Постанова 4852 № 280/3195/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 березня 2023 року м. Дніпросправа № 280/3195/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року (м. Запоріжжя, суддя Семененко М.О.) у справі № 280/3195/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: У травні 2022 року позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення розміру пенсії позивачки без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки та дії щодо не зарахування у подвійному розмірі до загального стажу періоду її роботи з 28.11.1994 по 02.01.2001; - зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачці пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки та із зарахуванням у подвійному розмірі до загального стажу періоду її роботи з 28.11.1994 по 02.01.2001 з 27.01.2022 із урахуванням різниці, що вже була виплачена; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти її місячних пенсій, обчислених із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки; - зобов`язати відповідача виплатити позивачці грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти її місячних пенсій, обчислених із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення розміру пенсії позивачки без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки; - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування у подвійному розмірі до страхового (трудового) стажу позивачки періоду роботи з 28.11.1994 по 02.01.2001 в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачці з 27 січня 2022 року пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки та із зарахуванням у подвійному розмірі до страхового (трудового) стажу періоду роботи позивачки з 28.11.1994 по 02.01.2001 в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлено предмет доказування, безпідставно ототожнено факт призначення пенсії із фактом її отримання. Відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17 вказав, що право особи на отриманння грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стархового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах; вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної власності; неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Лише факт призначення пенсії не свідчить про її отримання. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, як то копій первинних документів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що у листі від 23.02.2022 №0800-0205- 8/16178 відповідач вказує, що пенсія за вислугу років за період з 01.12.2003 по 31.01.2004 у розмірі 306,30 грн. була перерахована ОСОБА_1 у січні 2004 року через поштове відділення. Водночас, відповідно до запису №12 у трудовій книжці від 05.08.1980 НОМЕР_1 , позивачка працевлаштувалась за професією фельдшера-лаборанта з 01.01.2004, а отже пенсія за вислугу років за період з 01.12.2003 по 31.01.2004 їй не могла виплачуватись. Оскільки документального підтвердження отримання ОСОБА_1 пенсії, призначеної за вислугу років, відповідач до суду не надав, позивачка має право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою позов задовольнити в цій частині, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити позивачці грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти її місячних пенсій, обчислених із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що згідно чинного законодавства пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи позивачки з 28.11.1994 по 02.01.2001 зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує страж роботи є трудова книжка. Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Форма уточнюючої довідки затверджена додатком 5 до Порядку №

637. Суд першої інстанції не врахував, що у трудовій книжці позивача не зазначені відомості про щодо підтвердження спеціального трудового стажу, тому підтвердження права на зарахування стажу у пільговому розмірі відбувається на підставі уточнюючої довідки підприємства. На підтвердження вказаного періоду роботи позивачем надано довідку від 12.01.2022 №01-16/337, видану Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради, яке згідно з наказом управління охорони здоров`я Запорізької міської ради від 04.07.2008 №283 є зберігачем архівних документів Комунального закладу «Медсанчастина «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» та не є їх правонаступником. Враховуючи зазначене, для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача у подвійному розмірі немає законних підстав. Суд першої інстанції не врахував, що чинне законодавство України не передбачає можливості призначення пенсії більше одного разу. Суд першої інстанції не врахував, що перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки, не може бути здійснено, оскільки відповідно до заяви позивачки від 27.01.2022 їй проведено перерахунок пенсії за нормами ч. 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не первинне призначення пенсії. Показник середньої заробітної плати по Україні за 2019-2021 роки застосовуються лише при первинному призначенні пенсії у 2022 році, а позивачці було первинно призначено пенсію з 01.12.2003. Тільки в разі переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком заробітна плата для обчислення пенсії буде визначатися з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу)Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Іншого чинним законодавством не передбачено. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якій відповідач просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Від позивача відзив на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у відповідача. З 01.12.2002 позивачці призначено пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ. З 01.01.2004 позивач переведена на роботу за спеціальністю, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим з лютого 2004 виплата пенсії за вислугу років призупинена. У зв`язку із досягненням пенсійного віку - 60 років, 27.01.2022 позивачка звернулася до відповідача із заявою за призначенням/перерахунком пенсії за віком. З 27.01.2022 позивачу призначена та виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У лютому 2022 року представник відповідача адвокат Вельможко А.