Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14652/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14652/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Литвин С.В. за участю: представника позивача: Опанасика В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу , - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі по тексту - відповідач, НАБУ) в якому просив - стягнути з НАБУ на користь ОСОБА_1 621 254,34 грн., в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 27.10.2020 по 17.03.2021; - стягнути з НАБУ на користь ОСОБА_1 50 714,64 грн., в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 18.03.2021 по 29.03.2021, у зв`язку із затримкою виконання НАБУ постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року по справі №640/11970/20 щодо допущення негайного поновлення ОСОБА_1 на державній службі в Національному антикорупційному бюро України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року значений позов задоволено . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року по справі №640/11970/20, з урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу НАБУ задоволено частково, а саме: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2020 року скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Директора Національного антикорупційного бюро України від 18.05.2020 №28-н «Про застосування дисциплінарного стягнення до Керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України від 18.05.2020 року № 697-р «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України. Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 20.05.2020 по 26.10.2020, у розмірі 697 326 гривень 30 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 року по справі №640/11970/20 відмолено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та встановлення судового контролю. У мотивувальній частині даної ухвали вказано, що з урахуванням нормативного регулювання спірних у цій справі правовідносин період вимушеного прогулу ОСОБА_1 , у розумінні ст. 235 Кодексу законів про працю України, тривав саме з 20.05.2020 по 26.10.2020, позаяк рішення суду першої інстанції у частині поновлення на державній службі підлягало негайному виконанню. У свою чергу, питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника регламентовано ст. 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Як наслідок, в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №640/11970/20 судом зроблено висновок про те, що оскільки спір щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було вирішено судом першої інстанції 26.10.2020, то саме до цього періоду підлягали застосуванню приписи ст. 235 Кодексу законів про працю України, як і було зазначено у постанові від 17.03.2021. Натомість, питання затримки виконання рішення органу про поновлення на посаді, яке, як вже було неодноразово наголошено вище, підлягало негайному виконанню, не було предметом спору у цій справі, докази щодо відповідних обставин у межах справи №640/11970/20 не досліджувалися, а, відтак, підстави для ухвалення додаткової постанови про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.10.2020 по 17.03.2021 відсутні. Разом з тим, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 у справі №640/11970/20 наказом НАБУ від 29.03.2021 №785-н «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді керівника П`ятого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, починаючи з 17.03.2021. Разом з тим, виплата заробітної плати ОСОБА_1 була здійснена лише з 30.03.2021 року. Вважаючи порушеними свої права та охоронювані законом інтереси, в частині не виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у період з 27.10.2020 по 17.03.2020 та у період з 18.03.2021 по 29.03.2021, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до моменту поновлення останнього на роботі, оскільки звільнення ОСОБА_1 , визнано незаконним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Cтаттею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Правовими положеннями статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ч. 1-3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість рішень суду являється однією з основних засад судочинства. За приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 року в справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Так, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку, за час вимушеного прогулу, у період з 27.10.2020 по 29.03.2021, у зв`язку з затримкою виконання НАБУ виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року по справі №640/11970/20, яка набрала законної сили. Під час обрахунку загальної суми середнього заробітку, який має бути стягнуто на користь позивача за час вимушеного прогулу, у період з 27.10.2020 по 29.03.2021, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги постановлену ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 року про виправлення описки, яка оскаржується відповідачем окремо. При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100). Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку №100, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року по справі №640/11970/20 вказано наступне: «Із змісту наданої НАБ України копії довідки про заробітну плату (дохід) від 29.10.2020 №03/2-201/37527 (т. 9 а.с. 108) вбачається, що середньоденна заробітна плата останнього складала 5 769,46 грн. (213 470,07 грн. (101 429,34 грн. за березень 2020 року без урахування оплати за дні перебування на курсах підвищеної кваліфікації + 112 040,73 грн. за квітень 2020 року без урахування оплати днів перебування у відпустці, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та з урахуванням обмежень у виплаті заробітної плати) / 37 робочих днів (16 робочих днів у березні 2020 року + 21 робочий день у квітні 2020 року))». При цьому, документальних доказів того, що середньоденна заробітна плата позивача за період березень-квітень 2020 року є іншою, ніж встановлено вище, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а іншого з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається. У свою чергу, кількість робочих днів, за які позивачу слід нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, становить

106. Тобто, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу 611 562,76 грн. (5 769,46 грн. х 106 робочих днів). Таким чином, судом першої надано вірно оцінку обставинам справи та стягнуто з НАБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 27.10.2020 по 29.03.2021, у розмірі 611 562,76 грн., з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.01.2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Отже, даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 02.03.2023 року