.39 цього Закону (в редакції чинній до 01.01.2015р.) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Законом України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015р., підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016р. прийнято Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016р., яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом ч.ч.2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018р., яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015р.), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Велика Палата у постанові від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018р. № 6-р/2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018р. непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 зазначеного Закону. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі /БК/ України. Відповідно до ч.1 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015р. набрав чинності Закон України № 79-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, вказані положення Закону № 79-VIII не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015р. КМ України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ. Водночас, надання Законом № 79-VIII КМ України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону № 796-ХІІ. Оскільки ст.39 Закону № 796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018р. редакції, а саме в редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») не уповноважує КМ України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма ст.39 Закону № 796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою. Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/2012 від 25.01.2012р., крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат. Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 19.04.2022р. Щодо покликання суду першої інстанції на п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», колегія суддів звертає уваги на таке. Дійсно, приписами п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2017р. Із змісту вказаного Закону слідує, що ним запроваджено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, інших виплат, а не для визначення розміру пенсійних виплат. Отже, встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів тощо жодним чином не впливає на спірні правовідносини. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи в частині визначення розміру спірного підвищення до пенсії, через що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про визначення розміру підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, - дві мінімальні заробітні плати згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік; в решті рішення суду слід залишити без змін. При цьому, у порядку ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Волинській обл. судові витрати у розмірі 1488 грн. 60 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.243, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2022р. в адміністративній справі № 140/6799/22 скасувати в частині розміру (два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року) підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь ОСОБА_1 . В цій частині прийняти нову постанову, якою визначити розмір підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь ОСОБА_1 , - дві мінімальні заробітні плати згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. (юридична адреса: 43026, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кравчука, 22-В; код ЄДРПОУ 13358826) судові витрати в загальному розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 03.03.2023р.