Г. звернулася до відповідача із адвокатським запитом, у якому просила повідомити: - чи було перераховано розмір пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати за три календарні роки (2019-2021), що передують року звернення; - причини не зарахування у подвійному розмірі періоду роботи ОСОБА_1 у патологоанатомічному бюро з 28.11.1994 по 02.01.2001; - дату виплати грошової допомоги відповідно до із п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а у разі відмови у здійснення даної виплати - надати вмотивоване письмове рішення. Представник відповідача також просила надати засвідчені належним чином копії: - заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років; - заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком у 2022 році; - довідок про заробітну плату до 01.07.2000, які знаходяться у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 ; - довідок про підтвердження пільгового стажу, які знаходяться у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 ; - протоколу про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; - атестату по закінченню виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; - розпорядження про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років (у разі наявності): - протоколу/розпорядження про призначення та перерахунки ОСОБА_1 пенсії за віком із інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати, які враховані при обчисленні розміру її пенсії. - копії документів, що підтверджують отримання ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. На адвокатський запит представника позивача, відповідач з листом від 23.02.2022 №0800-0205-8/16178 надіслав адвокату наступні документи: заяву від 01.12.2003 про призначення пенсії за вислугу років; заяву про перехід на інший вид пенсії від 27.01.2022; довідки про заробітну плату; довідки для підтвердження пільгового стажу; протокол про призначення пенсії за вислугу років; рішення про перерахунок пенсії з 27.01.2022; розрахунок стажу; розрахунок заробітку для обчислення пенсії. Відповідач також повідомив представника позивача про те, що з 01.12.2003 на підставі особистої заяви ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років. Оскільки після призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 переведено на роботу за спеціальністю, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, з лютого 2004 виплата пенсії за вислугу років призупинена. Пенсія за вислугу років за період з 01.12.2003 по 31.01.2004 у розмірі 306,30 грн. була перерахована ОСОБА_1 у січні 2004 року через поштове відділення. Для отримання відомостей щодо отримання (неотримання) ОСОБА_1 пенсії за вислугу років через поштове відділення необхідно звернутися до Запорізької дирекції AT «Укрпошта». 27.01.2022 ОСОБА_1 звернулась із заявою щодо переходу на інший вид пенсії. Оскільки у даному випадку проводиться перерахунок на інший вид пенсії, а не первинне призначення пенсії, тому при перерахунку пенсії застосовується показних середньої заробітної плати, який враховувався під час перерахунку попереднього виду пенсії. Законних підстав для обчислення пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати за 2019-2021 роки не має. Щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення, повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 з 01.12.2003 була призначена пенсія за вислугу років, то для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі 10 пенсій законних підстав не має. Щодо не зарахування у подвійному розмірі періоду роботи з 28.11.1994 по 02.01.2001 у патологоанатомічному бюро повідомлено, що у це період ОСОБА_1 працювала в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь». Для пільгового зарахування стажу за вказаний період ОСОБА_1 надала довідку КНП «Міська лікарня №4» ЗМР від 12.01.2022 №01-16/337, яке не є правонаступником комунального закладу «Медсанчастина «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь», а є тільки зберігачем архівів та йому надано право видачі копій документів, які знаходяться в архіві лікарні, тому період 28.11.1994 по 02.01.2001 не зарахований в подвійному розмірі при обчисленні пенсії ОСОБА_1 . Не погодившись із зазначеними діями відповідача, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, оскільки: - позивачці первинно призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач звернулася вперше після досягнення пенсійного віку 60 років, тому позивачка має право на призначення з 27.01.2022 пенсії за віком з урахуванням частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2019-2021 роки; - трудова книжка позивача містить чіткі записи про період роботи позивача з 28.11.1994 по 02.01.2001 в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення. Діяльність Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради щодо зберігання архівних документів комунального закладу «Медсанчастина «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» відповідає діяльності архівної установи, а тому допускає видачу довідок з використанням відомостей, що містяться у відповідній архівній документації. Отже, неврахування відповідачем відомостей, що зазначені в довідці від 12.01.2022 №01-16/337, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради, є безпідставним. Відповідач протиправно не зарахував період трудової діяльності позивача з 28.11.1994 по 02.01.2001 в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення до стажу роботи позивача в подвійному розмірі; - з 01.12.2003 позивачка реалізувала своє право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, а припинення виплати пенсії відбулось з лютого 2004 року у зв`язку з працевлаштуванням позивача на посаду, що дає право на отримання такого виду пенсії. Таким чином, позивачка втратила право на грошову допомогу згідно пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, а тому відповідні позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Отже, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено чіткий перелік видів пенсії, які призначаються за цим законом, а також визначено право вибору виду пенсії. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь- які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Частиною 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кзі + Кз2 + КзЗ + ... + Кзп ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Згідно з п. 2, 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-ХІІ, У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію (...) за вислугу років. Водночас, ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Аналіз наведених норм свідчить про те, що ч. 3 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-IV. Згідно матеріалів справи, позивачці з 01.12.2003 первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачка звернувся вперше 27.01.2022 після досягнення віку 60 років (а.с.23-25). Отже, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним. Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років, призначених відповідно до Закону №1788-ХІІ, з 01.01.2004 здійснюється на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на той факт, що призначення пенсії за вислугу років зумовлено положеннями Закону №1788-ХІІ. При цьому ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст.45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Аналогічна позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №562/557/17 та від 11.09.2019 у справі №213/1226/16-а. Крім того, аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №876/5312/17 (№577/2576/17) (Провадження №11- 731апп18), згідно з якою у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-Х11, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-1V, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини 3 статті 45 Закону №1058-1V. Враховуючи те, що позивачу первинно призначено пенсію відповідно до Закону №1788-Х11, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачка звернулася вперше після досягнення пенсійного віку 60 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині визнання неправомірними дій відповідача та зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2019-2021 роки, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Щодо позовних вимог позивачки в частині виплати грошової винагороди у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 5 «Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191), встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Верховний Суд в постанові від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а вказав, що суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах. Колегія суддів вважала вірним висновок суду першої інстанції, що основною умовою, з якою законодавець пов`язує наявність права на грошову допомогу, є факт роботи у відповідних закладах та на відповідних посадах, визначених статтею 55 Закону №1788-ХІІ, саме в день досягнення пенсійного віку. При цьому, зміст норми 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дозволяє стверджувати, що у разі, якщо на день досягнення пенсійного віку особа не має відповідного спеціального стажу (для жінок 30 років, у редакції Закону №1058 станом па час виникнення спірних правовідносин), то така особа може «відтермінувати» реалізацію свого права виходу на пенсію задля набуття спеціального стажу, необхідного для отримання грошової допомоги. Таке тлумачення зазначеної норми є цілком логічним. Особа продовжує працювати в установах державної або комунальної форми власності та погоджується отримувати пенсію з більш пізнього віку, а держава, в свою чергу, заохочує таких осіб додатковою соціальною гарантією. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. В цьому випадку, на переконання колегії суддів, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог: - станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ; - пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); - станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах. Згідно матеріалів справи, позивачці з 01.12.2003 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ у розмірі 150 грн. як працюючій особі (а.с. 24). Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Згідно запису № 9 трудової книжки позивачки у 01.12.2003 року її переведено на посаду молодшої медсестри патологічного відділення відповідно до наказу №72-о від 28.11.2003 (а.с. 17). З 01.01.2004 позивачку переведено на посаду фельдшера лаборанта патологічного відділення №3 на підставі наказу №76-о від 18.12.2003 (запис №12 трудової книжки). Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік № 909). Відповідно до частини першої розділу 2 «Охорона здоров`я» зазначеного Переліку право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад). Отже, на час призначення позивачці пенсії за вислугу років позивачка не виконувала роботу, яка дає право на цю пенсію, а тому відповідач мав здійснювати нарахування та виплату позивачці призначеної пенсії за вислугу років до переведення її на посаду, передбачену Переліком №

909. Вказані обставини підтверджується листом відповідача від 23.02.2022 №0800-0205-8/16178, згідно якого пенсія позивачки у розмірі 306,30 грн. була перерахована у січні 2004 року. З огляду на викладене, доводи позивачки щодо відсутності у справі доказів фактичного отримання нею пенсії за вислугу років не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що позивачка втратила право на зазначену грошову допомогу, а тому відповідні позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про зарахування періодів роботи позивачки з 28.11.1994 по 02.01.2001 до її стажу у подвійному розмірі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно ст. 62 Закону №1788-Х1І основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У трудовій книжці позивача містяться записи №5-6, відповідно до яких позивачка у період з 28.11.1994 по 02.01.2001 працювала в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить чіткі записи про період роботи позивача з 28.11.1994 по 02.01.2001 в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» за професією лаборанта-гістолога патолого-анатомічного відділення. На підтвердження вказаного періоду роботи позивачем надано довідку від 12.01.2022 №01-16/337, видану Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради, яке згідно з наказом управління охорони здоров`я Запорізької міської ради від 04.07.2008 №283 є зберігачем архівних документів комунального закладу «Медсанчастина «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь». Даною довідкою підтверджується, що у період роботи в Медсанчастині «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» відповідно до особистих рахунків позивачу заробітна плата нараховувалась постійно щомісяця. У вказаний період відпустка по догляду за дитиною не оформлювалась. Листка непрацездатності по вагітності на збереження в архів не надходило. Відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року № 3814-ХІІ архівна установа, архів, архівний підрозділ, архівний відділ - це відповідно установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства. Відповідно до положень статті 23 цього Закону до системи архівних установ тож входять архівні підрозділи комунальних підприємств. За змістом статті 31 цього Закону у разі ліквідації або реорганізації державних органів, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій документи, що нагромадилися за час їх діяльності, передаються ліквідаційною комісією (ліквідатором) правонаступникам у порядку, встановленому Міністерством юстиції України, із збереженням відповідної форми власності па зазначені документи, а у випадках відсутності правонаступників - відповідним державним архівним установам або іншим місцевим архівним установам. Отже, діяльність Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради щодо зберігання архівних документів комунального закладу «Медсанчастина «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» відповідає діяльності архівної установи, а тому допускає видачу довідок з використанням відомостей, що містяться у відповідній архівній документації. З огляду на викладене, відповідач не навів суду обґрунтованих підстав для не зарахування у подвійному розмірі до загального стажу роботи позивачки періоду з 28.11.1994 по 02.01.2001, тому колегія суддів колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивачки в цій частині. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Отже, інші доводи апеляційних скарг не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 280/3195/22 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко Суддя С.М. Іванов Суддя В.Є. Чередниченко